Задарма валялися в ногах у Трампа: колумніст The Guardian розніс лідерів НАТО

Усі ці запобігання перед Трампом не допомогли вирішити жодну з нагальних проблем НАТО, вважає колумніст The Guardian Мартін Кеттл, передає 24 Канал.

Як лідери НАТО принижувалися перед Трампом

Кеттл каже, що саміт НАТО в Гаазіперетворився на добре зрежисоване приниження перед Дональдом Трампом. Спершу дводенну зустріч скоротили до одного ранку офіційної частини, для того, щоб "погладити по его президента й пристосуватись до його короткотривалої уваги".

Порядок денний цинічно звузили до теми збільшення витрат на оборону. Питання, які могли б роздратувати Трампа чи поставити в незручне становище – такі як війна в Україні або те, чи справді ядерна загроза з боку Ірану була усунена бомбардуваннями США – були відсунуті на узбіччя.

Натомість лестощі лунали на повну силу. Так, у вівторок Марк Рютте оспівував геніальність Трампа щодо Ірану, а у середу він вже вшановував його як пророка, який привів НАТО до цілі– витрачати 5% ВВП на оборону.

Для Рютте та більшості лідерів альянсу це були 24 години самоприниження з чіткою метою – зберегти участь США в трансатлантичному альянсі. Більше нічого не мало значення.

Чому плазування перед Трампом були даремні

У довгостроковій перспективі це умиротворення Трампа не вирішує нічого. Саміт у Гаазі не означає повернення до нормальних відносин, тим паче не є початком "нової золотої ери НАТО". Жодна з наявних проблем альянсу не була вирішена. Чотири з них особливо кидаються в очі.

Перша – Трамп не змінив свою позицію щодо України. Він і надалі нетерпляче бажає припинення вогню і не хоче відновлювати військову допомогу США. Тим часом інші члени НАТО не можуть забезпечити Києву потрібну підтримку.

Друга – абсолютна непередбачуваність Трампа. Якщо у Гаазі усе пройшло добре, це зовсім не означає, що так і надалі триватиме. Бомбардування Ірану нагадало союзникам США по НАТО, наскільки мало вони реально можуть впливати на президента, і як важко передбачити його наступні кроки.

Третя – обіцянка витрачати 5% ВВП на оборону– це мета, а не реальність. Члени НАТО планують досягти цього показника до 2035 року. Десять років – довгий строк. Багато що зміниться. Наступники Трампа можуть виявитися як більш відданими НАТО, так і ще менш надійними.

Четверта проблема – налагодження відносин із Трампом може виявитися марним, бо він діє за власним ритмом. Але загрози нікуди не зникають. Це означає, що країни Європи та Канада повинні створити життєздатну систему колективної оборони, яка не залежить від примх мешканця Білого дому. Це надзвичайно складне завдання.

Кеттл вважає, що у союзників немає іншого вибору, як поступово зменшувати свою залежність від американських технологій та озброєнь та нарощувати власну обороноздатність.