/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F35%2Fcdff0327d7c9fa8d502fc52efc90aad5.jpg)
Друг Украины, но не лидер: какое политическое наследие оставил президент Анджей Дуда
Коли почалась велика війна, саме президент Польщі одним із перших з-поміж європейських лідерів приїхав до Києва й підтримав Україну.
Анджей Дуда ніколи не зустрічався з Путіним і послідовно виступав проти російського імперіалізму.
Натомість чимала частина поляків доволі негативно оцінюють його внутрішню політику.
Насамперед – через несамостійність та залежність від партії "Право і справедливість" ("ПіС").
Перед офіційним завершенням президентських повноважень Анджея Дуди в Польщі провели опитування громадської думки, яке показало, що лише 44% респондентів оцінило його президентство позитивно.
З них 17% задекларувало, що діяльність президента була "однозначно добра", а 27% – що "радше добра".
Однак половина учасників дослідження (50%) висловила невдоволення: 34% оцінило дві його каденції "однозначно погано", а 16% – "радше погано".
Як так сталося і чим запам'ятається полякам (і українцям) президент Дуда?.
Провали та здобутки.
Два президентські терміни Анджея Дуди – це ціла політична епоха для Польщі.
У серпні 2015 року, коли його вперше обрали президентом Польщі, господарем Білого дому був Барак Обама, в Берліні правила Ангела Меркель, а Європа переживала першу серйозну міграційну кризу.
У це десятиліття також відбулося чимало важливих міжнародних подій, які ще довго матимуть відлуння у світі.
Попри безсумнівні намагання Анджея Дуди перетворити Польщу на одного з лідерів Європи, йому це не вдалося, передусім через безперервні конфлікти з тією ж Європою.
Президент Дуда був союзником "ПіС" в їхній війні за контроль над польськими судами.
Він також критикував Євросоюз за міграційну політику, ідеологію рівності, а також підхід до енергетичної системи, наголошуючи на суверенності Польщі.
Перші вісім років президентства Дуди характеризувалися, зокрема, його залежністю від власного політичного середовища, тобто "ПіС", а два останні – невгамовним конфліктом з урядом Дональда Туска.
Разом із тим, варто згадати, що Анджей Дуда часом робив наперекір "ПіС" та її лідеру Ярославу Качинському.
Скажімо, він так і не підписав проєкт реформи судової системи, який форсувала "Право і справедливість".
Не підтримав він ідею вимагати від Німеччини репарацій за Другу світову війну.
А також звільнив відповідального за пропагандистський характер Польського телебачення.
Сьогодні, коли Анджей Дуда йде з посади, світ уже не той, що раніше.
У Білому домі урядує Дональд Трамп.
За польським кордоном триває вже повномасштабна війна, а Росія становить реальну загрозу для Польщі та Європи.
ЄС переживає чергові кризи.
У політичному світі набирають сили різноманітні популізми та націоналізми, а в багатьох країнах вони навіть диктують свої правила.
А світ лише пристосовується до нових обставин: дедалі більшого відсторонення США та зростання впливу Китаю.
Крім того, глобальну свідомість глибоко тривожать загрози, спричинені пандемією коронавірусу, війнами (в Україні та на Близькому Сході), міграціями й стрімким розвитком технологій, зокрема штучного інтелекту.
Анджей Дуда як глава держави радше не підготував поляків до цих викликів.
Він частіше плив за течією суспільних страхів, використовуючи їх із політичною метою, ніж намагався їх подолати.
Його зовнішня політика не відзначалася великим розмахом.
Варто, однак, відзначити ініціативи, спрямовані на зміцнення позицій Польщі в регіоні, зокрема Ініціативу трьох морів – концепцію тісної співпраці держав Центральної та Південної Європи, від Таллінна до Атен, із залученням України та Молдови.
Дуда будував добросусідські відносини з Литвою, загалом із країнами Балтії, й від самого початку багато інвестував у відносини з Україною.
Він ніколи офіційно не зустрічався з Путіним і не здійснив жодного візиту до Росії.
Дипломатичною віссю президентства Анджея Дуди були відносини зі США.
Він будував їх з адміністраціями Барака Обами, Дональда Трампа, Джо Байдена і знову Трампа.
Найбільше позитивних емоцій він виявляв щодо Дональда Трампа і навіть називав республіканського президента своїм другом.
Проте в історію увійшла невдала фотографія Дуди, який у неприродній позі підписує документи біля столу, за яким у кріслі сидить Трамп.
Ця світлина Дуди з візиту в Білому домі 2018 року стала символічною.
