Перемога за будь-яку ціну: аналітики оцінили, чим пожертвує Путін у війні з Україною
Перемога за будь-яку ціну: аналітики оцінили, чим пожертвує Путін у війні з Україною

Перемога за будь-яку ціну: аналітики оцінили, чим пожертвує Путін у війні з Україною

Аналітики оцінили, чим пожертвує російський диктатор Володимир Путін у гонитві за перемогою в Україні.

Як передає "Хвиля", про це йдеться у статті Foreign Affairs.

За словами аналітиків, Путін досяг зловісного спокою всередині країни. Невдовзі після приходу до влади у 2000 році він прив’язав колись незалежних олігархів до держави, водночас умиротворюючи зростаючий середній клас підвищенням рівня життя та матеріальними зручностями.

"Поступово він зібрав правлячу ідеологію з клаптиків минулого Росії – таку, яка була достатньо націоналістичною, щоб надихати гордість, але не настільки, щоб роз’єднувати. У результаті, провівши чверть століття при владі, Путін привів Росію до точки рівноваги. Російське життя тепер може бути заспокійливо передбачуваним, навіть якщо часом вимагає адаптації. Хаос охоплює Близький Схід, американська політика може бути бурхливою, а Європа переживає свою найгіршу війну з 1945 року", – йдеться в статті.

Однак аналітики наголосили, що Путін подарував росіянам те, що вони найбільше хотіли: стабільність. Країна не терпить видимих потрясінь або політичних хвилювань.

"У Росії майже немає жодної політики – у неї немає справжніх політичних партій і не проводяться значущі вибори", – зазначають аналітики.

При цьому держава репресує лише тих, хто відкрито висловлює незгоду, дозволяючи більшості громадян займатися своїми справами.

Путін уникнув масових репресій сталінського типу, віддаючи перевагу "репрезентативному насильству". У країні перебуває близько 2000 політичних в’язнів – достатньо, щоб слугувати попередженням для інших, але не настільки багато, щоб паралізувати суспільство.

Зовнішні амбіції проти внутрішньої стабільності

Однак у цієї системи є серйозна проблема. Ще в 1999 році, у своєму "Маніфесті тисячоліття", Путін пообіцяв росіянам відновити статус Росії як великої держави. "Історичне завдання Путіна полягало в тому, щоб відновити Росію як головного гравця на міжнародній арені", – підкреслюють автори аналізу.

Ця амбіція призвела до серії військових конфліктів: вторгнення в Грузію у 2008 році, анексії Криму й війни на Донбасі у 2014‑му, інтервенції в Сирію та, нарешті, повномасштабної війни проти України у 2022 році.

Путін
Путін

"А у 2022 році Путін розпочав повномасштабну війну проти України з наміром перекроїти карту Європи і утвердити глобальну могутність Росії. Однак надмірні амбіції за кордоном поставили Путіна перед дилемою. Зовнішня політика Росії дедалі більше позначена невдачами. Війна в Україні зайшла в глухий кут. Попри сподівання Путіна, обрання Дональда Трампа президентом США у 2024 році не змусило Захід відмовитися від Києва. На Близькому Сході Ізраїль атакує клієнтів і партнерів Росії. Можна спокуситися вважати ці події передвісниками остаточного відступу Росії з України, але це не так. Путін може дозволити собі втратити вплив на Близькому Сході, який не є для нього екзистенційним театром, але він не змінить курс в Україні, де не визнає жодної дилеми. Якщо його припруть до стіни, він, ймовірно, пожертвує російською рівновагою заради масової мобілізації й жорстко примусових заходів. Підйом Росії до величі може бути сизифовою працею для Путіна, але він піде на крайні заходи, щоб уникнути поразки. В Україні Путін поставить на карту все. Для нього рівновага – це самозаспокоєння, яке він прищепив російському населенню – під загрозою перетворенняся на потьмянілу розкіш. Похмура необхідність – це війна", – пишуть автори статті.

"Кримський ефект" і новий патріотизм

Нинішня російська стабільність значною мірою сформувалася в останнє десятиліття, коли Путін знайшов формулу "агресії без жертв". Анексія Криму в 2014 році стала поворотним моментом — популярність президента різко зросла, а росіяни вперше за довгий час відчули національну гордість.

