Як судять екскомандира ССО Едуарда Шевченка за ймовірні контакти із ФСБ

У Миколаєві судять Едуарда Шевченка, колишнього командира 73-го морського центру Сил спецоперацій і колишнього посадовця Очаківської міської ради. За версією слідства, офіцер, який пройшов запеклі бої в зоні АТО, після повномасштабного вторгнення Росії зрадив присязі та співпрацював із ворогом: нібито намагався завербувати очаківського міського голову, інформував росіян про наслідки обстрілів, а також у 2017-2019 роках передавав розвідувальні дані російським спецслужбам. Він нібито робив це через несправедливе звільнення зі служби, гроші та гарантії безпеки від росіян після окупації. Шевченка затримали у січні 2023 року.

Справу слухають із лютого 2024 року. На засіданні 4 вересня суд вивчав фрагменти телефонних дзвінків і переписок, які слідство пов’язує з Шевченком і російськими агентами. МІПЛ розповідає про перебіг процесу.

Переписка агентів

Спираючись на ціпок, обвинувачений Едуард Шевченко заходить до прозорого скляного боксу. Кількома словами перекидається з адвокатом, вітається з двома чоловіками в залі — його побратимами. Вони кажуть, що “прийшли підтримати командира” — разом служили в 73-му морському центрі ССО. Обоє донедавна були у війську, але зараз звільнені за станом здоров’я.

Тим часом до зали заходить колегія суддів — Ірина Боброва, Вадим Гаврасієнко й Інна Притуляк. Головуюча Боброва оголошує, що на засіданні продовжать дослідження доказів, і передає слово прокурору.

— Прошу долучити матеріали негласних слідчих розшукових дій із кримінального провадження щодо Олега Буцького, — заявляє клопотання Антон Малюк, прокурор Миколаївської обласної прокуратури.

Буцький очолював батальйон “Схід” “МГБ ДНР”. У 2014 році брав участь у проросійських мітингах у Маріуполі, закликав не визнавати українську владу, наполягав на “легітимності” президента-втікача Віктора Януковича. Згодом перебрався до Донецька, де служив у “ДНР”.

Слідчі отримали доступ до його переписок у Telegram — 17 чатів і 221 файл. Буцький підписаний як “Буше”. Частину цих матеріалів прокурор Малюк подає як доказ вини Шевченка. Прокурор зачитує кілька фрагментів розмов російською за 2017 — 2019 роки. Буцький писав якомусь Олександру 29 грудня 2017 року:

— “Повідомлення по “Кобзі”: йому наказали забезпечити охорону англійського корабля розвідки, що прибув до Одеси”, — швидко читає прокурор, схилившись над матеріалами справи. СБУ вважає, що Шевченко під час контактів із росіянами користувався псевдо “Кобзар”.

Олександр уточнює подробиці, а “Буше” відповідає, що “чекає повідомлень від своєї людини”. Невдовзі додає: “англійці, які в межах злагодження у складі “Укрфлоту”, охороняють об’єкти прибережної смуги та гідроспоруди”. Після цього співрозмовники обговорюють можливу зустріч у Донецьку. Прокурор продовжує цитувати Буцького:

— “У понеділок, у перший день роботи з іноземними спеціалістами, “К” (певно, скорочення від “Кобзар”. — МІПЛ) був відсутній через сімейні обставини. Його, як і інших, не повідомили за наказом командування флоту. У вівторок він скористався нагодою — підійшов до командування і запитав, чому не оповістили: “Адже спеціалісти приїхали в мій відділ, і кому, як не мені, з моїм досвідом, працювати з ними?”. Почув у відповідь: “Тобі ще це цікаво? Ти ж збирався звільнятися”. “К” заперечив: “По-перше, я досі очолюю відділ. По-друге, ще не вирішив, іти чи ні. Їздив до Генштабу”. Далі Буцький додає, що вказане повідомлення від “Кобзаря”.

