Парадокс Юлії Навальной: гра в російську опозицію, в якій перемагає Путін
Парадокс Юлії Навальной: гра в російську опозицію, в якій перемагає Путін

Парадокс Юлії Навальной: гра в російську опозицію, в якій перемагає Путін

Навальная, як і Путін, пропонує росіянам чергову солодку і красиву казку

За декілька днів після того, як стало відомо про смерть Алєксєя Навального в російській колонії, його дружина заявила,  що «продовжуватиме справу» свого чоловіка. Зараз вона активно гастролює світом, представляючи його книгу «Патріот» та поширюючи типові тези російської ліберальної тусовки про «війну Путіна», «невинних» російських окупантів та людей, які страждають з обох сторін.

Нещодавно в Іксі вона обурювалася планами ЄС заборонити співгромадянам туристичні візи, адже «треба розмежовувати відповідальність режиму та простих росіян». У цей же день відбулася атака російських дронів на Польщу. Щодо цього жодних твітів із засудженням дій Кремля в акаунті політикині не з’явилося.

Так само, як і її чоловік, вона не думає, що Крим треба повернути Україні, не схвалює постачання західної зброї Україні, а також не вважає, що росіяни повинні платити репарації українцям, бо відповідальними за війну є Путін та його найближче оточення, вони ж, мовляв, і мають платити.

Російська опозиціонерка веде наступ і на медійному полі. Під час виступу на сесії Європарламенту вона закликала фінансувати російські медіа у вигнанні. Їй було не зрозуміло, чому ЄС виділив 5,5 мільйонів євро на підтримку Радіо Свободи, а російські медіа не отримали нічого. На виступ Навальной звернула увагу ведуча «Настоящего времени» (спільний проєкт Радіо Свобода та «Голосу Америки») Ірина Ромалійська, яка оприлюднила фрагмент виступу її на своїй фейсбук-сторінці.

Навальная запитала: «Як так виходить, що Євросоюз вирішує підтримати американські медіа, які працюють на Росію, а не самі російські?». Вона вважає, що російські медіа доносять «правду про війну», тим часом як українські медіаексперти постійно знаходять в них різноманітні маніпуляції та навіть прокремлівські наративи.

Подібні заяви Навальной для західної аудиторії можуть і спрацювати, оскільки сприймають її дуже некритично. Нещодавно опозиціонерка побувала в Австралії, місцеві медіа назвали її «безстрашним голосом», «де факто лідеркою російської опозиції». Сильною і рішучою вона постає в інтерв’ю американському медіа CBS News, де розповідає про те, що не боїться ризикувати життям. Через рік після вбивства Навального, CNN процитувало її ж відеозвернення про те, що вона боротиметься за «вільну, мирну і красиву» Росію.

Перед зустріччю Трампа та Путіна на Алясці Наваальную знову стали згадувати міжнародні медіа у зв’язку з відео, де вона закликала звільнити російських політичних активістів, журналістів, а також українських цивільних. Проте початок цього відео здивував: мовляв, домовленості про мир не є основними. Адже навіть якщо їх і буде досягнуто, то буде не зрозуміло, виконають їх чи ні, сторони будуть «звинувачувати одне одного в їхньому порушенні». Тому, продовжує політикиня, треба зробити щось таке, що б «увійшло в історію». А саме – провести обмін. Тож війна постає тут таким собі тлом, хто її почав і веде – неважливо, адже порушувати домовленості, за словами Навальной, можуть усі, це все геополітика, тому давайте просто  будемо намагатися звільнити людей. Так, звільняти людей потрібно. Але у цьому випадку, як і в багатьох інших, політикиня маніпулює контекстом, поширюючи провину щодо війни і на Путіна, і на Зеленського.

Тож оскільки багато хто, в тому числі серед західних політиків, сприймає Юлію Навальную як визначну фігуру сучасної російської опозиції і навіть покладає надії на те, що вона сприятиме майбутній демократизації цієї нині фашистської держави, нам в Україні також важливо розуміти, що саме стоїть за її політичними амбіціями: це справді якась ефективна політична програма чи ж чергова імітація політичної діяльності? І що саме про Велику війну Росії проти України вона розповідає своїй аудиторії.

Чи збирається Навальная в президенти?

