Гарантії безпеки для України. Між реальністю та абсурдом
Гарантії безпеки для України. Між реальністю та абсурдом

Гарантії безпеки для України. Між реальністю та абсурдом

Європейські лідери зустрінуться в Парижі 4 вересня, щоб продовжити обговорення гарантій безпеки для України.

Компанія знайома – канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, генсек НАТО Марк Рютте, голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн та президент України Володимир Зеленський. Він вже анонсував активний дипломатичний тиждень.

Ключовою умовою Києва у разі завершення чи призупинення конфлікту є надання гарантій безпеки від міжнародних партнерів, аби Путін просто не вичекав момент, щоб в будь-який час напасти знов. 

Зеленський називав три ключові блоки гарантій безпеки для України:

  • Армія. Достатнє фінансування армії у нинішній її чисельності, забезпечення її зброєю.
  • «НАТО-Like». Підтримка країн-партнерів у разі нової російської агресії у форматі на кшталт застосування п’ятої статті Статуту НАТО.
  • Санкції проти Росії. 

Фон дер Ляєн заявила, що європейці готують чіткі плани щодо можливого розміщення багатонаціональних військ в Україні після завершення війни. І найголовніше – ці гарантії безпеки матимуть повну підтримку з боку США. За словами очільниці Єврокомісії, існує чітка «дорожня карта» цих кроків, яку узгодили під час зустрічі в Білому Домі. 

І хоча слова про згоду з певними гарантіями безпеки для України вдалося навіть вичавити з Володимира Путіна під час зустрічі того з Дональдом Трампом на Алясці, диявол як завжди криється в деталях. А Кремль з його єзуїтською зовнішньою політикою взагалі топить в деталях будь-які перемовини. Декларуючи уявне прагнення до миру, Москва обставляє його купою старих та нових умов: у Путіна вже заявили, що не допустять присутності в Україні миротворців з країн НАТО. Натомість росіяни запропонували залучити китайських миротворців, чим були спантеличені вже у Києві та європейських столицях.

Російського агресора має надихати й те, що в Євросоюзі досі нема одностайності, як має виглядати майбутній миротворчій контингент та які з країн нададуть для нього сили (так, днями про небажання брати участь у військових гарантіях безпеки оголосила Греція). Позиція Вашингтона традиційно мінлива та коливається разом зі зміною настроїв в президентській адміністрації. США погоджуються взяти участь у гарантіях безпеки, проте без присутності своїх військових в Україні, та наполягають, аби левову частку відповідальності взяли на себе наші європейські союзники.

Останніми тижнями від західних політиків та зі «зливів» у ЗМІ стало відомо про кілька планів, які викристалізовуються в процесі обговорення гарантій безпеки Україні. Поки це лише нариси пошуку виходу з нинішнього тупика: якісь з цих напрацювань можуть спрацювати, якісь будуть відправлені на смітник. «Главком» зібрав найбільш обговорювані наразі варіанти гарантій безпеки, про які може йти мова на зустрічі в Парижі.

Миротворча місія

Союзники України шукають згоди щодо оптимальних параметрів майбутньої миротворчої місії
Союзники України шукають згоди щодо оптимальних параметрів майбутньої миротворчої місії
фото з відкритих джерел

Обговорення залучення іноземних військових на лінію розмежування – добрий приклад того, як працюють «вікна Овертона». Ця концепція американського юриста та політичного філософа описує зміну ідей та тем, прийнятних для дискусії в певні часові етапи.

У перші роки війни ідея залучення західних військових у війні в Україні була табу в будь-якій дискусії щодо можливостей допомоги. Греблю прорвало у 2024 році, коли французький президент Еммануель Макрон не виключив можливість направлення західних військ до України у разі прориву фронту росіянами чи надходження відповідного запиту від Києва. Але це, скоріше, було приватною думкою Макрона – серед інших союзників нашої країни вона підтримки переважно не знайшла. 

Однак цього року почали активно обговорюватися параметри потенційної миротворчої місії, яка б могла бути сформована після завершення активних бойових дій. З початком мирних перемовин, що ініціював Дональд Трамп, ці розмови тільки набули актуальності.

Ще у березні міністр закордонних справ України Андрій Сибіга заявив, що обговорення миротворчої місії вже відбувається в деталях: йдеться про географію, кількість та мандат іноземних військ як важливого дієвого елементу майбутньої системи безпекових гарантій. За словами міністра, Україна на той момент вже мала перелік країн, які були готові надати свої війська в рамках цієї системи. При цьому йшлося не лише про сухопутне, а й повітряне та морське патрулювання. Відправку миротворців до України після завершення війни підтримав британський прем’єр Кіт Стармер.