Шевченко звільнився з посади командира 73-го Центру Сил спецоперацій у травні 2017 року і ще якийсь час очолював групу протичовнової боротьби та протипідводного диверсійного забезпечення оперативно-бойового забезпечення штабу Командування ВМС ЗСУ. Прокурор озвучує переписку Буцького з Валерієм від грудня 2018 року. Той пише:

— “Пам’ятаєш, я казав про К-73? Прочитай в одному з послань. Він перейшов до штабу флоту. Кілька місяців підходив до нього. Йому лише 41. Є перспективи, налаштований працювати. У сім’ї хвора дитина — постійні витрати. Зараз потрібно хоча б 3–5 тисяч. Озлоблений — вдається стримувати. На першому етапі (14) дуже нам допоміг (ймовірно, мова про 2014 рік. — МІПЛ). Хотів піти, але через нас йому не дали це зробити. А потім — сам розумієш, хто на такому рівні не був “замазаний”. Перспектива дуже добра”.

У відповідь Буцький перепитує посаду і звання людини. Валерій відписує: “К.1. Р. Зараз начальник одного з відділів. З Луньовим — на ножах”.

Ігор Луньов — очільник Сил спеціальних операцій у 2016 — 2020 роках. Раніше медіа повідомляли, що росіяни намагалися завербувати Едуарда Шевченка для викрадення Луньова й перевезення до Росії, щоб деморалізувати ССО. Проте розвідник відмовився.

У переписці за грудень 2018 року між Буцьким й Олександром згадується про прибуття групи офіцерів із Великої Британії до штабу ВМС в Одесі. На уточнення Олександра, звідки ця інформація, Буцький відповідає, що “від своєї людини”, і наводить деталі.

У наступному повідомленні від 23 грудня 2018 року Буцький пише: “Надійшло розпорядження на ці дні — бути в підвищеній бойовій готовності, забезпечити охорону об’єктів. У тому числі за участі іноземних спеціалістів. Переглянути плани їхньої оборони. Готується нова провокація в Азовському морі”. Буцький додає, що це — повідомлення від “К”.

Наприкінці листопада 2018 року росіяни захопили в Азовському морі три українські судна, що прямували з Одеси до портів Бердянська й Маріуполя.

Наступні переписки датуються 2019 роком. В одній із них Буцький пересилає Олександрові отримане повідомлення: “Зараз він поїхав до Києва з доповіддю. Востаннє, коли він так зникав, працювали оператори на кордоні з Кримом — то була робота його групи. У світлі сказаного подивіться, чи не сталося чогось незвичного за півтора тижня. Якщо ні — може статися”.

Буцький додає: “Це щойно отримав від своєї людини. Наш “гусляр” вийшов зі шпиталю й поїхав. Зустрітися з ним не встиг, але таке повідомлення надіслав”. У діалозі Олександр уточнює: “Чия група, який склад, де може щось відбутися?”

Буцький відповідає: “Шевченка. Поки що є лише це. Додаткова інформація буде після зустрічі з ним”. Згодом додає: “Інфа буде”.

У березні 2019 року Буцький пише співрозмовнику на ім’я Ігор: “Потрібна конкретика, щоб доповідати про фінансування. У мене завтра доповідь. Ніхто ж не купує кота в мішку”. На це Ігор відповідає: “Я все розумію, але поки не вийду на місце, не даватиму відсєбятіну”.

За даними обвинувачення, цей співрозмовник — Ігор Малога. У радянські часи він служив у військово-морському флоті. У 2014 році його завербувала ФСБ в Криму. Через контакти у війську він збирав для росіян розвідувальні дані. Саме він пропонував спецоперацію з викрадення командувача ССО Ігоря Луньова, вербуючи для цього військових. У 2021 році його засудили за державну зраду. Він уклав зі слідством угоду про визнання винуватості й отримав 5 з 12 можливих років ув’язнення. Строк відбування ним покарання спливає у грудні 2025 року.

Прокурор повідомив, що у переписці Буцький запитує Малогу: “У якому госпіталі лежить “Кобза”? Треба його автобіографія. Я отримав прочухан від керівництва. Він готовий до співробітництва? Що він хоче?”. Далі вони зідзвонилися.

Розвідник на диктофоні

У березні 2019 року Буцький надіслав іншому співрозмовнику аудіофайл. Прокурор пояснив: на записі — розмова, яку Ігор Малога вів з Едуардом Шевченком і, вочевидь, переслав Буцькому. Обвинувач запропонував прослухати фрагмент тривалістю близько 30 хвилин. Коли саме зробили запис, він не уточнив. За контекстом, ймовірно, це 2017 — 2019 роки.

