Перегнати РФ: як українці створюють нові технології війни, — інтерв'ю з очільницею L7
Перегнати РФ: як українці створюють нові технології війни, — інтерв'ю з очільницею L7

Перегнати РФ: як українці створюють нові технології війни, — інтерв'ю з очільницею L7

Війна в Україні породила багато нових технологій, які кардинально змінили бойові дії. Українські та російські фахівці продовжують розробляти нові рішення, щоб дати військовим перевагу.

Саме тому ключову роль зараз відіграють R&D-центри (research and development — дослідження та розробка). Очільниця miltech-групи L7, що включає розробників симуляторів вогневого бою, Олена Душина розповіла Фокусу, як створюють нові технології та засоби для боротьби з російськими окупантами.

Чому взагалі потрібен R&D саме зараз, яка проблема стоїть перед miltech і навіщо інвестувати в розробки під час війни?

R&D центри – це підрозділи компаній, які займаються пошуком, генерацією та тестуванням нових ідей, технологій, продуктів або вдосконаленням наявних рішень. Вони є не лише у miltech, а й у цивільних галузях.

Втім саме для miltech війна змінила базову логіку. R&D у нашій галузі трансформувались у простори, де народжуються рішення, які можуть врятувати життя вже завтра. Адже ми працюємо не з абстрактною ідеєю, а з конкретним запитом від військових.

Основне завдання для нас – це швидко дати надійну відповідь на запит бійців, забезпечити їх потреби тут і зараз. Йдеться не просто про цікаву розробку, а про рішення, яке допомагатиме ЗСУ працювати на фронті й підсилюватиме їхню ефективність.

Як військові технології сьогодні адаптуються до нових викликів і яку роль у цьому відіграє R&D?

Найкраще це помітно на темпі змін. На фронті ворог оновлює тактику кожні 3–6 місяців. Це означає, що всі miltech-компанії працюють у режимі постійної адаптації. І цей процес відбувається саме в R&D-центрах.

Візьмемо дрони: вони широко використовуються на фронті та потребують постійного вдосконалення. Йдеться і про зміну каналів зв’язку, і про покращення стійкості до ворожих РЕБів, і про збільшення дальності польоту. За кожним таким кроком – інженерні рішення, тестування й швидкі цикли випробувань.

В Україні створили передові системи радіоелектронної боротьби
Фото: Благодійний фонд Сергія Притули

Або системи РЕБ: це динамічні платформи, які змінюють спектри, алгоритми завади та архітектуру сигналів у відповідь на нові загрози. Без сильних R&D це неможливо – ринок просто не встигатиме за війною.

Те саме стосується й інших напрямів. Сьогодні війна стала технологічною гонкою. І перемагатиме не той, хто має більше виробництво, а той, хто швидше тестує, вдосконалює та впроваджує рішення.

Що стоїть за успішними та ефективними R&D у сфері військових технологій?

– Успіх – це одночасно люди, інструменти та чітка операційна логіка. Перш за все, зупинюсь на команді. Особливе місце займають інженери-конструктори. Одні з них мислять креативно, вільно генерують нові ідеї та рішення. Інші – системні, здатні довести їх до серійного виробництва. Ще один напрям – інженери-електроніки, адже без електронних компонентів неможливі ані точність, ані ефективність. Поруч із ними працюють IT-фахівці, які створюють цифровий вимір розробок і інтегрують програмне забезпечення у фізичні продукти. Важливою ланкою є й інженери з технічної документації. Вони перетворюють інженерну творчість на виробничу дисципліну, роблять результат готовим до масштабування та використання у великих проєктах.

Щоб усі ці елементи працювали злагоджено, у нас в компанії створено департамент продуктів і проєктів. Саме він допомагає командам координувати дії та швидко рухатися від ідеї до реалізації.

Але R&D у miltech – це не набір посад. Це система, яка поєднує команди різних дисциплін, прямий канал зі зворотним зв’язком від військових, власну базу для швидкого прототипування, симуляційні рішення для тестів і навіть цифрові "двійники" для масштабування. Ми працюємо за принципом коротких циклів: потреба – гіпотеза – прототип – симуляція – тестування з військовими – доопрацювання – серія. Це дозволяє скоротити шлях від ідеї до продукту з років до місяців, а іноді навіть до тижнів.

У воєнний час компетенції фахівців теж змінюються. Інженер мусить уміти працювати на стику дисциплін – від механіки до User Experience (досвіду користування, — ред.), мислити не від технології, а від бойового сценарію, швидко аналізувати дані та витримувати психологічний тиск. Бо тут немає права на помилку: у цивільному секторі помилка – це затримка, у нас вона може коштувати життя.

Чи закладена вартість R&D у ціну продукту?

Так, вартість розробки закладена у фінальну ціну. Це принципова річ, адже саме так ми можемо реінвестувати ресурси у нові технології та залишатися конкурентними. Наше завдання не просто випускати вироби й складати їх на полиці, а робити рішення, які реально допомагають військовим. Тому кожен успішний продукт стає джерелом розвитку наступних інновацій.

Які особливості українського середовища впливають на організацію R&D?

В Україні R&D у військовій сфері живе в умовах особливого середовища, яке накладає свої правила гри. Бюрократія тут, мабуть, сильніша, ніж у будь-якому іншому секторі. І це не завжди погано – вона потрібна, щоб гарантувати якість та стандарти. Проте зараз нам критично бракує швидкості: отримання кодифікацій, дозволів, участь у закупівлях – усе це займає більше часу, ніж дозволяє темп сучасної війни.