Більш  ніж через пів року після смерті чоловіка в інтерв’ю російській службі «Бі-Бі-Сі» Юлія Навальная сказала, що якщо повернеться до Росії, то піде на вибори кандидатом у президенти. Ще через місяць в інтерв’ю російському опозиційному медіа «Дождь» вона сказала, що «нічого не говорила про президента». Мовляв, журналістка Бі-Бі-Сі запитала про те, чи буде Навальная балотуватися, на що вона дала ствердну відповідь. Проте все ж російська опозиціонерка зазначила, що у неї є політичні амбіції: «якщо випаде така можливість»,  вона «буде претендувати на лідерські позиції в Росії».

Парадокс Юлії Навальной: гра в російську опозицію, в якій перемагає Путін - Фото 1

Тут потрібно враховувати контекст, адже у сучасній Росії політична опозиція разом із ліберальними медіа має своє призначення: тривалий час вона відігравала роль «контрольованих клапанів спуску пари у суспільстві», допомагала Кремлю імітувати наявність демократії, але при цьому також поділяла ідею «руського миру».

На думку українських експертів Вадима Денисенка та Віталія Пировича, висловлену в книзі «Постпутін. Росія, з якою нам доведеться жити наступні 50 років», саме російські ліберальні медіа «вкупі з арештами відіграли надважливу роль для повернення частини суспільства у стійло після Болотних протестів».

А тепер згадаймо більш сучасну акцію протесту, запропоновану саме Навальной: «Полудень проти Путіна», проведену в день його ж «виборів». У відеозверненні «лідерка» майбутньої Росії закликала прихильників прийти на вибори, постояти… і піти додому. Важко сказати, як ідея подібної «політичної акції» могла спасти комусь на думку, але вона була цілком ефективним інструментом стабілізації ситуації, вигідним Кремлю. Опозиціонери вийшли, випустили пару, вчергове імітували політичну діяльність, і після цього спокійно повернулися у «стійло», легітимізуючи таким чином черговий президентський термін Путіна. А у відеозверненні щодо результатів виборів Навальная ще й «переможцями» їх усіх назвала, похваливши за участь в акції.

Ця сама гра в опозиціонерів продовжує тривати і зараз, щоправда, російські ліберали тепер здебільшого грають на полі Заходу, який не розуміє, що ця так звана опозиція не здатна скласти альтернативу Путіну, бо просто оминає ті складні, але принципово важливі питання, які потрібно вирішити для того, щоб позбутися рашизму.

Спробуємо проаналізувати цю «гру в опозицію», проаналізувавши соцмережі Юлії Навальной:

  • акаунт в Ікс (Твіттері), який був створений 19 лютого 2024 року, тобто через три дні після офіційної дати смерті чоловіка (більше 300 тисяч підписників);
  • акаунт в Інстаграмі, який політикиня веде із березня 2014 року (більше мільйона підписників)

Її телеграм-канал, створений у листопаді 2024 року, має трохи більше 20 тисяч підписників, не брався до уваги саме через незначну кількість аудиторії.

Я завантажила увесь контент означених соцмереж, включно зі статистикою (лайки, ретвіти, коментарі) з дати, коли стало відомо про вбивство Алєксєя Навального в російській тюрмі до 1 вересня 2025 року, і проаналізувала декілька аспектів комунікації Юлії Навальной:

  • динаміка популярності (адже політик має дбати про якомога більше охоплення дописів, шукати актуальні інформаційні приводи, способи зацікавити аудиторію своїми ідеями);
  • тематика дописів (якщо йдеться про політичну діяльність, то саме вона має бути на першому плані);
  • згадки про Україну (у згаданому інтерв’ю «Дождю» Навальная сказала, що «майже в кожному своєму виступі… у кожному своєму інтерв’ю… так або інакше торкається питання війни та України»);
  • згадки про війну.

Найбільш популярні дописи – про смерть чоловіка, день народження сина та диплом доньки

Акаунт в Інстаграмі Юлія Навальная створила у березні 2014 року, ідентифікує себе виключно через чоловіка. Її статус: «Дружина згаданого громадянина, іншого політика, різноманітного активіста, цього пана». Це натяк на те, що Путін боїться Навального і тому не називає його прізвища. Проте виходить, що власного обличчя політикиня все ж не має, адже цей статус лишається незмінним.

Тепер подивимося на динаміку популярності її дописів (візьмемо до уваги ті, які набрали більше, ніж 100 тисяч уподобайок разом із коментарями), а також проаналізуємо їхню тематику. Яка частина з них стосується саме політики і з убивством чоловіка не пов’язана?