Шевченко сидів у скляному боксі мовчки й не заперечував. Секретар судового засідання увімкнула запис: чути двох чоловіків, голос одного з них схожий на Шевченковий. Місцями звук нерозбірливий.

Це розмова про занепад в Україні. Шевченко говорить про “розпил” заводів і виїзд мільйонів людей, мовляв, залишаться лише ті, хто “прислужуватиме”. Малога підтакує, додаючи, що “китайці скуповують Овідіопольський район” на Одещині.

Далі Малога говорить:

— Значить, розклад такий. Те, що я тобі казав по керівництву, так воно і йтиме. Я зустрічався з людиною, яка керуватиме кадрами.

— Я дізнаюся чисто так, для себе. А наша територія південна? — питає Шевченко.

— Так, — відповідає Малога. Вочевидь, йдеться про майбутню окупацію.

— А тепер у людей наступне питання. Просто не у мене одного, а у людей порядних. Наступне питання: “А що нам чекати? До нас теж будуть питання?” — цікавиться Шевченко.

— Рештою — жертвують. Стосовно особисто вас ставилося питання. Відповідь передаю дослівно: “Людина перебувала на службі. І те, що відбувалося, інакше не змогли б вижити”, — переповідає Малога.

— Я це можу сказати правильним людям, чи лише сам собі в дзеркало?

Далі говорять нерозбірливо. Але зрештою Шевченко цікавиться рангом людини, яка надає гарантії. Малога прямо не відповідає, лише повторює: “Скажу тобі так: якщо люди говорять про те, що ми гарантуємо і сім’ї, і всім іншим мир і благополуччя й подальший рух”.

— Плюс. А як скоро почнеться? І наступне питання: ну добре — купив я дім, посадив сад, а завтра заїхали танки й розпиздячили все. Наскільки тут все буде погано? — уточнює Шевченко.

Малога радить йому облаштовувати житло подалі від Очакова й згадує про нібито антенне поле в околицях міста, потрібне для розвідки в бік Криму. З контексту розмови випливає: не варто будувати дім поряд із об’єктом, що має військове значення.

У цей момент Едуард Шевченко сміється, знизує плечима й мімікою показує побратимам у залі, нібито на записі нісенітниця. Ті у відповідь підсміюються й кивають.

Далі на записі чути слова Шевченка до Малоги:

— Знаєш, у мене була можливість у 2014, 2015, 2016 роках зіграти, блядь, у коробку, нахуй, блядь, з-під телевізора. Блядь, стільки було можливостей, блядь. І так мене життя вже привчило, плюс ще Схід за плечима. Я норку підготував. Одну там, одну — там.

— Тому, власне, я і порушив це питання. Бо те саме. Тоді нічого не говоритиму, — відповідає Малога, вочевидь, маючи на увазі, що не гарантує збереження житла.

— Очаківський район — це ж не під Очаковом, — намагається зрозуміти діапазон загрози Шевченко.

— Ну, ти ж мені сказав телефоном, що під Очаковом, — відказує Малога.

— Вони ж все підслуховують, блядь, пишуть усе тварюки. Я прекрасно це знаю, — пояснює Шевченко, вочевидь, маючи на увазі, що задля конспірації від СБУ не вказував точну локацію.

Далі співрозмовники переходять на загальні теми. Шевченко згадує службу й розповідає, як виганяв із підрозділу нібито причетних до хабарництва офіцерів.

— І вже до шістнадцятого року, коли я частину приймав, загалом мав під собою до півсотні людей. Скажу, Ігорю, це “звірі” були, блядь. Ти собі не уявляєш. Я без зазріння совісті скажу: з цими людьми можна було й у вогонь, і у воду. Таке “чудили”, що я й досі переживаю, аби потім земляки з мене не спитали. Але, знову-таки, земляки мають розуміти, — каже Шевченко, ніби з’ясовуючи, чи не матимуть до нього претензій у разі російського наступу через його службу в зоні АТО. Шевченко родом із Камчатки.

Зрештою він додає, що почув запевнення Малоги й не повертатиметься до цієї теми. Розмова знову переходить у нарікання Шевченка на керівництво. Зокрема згадує, на його думку, некомпетентного начальника.

