Риск "орбанизации": чем опасна для Украины утрата доверия ЕС

Які наслідки матиме для України втрата репутації демократичної країни?.

Пʼять років тому Центр "Нова Європа" оприлюднив масштабне дослідження "Мʼяка сила України в регіоні.

Що змінилося за президентства Володимира Зеленського?".

Ми проаналізували, як змінилося ставлення до України за нового президента в низці пострадянських країн – Білорусі, Грузії, Молдові, Казахстані та Росії.

Демократія була визнана головною силою України: "Тільки демократична Україна може стати альтернативою Кремлю і всім іншим авторитарним режимам пострадянського простору".

І ще один із висновків: "Антикорупційна риторика українського президента зміцнює образ України як країни, яка прагне демократичних змін".

Пʼять років потому світові мас-медіа виходять зі статтями, які стривожено описують урізання повноважень антикорупційних інституцій, які стали невідʼємною складовою демократичного образу України.

У нашому дослідженні пʼятирічної давнини чимало опитаних експертів із колишніх радянських республік відчували певного роду заздрість: українці роблять неможливе – ось із кого потрібно брати приклад! Логічним висновком нашого дослідження стала думка: Україна має потенціал перетворитися на альтернативний Москві центр тяжіння і привабливу модель розвитку для населення інших пострадянських країн.

Без сумніву, можливість такого розвитку подій розуміли і недемократичні режими окремих досліджуваних держав.

Тому білоруська пропаганда завжди лякала своїх громадян "українським безладом": подивіться, до чого веде так звана демократія – до нестабільності і війни.

Цей аргумент і досі є популярним серед політиків проросійського крила в Грузії чи Молдові.

Російська влада оголосила війну українському демократичному розвитку відразу після Помаранчевої революції – Путін безупинно лякав росіян "помаранчевою загрозою".

У Кремлі не приховували, що демократична Україна, яка дозволяє собі повставати проти президента, реформуватися, змінювати владу на виборах, становить екзистенційну загрозу для існування російської державності – насправді ж для режиму Путіна.

Коли російська верхівка виявилася нездатною покласти край українській демократії шляхом підкупу, залякування, політиків-маріонеток, то зрештою пішла на відкриту воєнну агресію.

Путін не міг дозволити Україні показати хибний приклад російській частині "єдиного народу": якщо українці можуть собі дозволити змінювати владу, то чому б не зробити це і росіянам?.

Адже якщо українці можуть бути успішними без диктатури, то чому б не спробувати і росіянам?.

Війна диктатур проти демократії – війна Росії, Китаю, Північної Кореї, Ірану проти України і решти демократичного світу.

Такий глобальний вимір сприйняття найкривавішої війни Європи з часів Другої світової війни.

Цей аргумент дозволяв українцям закликати до підтримки увесь демократичний світ – від Канади до Японії, від Штатів до Тайваню.

Порятунок української демократії – це те, що змушувало мобілізувати зусилля демократичного світу для допомоги України; те, що викликало захоплення і щиру підтримку у багатьох куточках світу.

Проте одночасно до аналітиків нашого центру не раз зверталися закордонні колеги із запитанням: як можливо зберігати демократичні свободи під час війни?.

Звісно, що ідеалом демократії країна у війні бути не може.

Напевно, тому закордонні спостерігачі не були настільки ж вимогливими чи критичними щодо тих чи інших неоднозначних кроків України, на які часто звертала увагу опозиція.

Дипломати країн ЄС, імовірно, відчували і певний докір сумління, оскільки після початку російської агресії в 2014 році робили акцент на цивільному вимірі допомоги Україні, ігноруючи питання оборони й безпеки.

Тому почасти ставилися з розумінням, якщо уряд просував і імплементував реформи в воєнний період в урізаному вигляді.

У владних коридорах, можливо, розраховували на те, що на Заході заплющать очі і на нові рішення щодо головних антикорупційних інституцій.

Мабуть, де в чому такий аргумент не позбавлений сенсу – всі, хто вболівав за Україну, допомагав українцям, це робитимуть і далі – надто високі загрози становить Росія.

Проте тепер нашим партнерам буде складніше відповідати на закиди про згортання боротьби з корупцією, про посилення авторитарних тенденцій у державі.

Міжнародна шкода останніх рішень може виявитися більшою, аніж це може виглядати.

Нова адміністрація США справді робить менший акцент на реформах в Україні.

Та чи означає це, що опоненти України у Вашингтоні не скористаються останніми трендами? Адже у ході виборчої кампанії в Штатах це був чи не найпоширеніший аргумент: корумпована Україна розкрадає всю допомогу.

Вступний процес до ЄС і без того поставав перед надзвичайними викликами через блокування Угорщиною.

Проте українці могли апелювати до впливових столиць країн ЄС: не дозволяйте угорській владі, яка не поділяє європейських цінностей, зловживати процедурами Європейського Союзу – адже Україна сумлінно виконує всі євроінтеграційні зобовʼязання.

А що відповідати тим скептичним німцям, французам, які сумнівалися в необхідності стрімкого розширення ЄС: "Де гарантії, що ми не отримаємо в ЄС нову Угорщину?".

Можливість "орбанізації" України вбачається як чи не головна засторога серед європейських політиків-демократів.

Обіцянка Володимира Зеленського посилити незалежність антикорупційних органів показує, що голос громадян все ще має значення.

Зараз важливо вирішити проблему так само швидко, як вона була створена.

Затягування може лише накопичити додаткові виклики, зробити Україну ще більш вразливою перед російською агресією – з втраченою довірою громадян, зі скороченою допомогою партнерів.

Автор: Сергій Солодкий,.

директор Центру "Нова Європа".