Последнее правительство Макрона: сможет ли новый премьер вывести Францию из политического кризиса

Нинішній тиждень дав старт потужній політичній кризі у Франції.

8 вересня Національні збори відмовилися висловлювати вотум довіри прем’єру Франсуа Байру – крок, що означає автоматичну відставку уряду.

Показово, що за довіру голові уряду віддали голоси лише 194 депутати, тоді як проти – майже вдвічі більше (364).

А вже 10 вересня Францію охопили масові антиурядові протести "Заблокуймо все", викликані планами уряду прийняти держбюджет на 2026 рік, що передбачає рекордне скорочення видатків.

Протести, які вже призвели до масштабних затримань та блокади автошляхів по всій країні.

На цьому тлі президент Емманюель Макрон мав якнайшвидше призначити нового голову уряду, здатного домовитися з опозицією та розблокувати бюджетний процес.

І дійсно, ім’я нового прем'єра стало відоме вже 9 вересня – за декілька годин після того, як президент прийняв відставку Франсуа Байру.

Однак вибір Макрона виявився досить несподіваним.

Навіть у президентській партії неофіційно визнають, що Себастьян Лекорню, попри чималі позитивні якості, не дуже підходить до нинішніх викликів.

І якщо це призначення виявиться помилкою, це може дуже дорого коштувати і самому Макрону, і його політичній силі, і країні.

І перший "дзвоник" цих проблем – постанова про імпічмент президента Франції, яку 11 вересня внесли на розгляд парламенту.

В пошуках антикризового прем’єра.

Ще одна "кризова" новина нинішнього тижня – вперше дохідність за французькими державними паперами виявилася вищою, аніж за італійськими.

Донедавна здавалося, що фінансова ситуація у Франції є набагато кращою, аніж у проблемній Італії.

Проте, як виявилося, Франція потрапила у борговий капкан, з якого наразі не може вибратися.

"Наша країна працює, думаючи, що стає багатшою, але з кожним роком стає все біднішою.

Це тиха, підпільна, невидима і нестерпна крововтрата", – описує ситуацію, в яку потрапила Франція, прем’єр Франсуа Байру.

Він не перший голова французького уряду, який намагався суттєво обмежити дефіцит держбюджету.

Минулого року таку спробу зробив Мішель Барньє – і вона призвела до відставки його уряду.

Цього року Франсуа Байру також підготував проєкт держбюджету "затягування пасків", ще до початку його розгляду зрозумів, що прийняти такий документ буде неможливо – і тому вчинив "політичне самогубство", винісши на розгляд депутатів питання про вотум довіри своєму уряду.

Як наслідок – Франція втратила черговий уряд, обслуговування державного боргу стає дорожчим з кожним днем, і при цьому – у країні тривають масштабні протести проти політики урізання бюджетних видатків.

А головне – пропрезидентський блок та їхні союзники з партії "Республіканці" не мають більшості у парламенті, а відповідно – мусять домовлятися або з лівою, або з ультраправою опозицією.

Натомість опозиція вже живе в очікуванні дострокових парламентських виборів – а тому не хоче брати на себе відповідальність за такі дуже непопулярні кроки.

В такій ситуації на початку тижня опинився Емманюель Макрон – він мав визначитися з кандидатурою нового прем’єр-міністра, здатного вирішити ці проблеми.

І вибір президента пав на свого багаторічного соратника – міністра оборони Себастьяна Лекорню,.

Не можна сказати, що ця кандидатура була аж зовсім неочікуваною – минулого року Макрон був дуже близький до призначення Лекорню новим прем’єром, але, як вважається, змінив свою думку після фактичного ультиматуму Байру та його партії Mo.

Проте цього разу навіть соратники Макрона очікували від президента геть інший вибір.

"Останній залп макронізму".

Очікуючи відставки Байру, французькі політологи та політоглядачі дискутували, яким має бути його наступник.

Консенсус-прогноз, виглядав наступним чином: не представник президентської партії "Відродження", не працював в жодному з урядів часів Макрона, здатний знаходити спільну мову з лівими (принаймні – з поміркованими лівими на кшталт соціалістів).

Себастьян Лекорню – абсолютний антипод цього "ідеального образу".

Політик, який починав свою кар’єру у правій партії "Республіканці", проте у 2017 році, відразу після першої перемога Макрона, перейшов до президентського табору, отримавши посаду в уряді – і за це був виключений з рядів рідної партії.

А після чого – вступив у президентську партію "Вперед!" (нинішня назва – "Відродження").