Отже, найбільш популярним дописом був пост, написаний за декілька днів після вбивства, він набрав більше 700 тисяч уподобайок та коментарів. Також бачимо, що більшість дописів так або інакше пов’язані з темою смерті чоловіка і були створені або у перший місяць після того, або є нагадуваннями: 40 днів, день народження, рік після смерті тощо. Ще одна тема – це книга-автобіографія Навального, яку політикиня час від часу рекламує у своїх соцмережах.

Ще чотири дописи стосуються особистого життя. Так, до п’ятірки найбільш популярних входить пост із привітанням доньки із врученням диплома. Також підписникам сподобалися дописи про день народження сина, привітання із Новим роком та Великоднем, які не містять політичних заяв.

Парадокс Юлії Навальной: гра в російську опозицію, в якій перемагає Путін - Фото 2

Тож для політики лишається п’ять дописів: один із них записаний на наступний день після вбивства чоловіка «Я буду продовжувати справу Алєксєя», який набрав більше 275 тисяч уподобайок та коментарів. І менш популярні: про вибори в Росії та про прорив дамби в Оренбурзькій області, про який нижче.

Так, окрім перерахованих постів, в Інстаграмі Навальной є й інші дописи на політичні теми. Але вони не стають вірусними, хоча дуже часто політикиня й закликає їх поширити.

Ситуація у соціальній мережі Ікс дуже схожа. Більшість популярних дописів була створена у лютому-березні 2024 року, відразу після вбивства Навального. Із політичних постів –  заклики приєднатися до згаданої акції «Полудень проти Путіна», фото звідти, репост фотографії російських політв’язнів після звільнення та привітання українського режисера Мстислава Чернова із отриманням Оскара. Персональні дописи – ті ж самі, що й в Інстаграмі.

Парадокс Юлії Навальной: гра в російську опозицію, в якій перемагає Путін - Фото 3

Підсумок, який можна зробити за результатами аналізу соцмереж політикині, дуже простий: окрім теми смерті Навального запропонувати щось настільки ж важливе, вона та її команда не змогли.

Популярність дописів із часом спадає

Давайте подивимося на динаміку популярності дописів. Вона дуже промовиста, із невтішними, як на мене, результатами для команди Юлії Навальной.

Парадокс Юлії Навальной: гра в російську опозицію, в якій перемагає Путін - Фото 4

Інтерес до дописів політикині тримався на відносно високому рівні (її пости бачив кожен п’ятий підписник) до червня 2024 року. 17 червня, нагадаємо, велику кількість переглядів отримав допис про диплом доньки.

Далі – незначний сплеск уваги до теми політв’язнів (1 та 8 серпня). До кінця 2024 року увага до постів була в районі 20-60 тисяч. Найбільше набрав пост привітання з Новим роком – більше 114 тисяч.

Популярні пости 2025 року: річниця загибелі Навального, день народження сина, день народження Навального.

Тепер поглянемо на мережу Ікс. Тут ситуація схожа.

Дописів у 2024 році дуже багато, спочатку вони популярні. Наприклад, у перші дні після того, як стало відомо про вбивство: 19-22 лютого, пост-прощання 1 березня, акція «Полудень проти Путіна», 40 днів після смерті та всі інші, про які вже зазначалося вище. І порівняно із 2024 роком, у 2025 середньостатистичний пост набирає трохи більше трьох тисяч уподобайок, коментарів та репостів.

Чому динаміка саме така?

Відразу після того, як стало відомо про загибель Навального у колонії, соціальні мережі дуже активно використовувалися Навальной та командою для поширення інформації про це. Також, що важливо, до цього залучали лідерів думок. Адже об’єднання із потенційними партнерами – важливе завдання для політика, у якого може не вистачати власного ресурсу (зокрема, аудиторії) для боротьби.

«Полудень проти Путіна» – єдина справді потужна політична акція, яка була проведена у соціальних мережах Навальной. Вона отримала більше 21 тисячі реакцій та охоплення більше 1,1 мільйона, тобто пост побачило втричі більше користувачів, ніж підписників. Чому? Тому що захід відбувався за місяць після загибелі Навального і, очевидно, набрав достатньо велику кількість реакцій та охоплення за інерцією.

Але от пост про Марш російської опозиції в Берліні, до якого Навальная закликала приєднатися за пів року, у листопаді, має скромніші показники. До цієї акції також намагалися долучати й лідерів думок, наприклад, обміняних Владіміра Кара-Мурзу та Ілью Яшина. Проте з мільйонної  аудиторії в Інстаграмі на заклик Навальной прийти на марш так або інакше відреагували близько 14 тисяч підписників (лайками та коментарями). В Ікс подібний пост зібрав майже шість тисяч реакцій та 244 тисячі охоплення.