У західній пресі з’явилися можливі варіанти розгортання одразу двох миротворчих місій. Одна з них може діяти під егідою ООН та складатися з військових «дружніх» або нейтральних до РФ країн (Індія, Бразилія, Саудівська Аравія) та розміщуватися на кордоні України та РФ. Друга – європейська – з військами з Великої Британії, Франції, Німеччини, Канади й Італії контролюватиме західний кордон України з ЄС. Цей план включав також створення демілітаризованої зони та стратегічну підтримку з боку США.

Володимир Зеленський на Мюнхенській конференції оголосив, що план із кількістю миротворців та місцями, де вони можуть бути розміщені, вже є. При цьому він називав цифру у 220 тис. осіб. Якщо ж США не готові до відправки своїх миротворців, то, за словами Зеленського, вони можуть допомогти з ППО, а саме з гостродефіцитними системами Patriot.

Проте цифра у 220 тис. миротворців з самого початку викликала великі сумніви: ЗМІ з’ясували, що Велика Британія пропонує європейським країнам відправити до України військовий контингент чисельністю в 64 тис. осіб (і це без урахування ротації), але непросто буде «нашкребти» навіть 25 тис. 

Згодом почалася обговорюватися вже кількість до 30 тис. європейських військових, які, скоріш за все, будуть розміщені на «третій лінії» оборони. Але джерело Financial Times зазначало, що і цю цифру, схоже, скоротили через брак ресурсів та побоювання, що Путін може вважати її «занадто потужною». 

Як заявляв у серпні генсек НАТО Марк Рютте, в дискусії щодо концепції гарантій безпеки беруть участь близько 30 країн, і це не тільки Європа та США – а й Австралія та Японія. Прем'єр-міністр Австралії Ентоні Албаніз стверджував, що його країна відкрита до можливості надати миротворців для України, але у невеликій кількості та лише після досягнення мирного врегулювання. Японія висловлювала готовність зробити свій внесок у пакет гарантій безпеки для України, проте в її Конституції є заборона на використання японських збройних сил за кордоном.

«Коаліція охочих» домовилася про розгортання багатонаціонального оперативного штабу в Парижі, який після року роботи переїде до Лондона. У Києві працюватиме координаційний осередок штабу.

Ключовою має стати роль США, які не братимуть участь безпосередньо «на землі», але нададуть повітряну та розвідувальну підтримку. Однак є варіант, за якого «американський чобіт» таки ступить на українську землю. Так, за даними The Telegraph, Дональд Трамп розглядає залучення американських приватних компаній. Їхніх найманців можуть розгорнути для допомоги у відбудові оборонних споруд України на передовій, нових баз та захисту американського бізнесу. Є розрахунок на те, що присутність громадян США стане стримувальним фактором, який завадить Путіну порушувати домовленості про припинення вогню.

Москва вже виступила проти появи в Україні військового контингенту країн НАТО під виглядом миротворців та почала погрожувати «неконтрольованою ескалацією конфлікту».

План Мелоні (НАТО-«лайт»)

Прем’єр Італії Джорджа Мелоні пропонує для України варіант «НАТО без НАТО»
Прем’єр Італії Джорджа Мелоні пропонує для України варіант «НАТО без НАТО»
фото: Джорджа Мелоні/Facebook

Одна з найбільших притомних союзників Дональда Трампа в ЄС прем’єр-міністр Італії Джорджа Мелоні пропонує план надання Україні колективних гарантій безпеки, які частково повторюють положення ключової п’ятої статті Статуту НАТО про колективну оборону. Згідно з цим планом, союзники України будуть зобов’язані протягом 24 годин ухвалити рішення про допомогу їй у разі повторного нападу Росії. Про те, що США та країни Європи обговорюють план надання таких гарантій Україні, Мелоні згадувала ще посередині серпня після саміту на Алясці. Агентства AFP та Reuters з посиланням на українські дипломатичні джерела зазначили, що на таку схему нібито попередньо погодився Путін.

Водночас за цим планом оминається питання фактичного членства України в альянсі – за заїждженою версією Кремля, саме ця «загроза» призвела до початку кривавої «спецоперації». Та й в самому альянсі противників присутності України в НАТО вистачає: причому проти виступають не тільки проросійські Угорщина та Словаччина, а й гегемони альянсу – США та Німеччина. 