"Росіяни зустріли більш мускулисту зовнішню політику з гордістю, яку було важко відшукати в пізні радянські десятиліття", – зазначають автори аналізу. Ключовим було те, що цей патріотизм не вимагав жертв: санкції 2014 року виявилися відносно слабкими, а розрив із Заходом — обмеженим.

Аналітики відзначають, що Путін удосконалив мистецтво ведення агресивної зовнішньої політики при ізоляції внутрішнього фронту від ризиків. Навіть повномасштабна війна в Україні спочатку вписувалася в цю модель.

Кремль використовував кілька ключових механізмів для підтримки внутрішнього спокою:

  • Усунення критиків: після 2022 року сотні журналістів та опозиційних діячів покинули країну або були ув’язнені. "Будь-яка спроба політичної опозиції стала сприйматися як образа військових зусиль".
  • Економічні стимули: війна створила нові можливості для багатьох росіян. Безробіття впало до історичного мінімуму 2,2 %, а оборонні галузі переживають бум. Кремль залучає добровольців суттєвими підписними бонусами.
  • Селективні обмеження: хоча європейський туризм став недоступним, росіяни зберегли можливість подорожувати до Азії, Туреччини, ОАЕ та інших регіонів.

Модель "тихої більшості"

Путін створив систему, де громадяни можуть обирати рівень участі. "Можна обходитися і процвітати в путінській Росії, не будучи палким патріотом — якщо тільки уникати помітної непатріотичності", – підкреслюють експерти.

Частина росіян обирає активний патріотизм, добровільно йдучи до армії або беручи участь у пропагандистських заходах. Але "тиха більшість" отримує можливість насолоджуватися відносним процвітанням і державним невтручанням в обмін за мовчання.

На відміну від сталінських методів, сучасна російська система не максимізує репресивний потенціал. "Держава рідко висуває обтяжливі вимоги до російської громадськості, в основному залишаючи міські й середні класи на самопливі".

Крихкість путінської рівноваги

Рівновага, яку Путін культивував, "більш крихка, ніж здається". Коротка переможна війна в Україні мала укріпити його позиції і навіть дозволити "помазати наступника і тримати корабель держави на плаву".

Замість цього війна перетворилася на стратегічну невдачу. "До лютого 2026 року війна триватиме стільки ж, скільки боротьба проти нацистської Німеччини для Союзу, але якщо Друга світова запустила СРСР у статус наддержави, то позиція Росії у світі лише погіршується."

"Але, на жаль для Кремля, війна в Україні була всім, що завгодно, але не тріумфом. До лютого 2026 року війна триватиме стільки ж, скільки боротьба проти нацистської Німеччини для Радянського Союзу. Друга світова війна запустила Радянський Союз у статус наддержави, тоді як позиція Росії у Європі та у світі у більш широкому значенні погіршується. Вливаючи великі ресурси у війну, Москва обмежила свої військові позиції в інших місцях. 2023 року Росія нічого не зробила, коли її партнер Вірменія втратила Нагірний Карабах на користь Азербайджану. А наприкінці минулого року вона не змогла запобігти падінню сирійського президента Башара аль-Асада. Іншого ключового партнера Росії, Іран, б'ють Ізраїль і Сполучені Штати, тоді як Москва безпорадно стоїть осторонь. Росія все більше залежить від Китаю в плані доступу до закордонних ринків та товарів подвійного призначення, які підживлюють військові зусилля, але китайські прямі інвестиції та передача технологій були обмежені", - йдеться у статті.

Загалом, Росія витратила величезні ресурси на війну, яку вона не виграє. Сама Україна дуже далека від перемоги, але найбільші міста країни та більша частина її території залишаються поза досяжністю Кремля. Території, які Росії вдалося окупувати, не становлять життєво важливого мосту до Європи. Замість процвітаючих колоній це місця, спустошені злиднями та війною. За словами аналітиків, талант України до технологічних інновацій становить ще одну проблему для Кремля. У травні Україна організувала надзвичайну атаку на авіабази глибоко всередині Росії. У міру затягування війни українські збройні сили можуть піднести аналогічно сміливі сюрпризи.

Трамп нещодавно "змінив курс щодо України", пообіцявши постачання передового озброєння через НАТО і розкритикувавши Путіна за "безглузде затягування війни". Європа збільшує оборонні витрати, а "процвітаючі, сильні європейські країни продовжуватимуть підтримувати Київ" навіть у разі американського відступу. Трамп нещодавно "змінив курс щодо України", пообіцявши постачання передового озброєння через НАТО і розкритикувавши Путіна за "безглузде затягування війни". Європа збільшує оборонні витрати, а "процвітаючі, сильні європейські країни продовжуватимуть підтримувати Київ" навіть у разі американського відступу.