Регулювання теж неоднорідне. З дронами та РЕБ процеси йдуть досить швидко, а з іншими технологіями – повільно, часто хаотично. Для більшої ефективності нам потрібні механізми, які одночасно контролюватимуть сектор та даватимуть йому змогу розвиватись, зокрема, наприклад, державні центри тестування й R&D за участю військових. Зараз усе відбувається точково, на ентузіазмі компаній, але централізований підхід дав би потужний поштовх для розвитку.

Тож нам необхідні швидкі і системні рішення, бо війна не зупиняється. Якщо ми не випереджаємо ворога технологічно, ми вже програли. Завдання сьогодні – попереджати те, що вони розробляють. Якщо ми відстанемо хоча б на місяць, це означає велику кількість смертей – і військових, і цивільних.

Симулятор роботи дронів-перехоплювачів "Вартовий"
Фото: L7 Simulators/Facebook

У чому для вас полягає виклик щодо балансу швидкості та якості розробок? Як ви визначаєте мінімально достатній рівень якості для застосування продукту на практиці?

Найскладніше завдання для будь-якої miltech-компанії сьогодні – не втратити надійність, рухаючись у темпі війни. Нашим Силам оборони потрібні рішення "на вчора", але якщо продукт не витримає бою – це марно витрачений час і ризик для людей. Тому ми шукаємо баланс: можемо відмовитися від другорядних речей, наприклад від ідеальної упаковки чи додаткових косметичних деталей, але не від ключових параметрів надійності.

Мінімальний рівень якості для нас – це коли продукт витримує бойові умови і залишається інтуїтивно зрозумілим солдату в стресовій ситуації. Щоб досягти цього, ми працюємо за чітким алгоритмом: створюємо MVP і відразу перевіряємо його у симуляторі, тестуємо з військовими на полігоні, закладаємо модульність для швидких апгрейдів. Саме такий підхід дозволяє одночасно бути швидкими й залишатися надійними.

Як підприємствам залучати інвестиції у військові розробки під час війни?

Наразі сектор живе на комбінованому фінансуванні: волонтери, бізнес, міжнародні партнери. Це працює, але не замінює системного підходу. Щоб залучити інвестиції (і зробити їх ефективними), потрібні три речі.

По-перше, стабільні фінансові механізми: державні та напівдержавні інструменти, які дозволяють компаніям планувати інвестиції в R&D і швидко реагувати на запити війська.

По-друге, прозорі процедури прийняття і тестування: інвестор має бачити, що продукт пройде тест і отримає доступ до замовника. По-третє, готовність до масштабування. Інвестори вкладатимуться, коли побачать виробничу дисципліну: документацію, можливість серійного виробництва, сервісну мережу.

Міжнародні партнери вже допомагають, але потрібна системність: щоб гроші не йшли тільки на одноразові рішення, а інвестувались у платформи та інструменти, які можна масштабувати та експортувати.

Чи є розробки, які "не вистрілюють" і який це відсоток від усіх розробок?

Такий відсоток дуже незначний. Ми працюємо виключно під конкретний запит військових, а це означає, що їхня потреба реальна й підтверджена практикою. Фактично ми одразу розуміємо, чи можемо реалізувати рішення. У нашій практиці було лише 1–2 випадки, коли виріб не спрацював у моменті, але навіть тоді його частини ми використали в інших розробках. Якщо говорити про співвідношення – це не більше 2%.

Симулятори L7 допомагають військовим збивати "Шахеди"
Фото: Фокус

Які поради ви можете дати іншим компаніям, які тільки планують розгорнути R&D центр у себе?

Я б радила починати з дуже простого кроку: запитати у військових, що їм потрібно тут і зараз. Не вигадувати універсальні продукти на майбутнє, а працювати з конкретною бойовою задачею. Саме так починали ми: перші прототипи створювали під окремі сценарії, які формулювали самі бійці. З першого дня вибудовуйте прямий канал взаємодії з військовими. Вони мають стати вашими співрозробниками, а не кінцевими користувачами. Це радикально скорочує час від ідеї до готового виробу.

Другий момент – команда. Без людей, які здатні не тільки генерувати ідеї, а й швидко їх реалізовувати, R&D просто не запрацює.

Чи є кейси з міжнародної практики, які було б варто адаптувати для України?

Справді, у світі є чимало цікавих моделей розвитку оборонних технологій. В Україні ж miltech-галузь отримала потужний поштовх лише з початком повномасштабної війни. Однак парадокс у тому, що саме ми сьогодні маємо шанс стати хабом інноваційних військових технологій і задавати темп розвитку для інших. Бо працюємо не в теорії, а з практичним бойовим досвідом у режимі реального часу.

Якщо говорити про міжнародні приклади, мене особливо надихають Ізраїль та Південна Корея. Ці країни змогли зробити miltech не просто оборонною сферою, а локомотивом національної економіки. Для України це теж реалістичний сценарій – за умови, що ми збережемо динаміку та побудуємо правильну екосистему співпраці між державою, бізнесом і армією.

Раніше писали, як L7 створює лазерні та VR тренажери для військових. Технологія дозволяє ефективно навчати бійців навіть у обмеженому просторі і економить мільйони доларів.

Нещодавно в Україні створили VR-тренажер для навчання стрільби по FPV-дронах. Комплекс від компанії Atmaraksi імітує бойові умови та допомагає солдатам підготуватися до них.

Джерело матеріала
loader
loader