Пропозиція Мелоні на цьому тлі ніби є компромісною: пропонується надання Україні швидкої оборонної допомоги, фінансової підтримки, посилення ЗСУ та збереження та посилення санкцій проти Росії. Але, з урахуванням еквілібристики Кремля, там в будь-який момент можуть побачити в плані «Україна як в НАТО, але без НАТО» чергову «загрозу нацбезпеці». Саме «план Мелоні», звісно, є цікавою ідеєю, але без чітких механізмів його реалізації він поки є дуже абстрактним.

Буферна зона

Європейські партнери України думають над створенням «буферної зони» на лінії розмежування. Але питань тут поки більше, ніж відповідей
Європейські партнери України думають над створенням «буферної зони» на лінії розмежування. Але питань тут поки більше, ніж відповідей
колаж: The Telegraph

Ще однією пропозицією, яку розглядають європейські країни, є створення 40-кілометрової буферної зони між російською та українською лініями фронту в рамках мирної угоди. Про такий варіант 28 серпня написало видання Politico. Ініціатори цієї пропозиції, як стверджує видання, розходяться в думках щодо того, наскільки глибоко може простягатися зона. До того ж, незрозуміло, чи погодиться на такий план українська сторона, бо він обов'язково вимагатиме певних територіальних поступок. Київ ставиться до самого словосполучення «буферна зона» дуже насторожено не в останню чергу й через те, що ідею «буферів» вздовж україно-російського кордону неодноразово підіймав Путін, коли анонсував свої чергові наступи. 

Проте саму ідею «буферної зони» на лінії розмежування Київ категорично не відкидає, але вона потребує відповідей на багато питань. Що буде з тими населеними пунктами та їхніми мешканцями, що до неї потраплять? Чи буде ця зона безпілотною? Які миротворці там будуть розміщуватися, які засоби впливу вони матимуть? Якої чисельності має бути цей контингент з урахуванням протяжності лінії фронту? Демілітаризована зона між Північною та Південною Кореями, що простягається приблизно на 250 кілометрів у довжину та чотири кілометри в глибину, явно не може братися за взірець. 

Можна не сумніватися, що росіяни, як і під час розведення сторін на Донбасі з 2014 по 2022 року, намагатимуться «по-своєму» читати документи та вдаватися до провокацій. Як має реагувати на них протилежна сторона? Чи не створить існування демілітаризованої зони «завісу» для підготовки до нового наступу на українські території? 

Відновлення авіасполучення

Аеропорти та авіакомпанії чекають моменту, коли повітряний простір над Україною буде відкрито
Аеропорти та авіакомпанії чекають моменту, коли повітряний простір над Україною буде відкрито
фото: facebook.com/lvivinternationalairport

Європейці ведуть переговори щодо запровадження закритої для військової авіації зони, щоб Україна могла знову запустити комерційні рейси цивільної авіації. Про це пише видання The Telegraph.  

Відновлення цивільного авіасполучення, на думку європейців, мало б стати ключовим елементом для відновлення інвестицій у країну та повернення біженців додому.

Першочергова мета – відкриття аеропортів на заході країни, насамперед, Львівського. Забезпечувати їхню безпеку мало б патрулювання західних винищувачів та наземних систем протиповітряної оборони. Якщо впевненість у дотриманні будь-яких домовленостей про припинення вогню буде зростати, місію буде розширено далі – у напрямку Києва та інших міст.

Ідея запуску аеропортів періодично спливала в українському інформпросторі: наприклад, називалися навіть дати відкриття Львівського аеропорту – у квітні-травні цього року. Також лунають розмови щодо відновлення роботи аеропорту в Ужгороді, як найбільш близько розташованого до західного кордону. Кілька відомих світових авіаперевізників нібито вже перебувають на низькому старті і чекають на повернення в Україну. 

Поки безпекове становище не дозволяє цього зробити, але в будь-якому разі цей пункт є другорядним відносно більш глобальних домовленостей.

Безпека на морі

Туреччина може стати гарантом безпечного судноплавства в Чорному морі
Туреччина може стати гарантом безпечного судноплавства в Чорному морі
фото з відкритих джерел

Гарантії безпеки на морі для України може надати Туреччина. Згідно з деякими планами, Туреччина очолить в Чорному морі місію, спрямовану на забезпечення безпеки комерційних судноплавних шляхів до та з України. Про її зацікавленість бути частиною гарантій безпеки заявляв Володимир Зеленський.