Загалом виснуємо, що ані в Інстаграмі, ані в Ікс Навальной після березня 2024 року  не вдалося створити вірусного контенту, бо ж охоплення є значно меншим, ніж кількість підписників. Це відобразилося і на популярності певних політичних ініціатив, які запускалися через сторінку політикині. Очевидно, окрім пам’яті про загиблого опозиціонера, аудиторії все ж потрібно запропонувати якісь інші, важливі теми.

Війна та Путін – тому що корупція

Тепер детальніше поглянемо на дописи Навальной. До уваги візьмемо пости в Ікс: тут політичні теми порушуються частіше, ніж в Інстаграмі. Та й самі дописи часто дублюються.

Основною претензією Навального та його команди до Путіна є не війни, які Росія вела і веде, і навіть не політичні переслідування та утиски прав і свобод, а крадійство. Якби влада не крала, усе було б добре – переконував росіян колись сам Навальний, називаючи провідну російську партію «Единая Россия» «партією шахраїв та крадіїв». Резонансний фільм «Зрадники», який випустила соратниця Навального Марія Пєвчіх уже після смерті політика – теж про це. Мовляв, якби тогочасні еліти не крали, з Росією б не сталося того, що сталося. Відповідь на питання про те, як змінити Росію на краще після Путіна, зводиться до того, щоб не допускати колишніх корупціонерів до влади.

Тобто Навальний та його команда бачать в Росії корупцію, а війни лишаються на другому чи третьому плані. Згадаємо тут ще одне розслідування ФБК «Хто краде на ракетобудуванні», яке вийшло у травні 2023 року. Основна тема – розкрадання на оборонці. Так, про загибель цивільних українців побіжно згадували, але виходив дивний парадокс: Путін та пропаганда розповідають про те, що підняли оборонну промисловість «з колін», але на ній же і крадуть, і це дуже погано. Тобто якби вони не крали, то це, виходить, покращило б якось ситуацію? Дозволило б краще воювати?

Тож основний меседж сучасних політичних дописів Навальной такий: влада не має красти, люди повинні мати гідні зарплати і пенсії, а також комфортно жити.

Ось, наприклад, у дописі про прорив дамби в Оренбурзьскій області вона пише:

«Держава має бути для людей. Мери, губернатори і президент мають думати про те, як зробити так, щоб в країні було комфортно жити. Це взагалі їхнє єдине завдання. І ця влада з цим завданням не може впоратися».

Показово, що під час війни, яку веде її країна, на першому плані виявляється саме «комфорт» громадян. А про саму війну у дописі не згадано взагалі нічого. Чому? Тому, що для команди Навального війна і путінський режим – це про гроші. Якщо гроші правильно перерозподіляти, то всі будуть жити у комфорті та мирі.

Або ж ось іще один приклад допису: «У цієї влади є величезні будинки та яхти, мільярди вкрадених грошей, армія та пропаганда, але немає головного – любові до Росії та бажання змінити нашу країну на краще». Тобто,  якби любили Росію і не крали – проблем би не було.

При цьому Навальная переконана, що зміни в Росії можуть відбутися швидко: «Росія стане зовсім інакшою і здивує усіх тим, як швидко відбулися ці зміни». Або у дописі про зустріч із польськими політиками: «І Лєх Валенса, і Адам Міхнік абсолютно вірять у швидкі зміни на краще в Росії».

Незадовго після смерті чоловіка, Навальная написала колонку для Washington Post із заголовком: «Путін не політик, він – гангстер». У ній вона розповідає, що її чоловік від самого початку знав, що кремлівський диктатор та його спільники – злодії. «Для кримінальних лідерів гроші є найважливішими. Путіну все одно, що звичайні люди як в Україні, так і в Росії, страждають», – зауважила вона. Її рецепт – позбавити Путіна та його оточення грошей. І, мовляв, тоді підтримка війни не буде такою високою. Ну, і, звісно, давати гроші не тільки на Україну та її армію, але й росіянам, які «продовжують чинити опір усередині Росії».

Ось її допис про падіння режиму Асада в Сирії: «Путін роками завалював Асада грошима, які діставав із наших з вами кишень. Заради шикарного життя Асадів гинули російські військові».