На жаль, у негативному розумінні – вона показала підрядність польського президента щодо Трампа.
Фото з Х-сторінки Дональда Трампа.
Український пріоритет.
Україна стала полем найбільшої й чи не найважливішої дипломатичної баталії Анджея Дуди.
Ще під час своєї першої каденції він дотримувався виразно антиросійського курсу, основу якого становили три ключові теми: Смоленська катастрофа (авіатроща Ту-154M 2010 року, в якій загинули президент Лех Качинський та багато урядовців, політиків й інших діячів), боротьба з російським імперіалізмом і протидія російській історичній політиці.
Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну Дуда опинився в центрі діяльности, спрямованої на підтримку боротьби українців.
Ми всі пам’ятаємо сповнений емоцій візит польського президента до Києва 22 травня 2022 року – перший після початку повномасштабної війни.
А також його полум’яну промову, виголошену в Верховній Раді.
Тоді у Києві президент Польщі заявив:.
"Сьогодні українці, захищаючи свою батьківщину, захищають також решту Європи, зокрема Польщу, від російського імперіалізму".
"Підтримуючи Україну та українців, я дію в інтересах своєї країни та своїх співвітчизників.
В наших спільних інтересах", – додав він.
Анджей Дуда часто називав Володимира Зеленського своїм другом – навіть після непорозумінь між Польщею й Україною з приводу ввезення українського зерна до Польщі.
Анджей Дуда також застерігав від російського імперіалізму, виступав з ідеєю спорудження "санітарного кордону" довкола Росії та й загалом багато інвестував у політику підтримки України.
Після повторної перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США Анджей Дуда гасив емоції й стверджував, що Трамп принесе мир.
Так само було під час і відразу після останніх президентських виборів у Польщі.
Адже під час своєї кампанії Кароль Навроцький, якого підтримувала партія "ПіС", заявляв, що не бачить України в НАТО, допоки не будуть вирішені історичні суперечності між Польщею та Україною.
З подібним скепсисом він висловлювався і щодо потенційного членства України в Євросоюзі.
Загалом його кампанія базувалася на принципах, протилежних політиці Анджея Дуди, – зокрема, на загостренні антиукраїнської риторики.
Коли Навроцький переміг, Дуда зазначив, що переконуватиме його по-іншому поглянути на відносини з Україною.
Чи вдасться Анджею Дуді переконати свого наступника? Навряд.
І Анджей Дуда повинен це розуміти, адже він сам під час свого президентства був заручником політики "ПіС".
Фото пресслужби президента Польщі.
Парадокс Дуди.
Президент Дуда дотримувався традиційної польської зовнішньої політики, орієнтованої на США, підтримку України та зміцнення системи безпеки у відповідь на загрозу з Росії.
І не раз покликався в цьому на "спадщину Леха Качинського".
Тож якщо Кароль Навроцький дійсно дистанціюється від України, як обіцяв під час виборчої кампанії, це фактично знівелює зовнішньополітичну спадщину Дуди.
Якою мірою – ще побачимо, але вже зрозуміло, що впродовж найближчих двох років до парламентських виборів і Навроцький, і "ПіС" будуть загравати з чималим націоналістичним електоратом.
А отже, задля інтересу партії й вищих рейтингів вони можуть широко вдаватися до такої приємної для вуха цього електорату націоналістичної й антиукраїнської риторики.
За десятилітнє перебування Анджея Дуди на посаді такого типу емоції поляків не були маргіналізовані – навпаки.
Постійне балансування Дуди між інтересами його політичного середовища й "ПіС", з одного боку, й раціонально усвідомленими державними інтересами – з іншого не дало президентові змоги зробити те, що він хотів, у зовнішній політиці.
А він же мав для цього не одну чудову нагоду завдяки переломним моментам в історії Європи, динамічним процесам у світі, зрештою – найкращому в історії стану польської економіки.
Великі виклики й проєкти, однак, були затьмарені характером польської внутрішньої політики – зокрема, замкненістю й зосередженням на боротьбі з опозиційним табором.
Парадокс, але саме перемога на президентських виборах Кароля Навроцького дає Анджею Дуді певну надію: на його тлі Дуда може ввійти в історію як цілком раціональний і поміркований президент, що керувався високими ідеями.
Автор: Міхал Кацевич,.
публіцист, журналіст порталу Biełsat.
Стаття початково була опублікована на порталі "Нова Польща" та републікується зі згоди правовласника.
Переклад Андрія Савенця, редакторка Наталя Ткачик.