— Ви дурні, хто його призначив? — каже Шевченко і згадує розмову з Луньовим, тодішнім командувачем ССО. — Я йому якось сказав: “Чекай. Якщо я коли-небудь розізлюся, зберу групу 14–16 чоловік, проведу бойове злагодження — і менш ніж за добу, блядь, виріжу нахуй тобі частину. У прямому сенсі слова. На це великого розуму не треба. Ви спеціальності не знаєте. Бірки поначіпляли, форму гарну — а насправді ви порожні, блядь”.

Співрозмовник підтримує його, і розмова повертається до подібних тем. Зрештою Малога повторює обіцянку гарантій безпеки:

— Кажу дослівно, без додавання чи викидання жодного слова. У людини є бажання побачити Батьківщину, але є й страх. Сказали: “Питань нуль”. Відповідь та сама, що я озвучив: людина перебувала на службі у такий час — інакше вирішити було неможливо.

Шевченко ще кілька разів згадує про слабке керівництво, переказує слова начальства, що професіоналізм був потрібен у 2014–2015 роках, а нині, мовляв, вимагають лише лояльності. Малога підтакує: “А ще треба “Слава Україні!” кричати”. На це Шевченко підвищує голос:

— Кажу їм: я не співатиму гімн! Я не буду, сука, кричати “бажаю здоров’я”! Раніше було “здравія желаю”, а тепер зробили “бажаю здоров’я”!

Малога цікавиться, як справи в молодшого сина Шевченка і чи може він допомогти. Той відповідає: у дитини розлад аутичного спектру. Додає, що керівництво на прохання про посаду, яка дозволила б жити поряд із родиною та доглядати сина відмовило — “послали”.

— Можеш передати людям, що для мене найважливіше — моя сім’я, — підсумовує Шевченко.

Запис завершується, і прокурор просить суд долучити до матеріалів справи копію вироку Ігорю Малозі, засуджено за держзраду. Адже він нібито спілкувався з Шевченком, схиляв його “до певної роботи” і гарантував безпеку.

Суддя надає слово Олександру Герасимову, адвокату Шевченка. Той не вважає, що запис є доказом винуватості:

— Аудіофайл розмови Малоги й нібито Шевченка, за словами самої сторони обвинувачення, отримано невідомим способом. Складається враження, що на знайомстві з Шевченком хтось заробляв гроші, — починає Герасимов.

Він звертає увагу суду, що Миколаївський апеляційний суд на прохання слідства використати НСРД зі справи Малоги у провадженні стосовно Шевченка надав у листопаді 2023 року. При цьому досудове розслідування у справі Шевченка завершили кілька місяців потому. За словами адвоката, за цей час слідчі жодного разу не опитали Шевченка для пояснень і фактично одразу передали справу до суду.

Виступ Шевченка

Суддя надає слово Шевченку. Той підводиться, тримаючись за край скляного боксу.

— Якщо вам важко стояти, можете присісти, — звертається головуюча.

— Та мені треба вколотися, — відповідає Шевченко російською і переходить до пояснень. — Перше. Я так розумію, що ми тут “цікаву флешку” не переглянемо, так? Ви не дасте такої можливості?

— Яку ще флешку? — перепитує суддя.

— Тоді поясню. У 2020 році до мене приїхали співробітники СБУ: мовляв, на мене намагалися “виходити” [росіяни]. Обвинувачення не показує всього, що робила інша сторона. Так-от, громадянин Малога намагався всіляко до мене: каже, “сфотографуй будь-який секретний документ — дамо 1 500 доларів”. Я йому… — Шевченко робить паузу, стримуючи лайку й оглядаючись на залу суду. — Ну, перед жінками негарно. Коротко: відмовив. Потім пропонували 100 тисяч — аби викрасти Ігоря Луньова. Усе це є на тій флешці. Знаєте про це? Чому ж цього немає в матеріалах справи?

Шевченко каже, що СБУ просила його дати інтерв’ю для репортажу про зірвану російську спробу викрадення командувача ССО Ігоря Луньова. На “ТСН” у 2021 році справді вийшов сюжет Андрія Цаплієнка, де, зокрема, Едуард Шевченко говорив про спроби Ігоря Малоги завербувати його для вивезення Луньова до Росії.