Парадокс Юлії Навальной: гра в російську опозицію, в якій перемагає Путін - Фото 5

Тобто винен в усьому Путін, який вкрав гроші у росіян. І через це загинули невинні російські «хлопчики», які скоїли немало воєнних злочинів і в Сирії.

Очевидно, Навальная так само сприймає і причини повномашстабного російського вторгнення. Мовляв, Путін веде війну для того, щоб красти гроші. Ракети будують не стільки для того, щоб воювати, а для того, щоб красти. Російські військові – також жертви цієї схеми.

Так російські «опозиціонери» ігнорують справжні причини повномасштабної війни: знищити українців як націю та назавжди позбутися української держави. Або ж росіяни, як це було завжди, за словами Еви Томпсон, бачать соціальну несправедливість, але виявляються сліпими, коли йдеться про намагання їхньої держави позбутися інших націй.

Путін винен у всьому, а в Росії є «громадянське суспільство»

Політикиня звинувачує російського диктатора у всьому: і в убивстві свого чоловіка, і в устрої, який склався зараз в Росії, і, звісно у війні. Враження складається таке, що це всесильна людина з необмеженими можливостями:

Парадокс Юлії Навальной: гра в російську опозицію, в якій перемагає Путін - Фото 6

  • Путін боягузлива нікчема – заблокував сайт про пам’ятник на могилі [Навального]
  • Путін влаштував атаку на сміливих жінок [журналістку Антоніну Фаворскую та  акивістку Ольгу Комлєву]
  • Путін випустив із в'язниці «маньяка» і «потрошителя», який брав участь у «СВО»
  • Путін заблокував ютуб
  • Путін «тримає в заручниках» політв'язнів
  • Путін заважав президентці Молдови Санду виграти вибори
  • Путін «заганяє країну в глухий кут»

Також вона пише про «оточення», «мафію», «слідчих», «цензорів», які допомагають Путіну і, виходить, із ним заодно. Зрозуміло, що за дужками тут опиняються тисячі росіян, які є виконавцями його волі: саме вони доносять на політв’язнів, проводять «уроки о главном», пліч-о-пліч із колишніми вбивцями-«героями СВО». Обирають Путіна на виборах, тож разом із ним «заганяють країну в глухий кут». Не будемо вже й говорити про те, що є також конкретні проросійські  політики в Молдові, які заважали Майї Санду…

І, зрозуміло, що війна в Україні – це теж тільки Путін та його «оточення», а не російське суспільство. Так, Навальная наголошує, що Путіна і росіян потрібно розділяти, бо «справжня Росія» на її думку, «проти війни». Або ж у дописі, де Навальна реагує на події на Курщині, читаємо:

«Війна остаточно прийшла до Росії. У цьому винні Путін та його оточення. Чи намагаються вони допомогти місцевим жителям? Евакуювати їх, виплатити нормальну компенсацію? Ні, їм начхати на людей. Людські життя з обох боків для них нічого не варті».

У цьому дописі росіяни постають жертвами Путіна та ще й урівнюються з українцями. Як і в її статті про Путіна-гангстера.

Ідею про те, що Путін та росіяни – це різне, Навальная повторює і для західних політиків:

  • «Я радію, що влада Британії розуміє: Путін – це не Росія. Справжня Росія виступає проти війни і за зміну влади».
  • «Існує багато росіян, які проти Путіна і проти війни».
  • «Ще важливіше і правильніше, що депутати Європарламенту, які представляють 450 мільйонів європейців, переважною більшістю голосів висловив солідарність із російським громадянським суспільством та усіма, хто протистоїть Путіну та його війні».

Виявляється, в Росії є громадянське суспільство.

«Проти війни» та «українцям не треба вигадувати собі ворога в образі російської опозиції»

Про війну Навальная згадує. Щоправда, вона у політикині виходить якоюсь дуже абстрактною.

Ось, наприклад, її допис про третю річницю війни:

«Три роки жахливої війни, десятки тисяч вбитих, мільйони скалічених доль. 24 лютого 2022 року здавалось, що відбулося немислиме, цього просто не може бути – а сьогодні ми знаходимося в точці, де це немислиме триває три роки. Ми не маємо забувати про цей злочин ніколи. Пам’ятати не тільки річницю, але й кожен день. Сьогодні, 24 лютого, по всьому світу відбуваються акції проти війни. Приєднуйтесь до них. Виходьте 1 березня на марш. Нас має бути багато».