Після провалу «зернової угоди», яку патронувала та ж Туреччина, Україна змогла власними силами забезпечити безпеку морських коридорів. Але очікується, що завдяки патрулям західних військово-морських сил вдасться відновити більше маршрутів. Місія, яку підтримують Болгарія та Румунія, також очолить зусилля з водного розмінування.

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган давно намагається займати посередницьку позицію у врегулюванні війни в Україні. Саме Туреччина надавала майданчик для перших з 2022 року перемовин між Києвом та Москвою.

Анкара не приєднувалася до санкцій проти Росії, Ердоган не гребує зустрічами з Путіним (остання відбулася під час саміту ШОС у Китаї) та навіть називає його «другом». Водночас турецький лідер не схвалює окупаційні потуги свого російського колеги та завдав Путіну поразок у ключових для того регіонах – на Південному Кавказі та в Сирії.

Фігура Ердогана як одного з гарантів більш-менш влаштовує і Москву, і Київ, і президент Туреччини сповна намагається скористатися своїм нейтральним статусом для посилення впливу в чорноморському регіоні. Питання в тому, чи Україна зможе обернути його амбіції на свою користь.

Окрім вищеназваних варіантів, серед потенційних гарантій безпеки називаються також укладання двосторонніх безпекових договорів України з різними країнами та навіть поки віддалене членство України в ЄС. 

Про те, чи варто сподіватися на ті варіанти гарантій безпеки, які зараз обговорюються, та що може насправді зупинити Путіна, «Главком» поговорив з головою парламентського комітету з питань зовнішньої політики народним депутатом Олександром Мережком.  

Олександр Мережко: Путін погодиться лише на такий варіант припинення вогню, який дозволить йому пізніше знищити Україну

Нардеп Олександр Мережко: «Не певен, що будь-які домовленості, крім членства України в НАТО, стримають Путіна»
Нардеп Олександр Мережко: «Не певен, що будь-які домовленості, крім членства України в НАТО, стримають Путіна»
фото: Олександр Мережко/Facebook

Що, на вашу думку, є найбільш реальною гарантією безпеки для України з того, що на сьогодні обговорюється?

Я досліджую це питання як науковець і для мене воно пов'язане з концепцією стримування (deterrence). Для мене ключове питання дуже просте: що таке надійні гарантії безпеки? Це ті гарантії, які зможуть стримати Путіна, якщо він захоче (а він, напевно, захоче) порушити режим припинення вогню. Нам потрібні такі гарантії, які працюватимуть не лише під час каденції Трампа, щоб Путін не накопичив сили й не здійснив третю хвилю агресії.

Якщо аналізувати ментальність Путіна, то єдиною реальною, ефективною, стримуючою гарантією безпеки є вступ України до НАТО. Це єдине, що може реально його стримувати. Ми бачимо це на прикладі Естонії, Латвії. Я не впевнений, якісь інші інструменти реально спрацюють. Не треба обманювати себе. Ми в жодному разі не повинні відмовлятися від членства в НАТО. Це закріплено в нашій Конституції, і це єдина надійна гарантія нашого виживання як держави і нації. Політики можуть говорити все, що завгодно, але в документах НАТО чітко сказано, що двері відчинені. Ми самі не маємо права відмовлятися від цього.

Тобто з тих варіантів, що лунають у ЗМІ, ви не бачите якихось реальних інструментів, окрім НАТО?

Я не бачу конкретики, це все поки розмови. Є якісь вагання, натяки, дуже абстрактні фрази, але я не бачу конкретних пропозицій, які можна було б серйозно обговорювати. Наприклад, є Будапештський меморандум, який продовжує діяти. Його підписували держави, які ми розглядаємо як гарантів нашої безпеки – США, Велика Британія, Франція. Це ядерні держави. Макрон нещодавно говорив про те, що він готовий надати ядерну парасольку європейським країнам. Можливо, це може бути гарантією? У мене немає відповіді, але це принаймні ідея.

Як ви ставитеся до ідеї, що Україна має отримати гарантії, які надає «п'ята стаття» НАТО без вступу до НАТО, яку просуває Джорджа Мелоні?