— Приїхали й кажуть: треба зняти репортаж — як Служба безпеки працює і як я на це не пішов. У мене запитання: що змінилося? У 2020 році я “молодець”, що відмовився, а у 2023-му ви порушуєте кримінальне провадження і буквально за кілька днів завершуєте слідство. Як так — жодного разу мене не допитавши, не провівши жодних очних ставок чи інших слідчих дій?! — підвищує тон Шевченко.

Щодо переписок, які зачитував прокурор, він каже: не зрозуміло, хто ці люди й чому слідство переконане, що це свідчить про його провину. Шевченко звертається до прокурора:

— Хтось із кимось про мене говорить. То якщо я про вас із кимось поговорю, ви автоматично будете в чомусь винні? Я правильно розумію вашу логіку? Йдеться про якісь гроші, але жодних грошей я не отримував. Що це взагалі? Якісь клоуни про щось торочать: “терміново те, терміново се”, — нібито від мого імені.

Шевченко також наголосив, що повідомлення про 73-й морський центр ССО датовані 2018 роком, тоді як його звільнили з частини ще у 2017-му.

Він попросив адвоката надіслати запит до ВМС щодо його посадових обов’язків у період очолення групи протичовнової боротьби та протипідводного диверсійного забезпечення штабу Командування ВМС. За його словами, він не мав жодного стосунку до охорони пунктів базування суден, про які йдеться в переписці Буцького.

Шевченко також заявив, що сам факт запису розмов Ігорем Малогою свідчить про його співпрацю з СБУ, тож це все — провокація. Окремо він розкритикував згадки у прослуховуванні про нібито “антенне поле” в Очакові.

— Ось сидять двоє людей, які там служили й розуміють, що це нісенітниця, — каже Шевченко. Його побратими схвально кивають й усміхаються. — Я ж кажу: якісь “дебіли” про щось теревенять, якусь “херобору” мені нав’язують. Дивує, що цим намагаються довести мою вину.

Додає, що, згідно з матеріалами справи, розумів: СБУ його прослуховує, однак нікуди не виїхав.

— І знову: що ж я за розвідник, — каже він, стукаючи по скляному боксу. — Знаю, що за мною ходять, а я, виходить, тупий на всю голову і не ховаюся? Тобто поки служив — був розумний, поки воював — теж розумний, а щойно з частини пішов — одразу став “дебілом”? Якась дурня.

Зрештою Шевченко повторив, що у справі Малоги його не допитували, і наголосив: жоден із наданих прокурором матеріалів не свідчить про його вербування.

— Це не має до вербування жодного стосунку. Так само як, ми тут усі до польотів на Місяць. Я не знаю, що ви цілу годину слухали й навіщо, — заявив Шевченко і попросив не долучати аудіозапис до матеріалів справи.

— Питання можна по доказу, якщо не відмовляєтеся? — звертається прокурор Малюк.

— Будь ласка, — не заперечує Шевченко.

— То розмова ця відбувалася між вами та Малогою, чи ні?

— Ну, мабуть, відбувалася, — спершу каже Шевченко, а потім уточнює. — А який це рік?

— Я ж зачитував. 2018-й.

— А сьогодні який? 2025-й? Ви пам’ятаєте, що у вас було рік тому?

— Дивлячись, яка подія, — відказує прокурор.

— Не пам’ятаю. Я з багатьма розмовляю.

— Зрозумів. Тобто більше “так”, ніж “ні”? — продовжує прокурор.

— Ох і хитрий жук. Більше “ні”, ніж “так”. Оп! — з посмішкою каже Шевченко.

— Як скажете.

Суддя Ірина Боброва запитала, як слідство отримало запис розмови Малоги з Шевченком. Прокурор пояснив, що аудіо було в переписці Олега Буцького, до якого слідство дістало доступ у межах провадження щодо нього. Імовірно, Малога надіслав запис Буцькому.

У підсумку суд долучив запис і переписки до матеріалів справи. Боброва зазначила, що оцінку цим доказам суд надаватиме у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку.

— Давайте вже продовжимося. Мені болить, уколотися треба, — Шевченко просить пошвидше розглянути клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу. Це відбувається щодвамісяці, з 2023-го.

Пропозиція обміну

Прокурор Антон Малюк коротко зачитав своє клопотання й просив суд про ще два місяці під вартою для Шевченка. Послався на ризик переховування від правосуддя. Крім того, на його думку, суворість інкримінованої статті — аж до довічного ув’язнення — підсилює цей ризик.