"Минулого тижня Трамп змінив курс щодо України. Він пообіцяв забезпечити країну передовим озброєнням через НАТО і розкритикував Путіна за безглузде затягування війни. Тим часом Європа витрачає більше на оборону, а держави-члени НАТО посилюють свою військову координацію. У малоймовірному випадку, якщо Сполучені Штати повністю відмовляться від України, Європа не піде їхнім шляхом. Процвітаючі, сильні європейські країни продовжуватимуть підтримувати Київ. І жодна велика європейська країна навряд чи скасує санкції або повернеться до довоєнного рівня торгівлі з Росією", – зазначають аналітики.

Водночас перед обличчям цього зростаючого тиску Путін не відступає. Вирішивши перемогти будь-якою ціною, він обрав підпорядкування російської економіки війні, спрямовуючи все більше ресурсів на виробництво матеріальних засобів. Аналітики звертають увагу на те, що через санкції, втрату європейського ринку та неефективність військових витрат російська економіка перебуває в стагнації, з високою інфляцією та дедалі нижчими темпами зростання. Кремль нещодавно визнав, що насувається рецесія. А кризи за межами Росії, такі як крах іранського уряду або глобальний економічний спад, могли б зробити ситуацію ще гіршою.

У статті також підкреслюється, що ці події можуть порушити рівновагу, яку Путін так ретельно культивував. Наразі росіяни далекі від повстання проти режиму, але вони можуть почати відвертатися від війни, відмовляючись йти до армії і публічно ставлячи під сумнів доцільність цього, здавалося б, безкінечного конфлікту.

"Улітку 2023 року ватажок найманців Євген Пригожин підняв невеликий заколот, відправивши колону танків у бік Москви, перш ніж укласти угоду з Путіним і, два місяці потому, загинути в авіакатастрофі, яка майже напевно була організована Кремлем. Солдати і ветерани, змучені та розчаровані війною, можуть бути серйознішим викликом для Путіна. З цієї причини Кремль згинався, аби задобрити їх грошима та привілеями. Ще одним потенційним джерелом руйнації є сама російська еліта. Хоча поки немає жодних ознак непокори серед залежних від уряду росіян, які командують багатством і владою, деякі можуть бути схильні до м’яких форм дисидентства, обережно натякаючи, що війну слід пом’якшити, уповільнити або завершити", – йдеться в статті.

За словами аналітиків, щоб придушити потенційні політичні загрози, Путін напевно подвоїв би ставки на війну, прощаючись зі своїм внутрішньополітичним балансуванням. Він міг би погодитися на тимчасові припинення вогню і на косметичну дипломатію, навіть на імітацію переговорного врегулювання, але він не може змиритися з простим фактом: що російські військові, згідно з його логікою, не досягли достатнього. Росія не контролює Україну, і будь-яке врегулювання, яке залишає Україну поза російським контролем — тобто Україну, вільну інтегруватися до Європи — дорівнюватиме поразці. На даний момент війна, яку Путін розпочав, щоб зупинити західний курс України, лише підштовхнула її до Заходу. Це залишається результатом, який Путін ніколи не прийме.

"Всередині Росії у Путіна багато варіантів. Він контролює інфраструктуру для масової мобілізації, включаючи служби безпеки та контрольовані державою ЗМІ. Він міг би розгорнути безжальну ідеологічну кампанію призову з суворими покараннями для тих, хто не бажає йти до армії. Якщо Путін досі утримувався від цього кроку, то не тому, що не бажає застосовувати примусову силу в Росії, а тому, що вагається зруйнувати спокій, який він так ретельно створював. Якби він відмовився від цієї рівноваги, Путін у підсумку вів би фанатичну війну в Україні, занурюючи Росію ще глибше і завдаючи ще більшої шкоди українському народу. Він був би безмежним як генералісимус за кордоном і як тиран удома. Таким чином, він міг би трансформувати мовчазну диктатуру в повноцінну, з похмурими політичними прерогативами диктатури та безмежними геополітичними апетитами диктатури", — додали аналітики.

Раніше повідомлялося, що у Трампа нагадали РФ про санкції "через 50 днів".

Теги за темою
Володимир Путін
Джерело матеріала
loader
loader