Вікна-новини задали тон всій наступній новинній журналістиці на приватних каналах

Саме сьогодні, 4 вересня 1995 року, тобто 30 років тому, в ефір українського телебачення вийшов перший випуск програми "ВІКНА-новини" виробництва Міжнародного Медіа Центру "Інтерньюз". Оскільки я мала до того беспосереднє відношення, для мене це важливий день, який визначив подальші 24 з половиною роки мого життя. Роки, які залишили про себе теплі спогади, які дали мені нескінченну кількість знайомств із цікавими, талановитими людьми. Навчили мене багато чому. Були чи не найпродуктивнішими у моїй професійній діяльності, як продюсера. До того я працювала режисером. Знімала і проводила прямі ефіри молодіжних програм, створювала музичні відеокліпи багатьом зіркам - нашим, і чого ж гріх приховувати, російським теж, здійснювала трансляції концертів і масових заходів. І ніколи не думала, що стану продюсером новин, а потім і головним продюсераом каналу СТБ на початку його мовлення.

І кожної річниці я подумки дякую людині, без якої ні Вікон, ні каналу СТБ просто би не було. І нам би не довелося зараз вітати один одного із ювілеєм. Безмежно йому вдячна, що запропонував мені цю посаду, цю роботу. Я була щаслива, бо змогла там реалізувати себе. Це людина, у якої ще замолоду, як кажуть, десь там шило. Невгамовний Микола Княжицький.

Саме у нього виникла ідея спочатку створити тижневик "ВІКНА", а у 1995му вирішив робити перші недержавні новини. Справжні. В прямому етері. Із корпунктами і стрінгерами по всій Україні. Сьогодні Микола написав допис про передісторію створення Вікон-новин. Назвав прізвища людей, дотичних до цього. А я би тут хотіла дещо додати.

Про те, що Вікна були реальною і на той час єдиною альтернативою державним новинам. Хоча і виходили спочатку на державному каналі. Через що, власне, протягом деякого часу у нас почалися проблеми. Бо тодішньому керівництву УТ-2 не подобалося, що ми працюємо за світовими журналістськими стандартами: не вживаємо оціночних суджень, не займаємо чиюсь сторону, даємо висловлюватися різним точками зору, тощо. Бо нас навчали кращі тренери із США, Європи. Ми шукали теми цікаві для глядачів. Не тільки про чиновників, а й про пересічних людей. Розкривали теми через їхні долі і історії. Зараз цим вже нікого не здивуєш, але, повірте, це кардинально відрізнялося від шаблонних казьонних державних новин. І я вважаю, що саме Вікна задали цьому тон і потім, коли почали з'являтися інші новини на приватних каналах, вони вже працювали саме за тими стандартами з яких починали Вікна.

Причому тоді Вікна відрізнялися не тільки змістом. А й зовнішніми проявами. Персонами ведучих. Шукали харизматичних, а не просто тих, хто гарний і вміє говорити. Нашим ведучим треба було ще й вміти писати. І хоч Княжицький, працюючи ще журналістом в новинах на Хрещатику, 26 з групою ентузіастів зробили прорив, коли добилися дозволу, щоб нічні випуски вели не диктори, а журналісти, тут на ММЦ це стало нормою. В кадрі працює тільки людина, якій є що сказати.

Чого варта була хоча б одна із наших перших ведучих, Фроляк Олена, із її "бісиками" в очах і повною віддачею. Як казав тоді один мій знайомий: враження, що вона намагається зазирнути за камеру, щоб побачити там реального глядача. Чи ділова і зосереджена неймовірна красуня Ірина Ванникова. Або зовсім юний тоді і трохи бешкетний Volodymyr Ariev .

Це у Вікнах вперше з'явилася посада літературного редактора. Людини, яка мала стежити за правильністю української мови, прибирати русизми, суржик, вчити правильно ставити наголоси, тощо. І це навіть стало нашою "фішкою" - повертати у мову замість зросійщених, саме українські слова. Які зараз вже стали нормою. А тоді багато хто нас за це критикував.

Це у Вікнах вперше з'явилася посада стиліста, який мав дбати про те, щоб ведучі виглядали модно, сучасно, в добротному одязі, з гарними зачісками. Саме у ВІКНАХ журналістам і ведучим чоловікам дозволялося з'являтися у кадрі із сережками в усі. А поява ведучого Ігор Мірошниченко із волоссям прибраним у "хвіст", то для тих часів було взагалі розривом шаблону, як має виглядати ведучий.

Першими нашими журналістами теж були хоч і молоді, та досить впевнені, емпатичні студенти чи журналісти, які робили перші кроки у професії і вміли висловлюватися наживо, які пройшли школу Інтерньюза, позитивно впливали на оточуючих. Не дарма багато хто потім став працювати на іноземних телевізійних каналах та інформаційних ресурсах. Tatiana Vorozhko, Ростислав Хотин, Оксана Полюга, Myroslava Gongadze, Marina Sysoyeva. Може ще когось забула. Бо давно це було.