З того часу Лекорню встановив справжній рекорд – йому вдалося попрацювати в усіх урядах часів президентства Макрона.

За цей час він пройшов шлях від державного секретаря в Міністерстві екологічного та інклюзивного переходу та міністра заморських територій до ключових урядових посад – голови МЗС Франції, а з 2022 року – міністра оборони.

Такі призначення свідчать про довіру з боку президента.

Понад те, Лекорню вважається одним із найбільш відданих та близьких до президента Макрона політиків.

Проте в нинішніх умовах така репутація може сприйматися скоріш як недолік.

Новому прем’єр-міністру буде дуже непросто знайти спільну мову з опозицією.

А насамперед – з лівим політичним флангом.

Адже для французьких лівих Лекорню – це насамперед політик, який виступає категорично проти збільшення податків, голосував проти повної легалізації одностатевих шлюбів, а на посаді міністра екології – різко зменшив вартість мисливських ліцензій, чим викликав гостру критику екологів.

Попри це, президент Макрон розраховує, що новому голові уряду вдасться перезавантажити відносини з опозицією.

"У своїх діях прем'єр-міністр керуватиметься принципами захисту нашої незалежності та влади, служіння французькому народу, а також політичній та інституційній стабільності для єдності країни.

Президент Республіки переконаний, що на цій основі можливе досягнення угоди між політичними силами за поваги до переконань один одного", – йдеться у заяві Єлисейського палацу.

От тільки в опозиції категорично не згодні з такими оцінками.

"Президент випускає останній заряд макронізму, замкнувшись у вузькому колі своїх лоялістів", – коментує це призначення лідерка ультраправого "Національного об'єднання" Марін Ле Пен.

Ультраправі відреагували на відставку уряду Байру активізацією вимог провести дострокові парламентські вибори, розраховуючи у разі їх проведення отримати більшість у парламенті та сформувати власний уряд.

А це означає, що на співпрацю з ультраправими новому прем’єру не варто особливо розраховувати.

Не кращою є ситуація і на лівому фланзі.

Масові провести, які тривають із 10 вересня, були підкріплені ініціативою про імпічмент президенту.

Таку ініціативу зареєстрували 104 депутати від лівого блоку "Новий народний фронт": представники партії "Нескорена Франція", комуністи та екологи.

І хоча ця ініціатива не має шансів на втілення, сам факт її появи означає, що більшість лівих сил вважає для себе неможливим співпрацю з урядом, яким керує "маріонетка Макрона".

Перші рекорди нового прем’єра.

Свій перший рекорд на посаді прем’єр-міністра Себастьян Лекорню вже встановив.

Його перша промова виявилася безпрецедентно короткою – протривавши 2 хвилини та 21 секунду.

"Я не збираюся виголошувати жодних гучних промов, тому що політична та парламентська нестабільність, яку ми зараз переживаємо, вимагає смирення та тверезості", – заявив, зокрема, він.

Лекорню розпочинає свою роботу на посаді голови уряду, маючи вкрай низькі показники суспільної підтримки.

Відповідно до опитування Odoxa-Backbone, новий прем’єр не відповідає очікуванням переважної більшості французів (69%).

Тобто – про його підтримку заявило близько 30% опитаних – прихильників президента Макрона та "Республіканців".

Для порівняння, Франсуа Байру на старті свого прем’єрства мав підтримку на рівні 36%, а Мішель Барньє – аж 45%.

Проте складно уявити, що політик із таким потужним досвідом роботи в уряді не знав, з якими ризиками він зіткнеться.

І що погодився зайняти цю посаду просто заради "стрічки у резюме".

На його користь грає вміння працювати у дуже несприятливих умовах.

Достатньо лише згадати, що Лекорню обіймав посаду міністра оборони від початку повномасштабного вторгнення РФ, куруючи в тому числі військову допомогу Україні.

А також – давши старт терміновій модернізації армії Франції.

Проте парадокс – для того, щоб стати успішним і втриматися на посаді,.

Лекорню доведеться показати якості, протилежні тим, що забезпечили його призначення.

Навіть у пропрезидентському блоці неофіційно визнають: вони незадоволені призначенням, в якому головним критерієм є особисто лояльність та "зручність" для президента.

І навпаки – чекають, що новий уряд буде більше дослуховуватися до депутатів, аніж до голови держави.

І лише в такому випадку уряд Лекорню може виявитися більш успішним, аніж попередні.

Автор: Юрій Панченко,.

редактор "Європейської правди".