Адвокат підсудного Герасимов наполягав: прокурор не навів доказів, що ризики існують, при тому, що тримання під вартою — винятковий запобіжний захід.

— За майже два роки представники Росії жодного разу не намагалися зв’язатися з підзахисним, — сказав адвокат. — Натомість Шевченко співпрацював зі слідством і виходив на зв’язок під контролем правоохоронців з людиною, яка їх цікавила. На початку 2023 року, помітивши стеження СБУ, він міг переховуватися, але цього не зробив — навпаки, викликав поліцію для з’ясування обставин.

Герасимов наголосив, що влітку представники Миколаївського СІЗО тричі пропонували Шевченку написати заяву про згоду на обмін до Росії, однак той відмовився. Він також додав, що Шевченко воював, має нагороди й позитивні характеристики, стан його здоров’я погіршився, а дитина з інвалідністю не проходить потрібну реабілітацію.

Далі суд передав слово Шевченку. Той спершу почав цитувати рішення ЄСПЛ в якому буцімто йдеться про неможливість отримати справедливе рішення в українському суді. Та зрештою махнув рукою і заявив:

— Що б я не сказав, так розумію, рішення вже ухвалене. Тож не буду тут “морщити одне місце” — нічого не зміниться. Не змінюється у клопотанні прокурора вже 2 роки й 7 місяців абсолютно нічого.

Зі слів Шевченка, жоден із наведених обвинуваченням доказів не свідчить про вчинення ним держзради.

— В один з літніх місяців у СІЗО тричі приходили, — розповів Шевченко про пропозиції подати заяву про згоду на обмін. — То “в загальній масі”, то конкретно адресно — з моїм прізвищем: “нате підпишіть”. Якийсь я дуже дивний агент, який не рветься туди.

— Вам пропонували обмін, хто? — спитала головуюча суддя.

Шевченко пояснив, що це було в ізоляторі. Інші члени колегії також доєдналися до з’ясування. Вони намагалися зрозуміти, чи саме від Росії надійшов запит щодо передачі на обмін Шевченка.

— Це не таємниця, — втрутився прокурор. — Відбувався обмін “тисяча на тисячу”, зокрема й цивільних. І всіх опитували, хто бажає взяти участь. Кілька мешканок Миколаївщини зголосилися.

— Росія ці списки оголошує? — уточнила суддя.

— Який там процес у Координаційному штабі, я не знаю, — зазначив прокурор.

— Були випадки, що вони казали: “нам — оцього”? — перепитав суддя Вадим Гаврасієнко.

— Мені про таке невідомо. Чоловіки рідше погоджуються, бо бояться, що їм вручать російський паспорт і відправлять служити, — сказав прокурор.

— Ну, звісно, я ж саме через це відмовився, — з посмішкою перебив його Шевченко, натякаючи, що росіяни не пробачать йому службу в АТО.

— Я не про вас особисто, а загалом, — конкретизував прокурор.

На цьому судова колегія пішла до нарадчої кімнати обирати запобіжний захід. У перерві Шевченко спершу звернувся до прокурора:

— Антоне Вікторовичу, чому не запікали запис? Ну перед жінками ж не зручно.

А далі до мене:

— Баришня, можна вас попросити все-таки запікати мати, негарно якось.

— Можете пояснити, чому ви заявляли, що не співатимете гімн? Для багатьох це гордість, — натомість запитала я Шевченка.

Він відповів, що служіння країні не вимірюється виконанням гімну: мовляв, чимало людей “гарно співали”, але державі не допомагали. Розповів, що після Євромайдану 2014 року сестра з Росії просила його виїхати, остерігаючись переслідувань російськомовних, однак він відмовився:

— Любов до Батьківщини не вимірюється ганчіркою, яку ти на себе начепиш чи красивими гаслами. Вона вимірюється діями. Що ти зробив? Покажи результат своєї праці. Що ти залишив після себе — хоча б своїм дітям?

Колегія суддів повернулася до зали й оголосила ухвалу: продовжити строк тримання під вартою Шевченку ще на два місяці. Він сприйняв це без видимих емоцій. Наступне засідання у справі призначене на 29 вересня.

Авторка: Анастасія Зубова, Журналістка судового моніторингу МІПЛ

Джерело: МІПЛ

Tweet

---

 

---