Я так багато уваги приділяю першим рокам ВІКОН, бо вчора (чомусь вікнівці почали вітати один одного вчора) багато було спогадів про останні роки. Тих людей, які або досі працюють у Вікнах, або тих, хто працював не дуже давно. І названо було багато прізвищ людей, які дійсно залишили слід в історії Вікон. Сергій Андрушко Serhii Andrushko, Наталя Соколенко Natali Sokolenko, Ольга Червакова Olga Chervakova, Маргарита Ситник, Галина Сергеєва Galyna Sergeyeva , Анна Суряднова Anna Suryadnova , Володимир Бойко Volodymyr Boiko , Віта Євтушина Vita Evtushyna , Юля Янчар Yulia Yanchar , Ольга Кучер Olya Kucher , Борис Сачалко Borys Sachalko , Олексій Продайвода Prodaivoda, Сергій Стеценкo Serhii Stetsenko , Дмитро Литвиненко Dmytro Lytvynenko , Альона Лунькова, Ірина Стороженко, Ірина Федорів, і багато інших.

Але всі ці цікаві історії і спогади не відбулися, якби на самому початку не був закладений той міцний фундамент, на якому редакція трималася довго. І сподіваюся, досі тримається, хоч я і не знаю, що там відбувається останні шість років, крім того, що на каналі СТБ вони наразі не виходять, а тільки, здається, в марафоні.

Тим не менше, у перші роки у Вікнах працювали журналісти і редактори, які заклали ті цінності, які саме і відрізняли завжди Вікна від інших програм.

І тут я ще б хотіла, щоб ви згадали про двох людей, які не перетиналися між собою, але доклали надзвичайно багато зусиль, уваги, свого часу для того, щоб Вікна стали такими, якими вони стали. Це заступник Голови правління на момент запуску програми у виробництво і перших її років існування, Юрій Айвазян, та Голова правління з 2004 року, Володимир Бородянський. Їхній вклад, одного при створенні, іншого у розвитку важко переоцінити.

І також, вважаю варто би було пом'янути Олександра Кривенка - першого головного редактора та Георгія Гонгадзе, журналіста і ведучого. Історію кожного з них багато хто знає.

Хочу нагадати про наших головних редакторів Юрія Горбаня, Олексія Мустафіна, Андрія Куликова та випускових редакторів Олександра Бєлова, Радіка Чумака, Олексія Висоцького, Сергія Попова, який був і ведучим теж. Бо цим людям вдавалося створювати абсолютно неповторну атмосферу у ньюз румі. І головне, здобути авторитет програмі.

А як забути яскравих ведучих міжнародного тижневика - Віталія Портникова, Миколу Вересня і поміркованого Євгена Федченка? А також редакторів міжнародного відділу Ольгу Лотоцьку, Сергія Коркушка, Ганну Гороженко, Максима Буткевича, Олександра Мироненка. Ведучих спортивної редакції - Олександра Власенка та Власту Шовковську. Унікальну людину, ходячу енциклопедію, керівника тодішнього інформ відділу Андрія Квятковського. Журналістів - трійцю тоді нерозлучних друзів - Артема Шевченка, Єгора Чечеринду та Сергія Швеця. А також Іванку Коберник, Сергія Омельченка, Олю Чайко, Олену Мацюцьку, Настю Образцову, Ірину Малихіну, Євгена Глібовицького. Мою режисерську підтримку в особі Юлі Морайко, Каті Єрмолович (до речі, зараз я працюю під її керівництвом на телеканалі "Еспресо"), Маші Білик, Світлани Карнасюк, Антона Гойди, Регіни Гусейнової, Наташі Стельмах, Сергія Доценка, Володі Куликова, Люди Лисенко, Маші Ковальської, Дениса Ярошенка.

А як не згадати операторів, очима яких бачили Вікна? Їх було багато. Це була група найцікавіших і найдосвідченіших. Яких збирав, як дорогоцінності головний оператор Владислав Скворчевський. Нагадаю тут лише про Сергія Тахмазова - нашого оператора з перших років, який вже, здається, 11 років воює.

І якщо вже мова про наших захисників, то не можу не сказати і про "молоде покоління" вікнівців, які змінили телекамеру, чи монтажну станцію на автомат і бронежилет: оператор Саша Альбінський, режисер Дмитро Полюхов. Це ті, про кого я знаю. Може хтось не афішував, то перепрошую, що не згадала. І наш біль, і наша совість - режисер Денис Денисюк, який загинув під Широкіним у 2015 році. Світла йому пам'ять.

На цьому місці, думаю треба зупинитися, бо за 30 років через Вікна пройшли багато людей, і майже всі вони були яскравими, щирими. І список буде надто довгим. Тож не ображайтеся, якщо когось не назвала.

Головне, що у Вікнах від перших днів завжди була команда людей із внутрішнім вогником, які завжди привертали до себе увагу і робили цей світ кращим.

Вітаю вікнівців всіх часів, країн і народів із черговим ювілеєм! Сподіваюся, у вас такі ж приємні і теплі спогади про Вікна, як і в мене! І я бажаю всім вам дожити до перемоги і зробити про неї свої яскраві сюжети, фільми, де б ви не працювали.