Це дуже цікава, але неоднозначна пропозиція. Я бачу її так: «Коаліція охочих» плюс США, які б підписали договір, що базується на моделі «п'ятої статті». По суті, це НАТО ad hoc, створене для захисту України. Однак я ставлюся до цього критично, тому що ми не знаємо, як насправді функціонує «п'ята стаття». Її застосовували лише один раз, і це було в умовах боротьби з тероризмом, а не з конкретною державою-агресором.

До того ж, стаття говорить, що кожна країна сама вирішує, що вона може надати. І це логічно – менші країни, може, і хотіли б допомогти, але не мають впевненості, що зможуть це зробити. І все одно ми повертаємось до того, що, членство в НАТО – це найбільш раціональний, простий і дешевший спосіб.

Продовжують вестися розмови про введення іноземних військ на територію України (Boots on the Ground), хоча Росія категорично проти. Чи вдасться реалізувати цю ідею в якомусь вигляді, попри спротив Москви?

Це питання взагалі не треба обговорювати з Росією. Це абсурд – дозволяти агресору вирішувати, які заходи можуть його стримати. 

Поки що це теоретичні розмови, бо ситуація в цих країнах може змінитися та до влади прийти якісь сили, які налаштовані проти цього. Або суспільство якоїсь країни буде проти направлення своїх військових до України. 

Наразі в цьому рівнянні є багато невідомих. Невідомо коли почнуться реальні перемовини про припинення вогню, чи буде взагалі досягнута домовленість щодо нього та які конкретно діючі гарантії безпеки будуть запропоновані.

А як щодо пропозиції створити буферну зону на 40 км? От вам і конкретика. 

Є дві причини, чому її важко буде реалізувати. По-перше, ви уявляєте собі 40 кілометрів уздовж всієї лінії фронту? Це величезна територія, на якій опиняться тисячі людей і українські міста. По-друге, це недостатній стримуючий фактор. Демілітаризована зона сама по собі не зупинить Путіна. Якщо він вирішить напасти знову, він її просто порушить, як уже порушував безліч домовленостей. Ми вже мали в минулому столітті «лінію Мажино», яка не стримала агресора. Нинішня демілітаризована зона, що розділяє Південну та Північну Корею не рятує сама по собі, там стримуючим фактором є наявність американських військ.

По суті, у нас вже і так є демілітаризована зона, навіщо розширювати її до 40 км? Чи це такий спосіб сказати заховати під її розширенням насправді відведення українських військ з наших сіл та міст?

Я ще б зрозумів ідею Трампа, коли він пропонує китайські війська як першу лінію оборони. Це може стримати Путіна, бо він навряд чи наважиться їх атакувати. Тому Трамп, як не дивно, в цьому має певну рацію.

У четвер у Парижі може бути якась презентація певних конкретних гарантій безпеки. Що, на вашу думку, там буде обговорюватися? Ну, явно ж не вступ України до НАТО.

Боюся, що знову будуть обговорюватися абстрактні речі без конкретики. Головне питання, на яке потрібно відповісти: чи ці домовленості реально стримають Путіна, якщо він вирішить порушити припинення вогню? Щодо НАТО така впевненість є. Щодо іншого – у мене немає. Я ставлюся до цих альтернативних гарантій безпеки обережно. 

Путін може погодитися лише на такий варіант припинення вогню, який дозволить йому пізніше, після того, як каденція Трампа завершиться, знищити Україну. Тобто коли по суті реальних гарантій безпеки не буде, а будуть, може, якісь символічні речі. Це його влаштує, все інше – ні. 

І загалом всі ці домовленості про припинення вогню, про демілітаризовану зону базуються навіть не на побудові укріплень, а на волі сторін дотримуватися цієї домовленості і її не порушувати. А ця воля в свою чергу залежить від стримування якимись іншими факторами.

Ключовою в цих гарантіях безпеки має стати участь США, без якої, дійсно, це будуть теоретичні розмови. Штати не відмовляються брати участь в процесі. Якою, на вашу думку, має бути їхня роль?

Добра новина в тому, що США в принципі готові долучитися. Але погана – в тому, що сигнали дуже суперечливі. Нам потрібно вимагати конкретику і гарантії, які справді працюватимуть, а не будуть слабкою псевдогарантією, бо на кону – виживання країни.

Раціональна модель, на мою думку така: 1) припинення вогню, якого можна досягти просто шляхом двосторонніх декларацій; 2) перемовини про угоду про ceasefire; 3) і паралельно з цим перемовини з союзниками про надання гарантій безпеки. 

Павло Вуєць, «Главком»

Источник материала
loader
loader