Так, війна жахлива, але хто її веде? Війна почалася саме 24 лютого і «триває три роки», а не більше десяти. Це злочин, але хто – злочинці? До того ж, оскільки Навальная, так само, як і її чоловік, доволі неоднозначно висловлюється щодо російської агресії, незрозуміло, що ж таке «проти війни». І як саме вона має закінчитися.

Так само й у багатьох інших дописах не завжди зрозуміло, проти кого ведеться війна. Лише згадується «війна в Україні». А от Росія як країна агресорка не називається взагалі. Бо ж Росія, нагадаю, не винна, винен – Путін.

Ось, наприклад, вона пише про ракетний удар по Охматдиту. Це «жахливий злочин, який неможливо навіть уявити». І винні в цьому: «Путін та його режим». Про тих росіян, які цей удар наносили – нічого не згадано.

Парадокс Юлії Навальной: гра в російську опозицію, в якій перемагає Путін - Фото 7

Щодо України, то в основному, наша країна згадується лише у вислові «війна в Україні».  Ще декілька вживань: «увесь світ кинувся Україні допомагати» (після 24 лютого). А також у дописі про українців, які намагалися зірвати її виступ на Web Summit. Звертаючись до них, Навальная пише: «Ворог у нас один. І українцям не треба вигадувати собі ворога в образі російської опозиції».

Але насправді вороги у нас все ж різні. У Навальной – Путін, а в України – Росія, яку опозиціонерка старанно відбілює.

Отже, якою є політична програма Навальной?

У дописах політикині все дуже просто: є Путін та його оточення, які хочуть красти. І тому ведуть війну. Треба гроші забрати у них і віддати російській опозиції та медіа, бо вони чесні й «люблять Росію». І цю любов довели, бо страждали від переслідувань «гангстерів». Команда Навального випустить ще декілька розслідувань про корупцію, опозиційно налаштовані росіяни розкажуть про ці розслідування тим, хто Путіна любить, і вони припинять його підтримувати.

Є простий добрий російський народ і злий Путін. Прибираєш Путіна, ставиш Навальную, ну, чи ще когось з лібералів – і в Росії відбуваються швидкі демократичні зміни.

У війні винні Путін та його оточення. Прості росіяни, так само, як і російські військові – не винні. Вони – заручники. І теж страждають. Їх треба жаліти. І вкладати гроші в соціальну рекламу проти війни, бо це ефективніше, ніж давати зброю українцям. Про це же сам Навальний писав.

Взагалі, коли це все читаєш, постійно виникає питання: чи самі вони вірять у це глупство? Можливо, це просто якесь психологічне витіснення – виправдовувати свою країну-потвору, країну-вбивцю? Не бачити «російських хлопчиків», які запускають ракети та шахеди по мирних людях в Україні, труїли газом цивільних у Сирії?

Чи, можливо, це все ж таки якась тонка політтехнологічна гра?

Я схиляюся саме до цього.

Навальная, як і Путін, пропонує росіянам чергову солодку і красиву казку.

«Ви даєте мені надію», – каже вона росіянам у своїх дописах. «Ви – надзвичайні». А вбивця – то тільки Путін, розслабтеся. І це продається. Не надто ефективно, як бачимо з аналізу соцмереж. Але для її команди це краще, ніж нічого.

Проте як вона збирається урядувати в країні, в котрій людям ніхто не сказав, що вбивати просто тому, що тобі за це заплатила держава, – неправильно? Що забирати чуже, бо ти сильніший – не є нормою? «Помри ти сьогодні, а я – завтра», – ось як живуть у подібній державі, про це ще Солженіцин писав. І якщо Навальная справді збирається повернутися додому після Путіна, як обіцяє у багатьох своїх інтерв’ю, вона житиме саме в такій Росії.

Ми багато говоримо про те, що Навальная шкідлива для України. Її виступи та виступи її доньки часто супроводжуються протестами українців, які перебувають за кордоном і намагаються пояснювати європейцям, чому не варто її слухати.

Проте якщо дивитися на ситуацію об’єктивно, то найбільше Навальная шкодить саме росіянам. Не тільки Путін забирає в них майбутнє. Але й вона – теж. 

LIKED THE ARTICLE?
СПОДОБАЛАСЯ СТАТТЯ?
Help us do more for you!
Допоможіть нам зробити для вас більше!
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
Долучитись
Теги по теме
Алексей Навальный
Источник материала
loader
loader