Дайте хату для солдата! Ринок житла поблизу лінії фронту переживає бум
Дайте хату для солдата! Ринок житла поблизу лінії фронту переживає бум

Дайте хату для солдата! Ринок житла поблизу лінії фронту переживає бум

«Наразі кинув спальник у такому місці, де вже закінчилися ринкові відносини», – з гумором реагує Андрій Іллєнко, офіцер батальйону «Свобода», на питання про проблеми з орендою житла у прифронтових районах. Батальйон Іллєнка зараз воює на Покровському напрямку.

За кількадесят кілометрів від переднього краю починається світ дикого ринку нерухомості, де попит створюють винятково військові. І так уздовж усієї лінії фронту: від півночі Сумської області до південних районів Запорізької та Херсонської.

Під гуркіт далеких вибухів тут несподівано виник діловий рай для рієлторів та місцевих, котрі мають вільний «житловий фонд» у вигляді бодай бабиної хати-мазанки. Така собі «компенсація» за лиху долю жити неподалік фронту.

На Донбасі помешкань менше, ніж орендарів, а до того ж чимало власників не бажають здавати свої квадратні метри військовим, тому ціни на житло в маленьких містечках і селах співмірні київськими чи львівськими. А за оцінками деяких військових, навіть з європейськими...

Дайте хату для солдата! Ринок житла поблизу лінії фронту переживає бум фото 1

Справедливості заради треба сказати, що дехто з місцевих здає хати безкоштовно, лишень просить оплачувати комунальні послуги. Та в будь-якому разі ці витрати покриває військовий із власного гаманця.

Тим часом Міноборони передбачило компенсацію за найм житла, проте тільки для офіцерів та контрактників, які несуть службу не в зоні бойових дій. Держава самоусунулася від вирішення питання з тимчасовим помешканням для фронтовиків.

Дорогою ціною

«Квартири у Славіку та Крамі (Слов’янськ та Краматорськ на армійському жаргоні – «Главком») в останні роки були дорогими, а зараз, після того, як пі*ри знищили або зробили неможливими для життя Покровськ, Константинівку, Добропілля, попит став ще більшим, житло – дефіцитнішим, а тому ще дорожчим», – пояснює Олександр Б., солдат однієї з бригад, який два роки воює на Донеччині. За його словами, у Слов’янську ціна оренди квартири з сяким-таким ремонтом і меблями стартує від 10 тис. грн на місяць, а дво- чи трикімнатна з меблями, бойлером і так званим євроремонтом – до 20 тис. Найдешевше, що можна знайти, – кімнатку в «гостинці» з крихітною кухнею тисяч за шість, але без туалету; туалет у кінці коридору.

Оголошення з пропозиціями житла в Слов’янську на ресурсі ОЛХ
Оголошення з пропозиціями житла в Слов’янську на ресурсі ОЛХ

Хати в довколишніх селах теж стали «золотими» – за можливість пожити місяць у великому цегляному будинку зразка 1980-х, куди підведено воду, власники правлять від 20 до 30 тис. грн. на місяць. У таку хату заселяється зазвичай ціле відділення, по 8-10 військових, або «четвірки» дронарів, оплату ділять пропорційно на всіх, тому виходить недорого. До прикладу, в одному з тилових батальйонів на Дніпропетровщині у двокімнатну хату заселилися 11 військовиків. Кожен сплачує власнику по 1000 грн. При цьому в хаті лише електрика, опалюється вона дровами.

«Коли повертаєшся з бойових, хочеться побути хоч в якомусь затишку», – мрійливо каже Олександр. Але таке місце ще треба знайти в умовах шаленої конкуренції між побратимами і заплатити за нього з власної кишені, з «бойових», зароблених на передньому краї з ризиком для життя.

Скажені ціни на будь-яке житло – стандартна картина на Донбасі і на всій прифронтовій смузі Харківської, Запорізької областей і правобережжя Херсонщини.

Як свідчать солдати з різних бригад, із якими поспілкувався «Главком», житло знаходять завдяки «сарафанному радіо» і воліють винаймати напряму в господаря, а не через рієлторів, оскільки ті беруть високі комісійні.

Вокзал Краматорська, міста, яке президент Фінляндії Александер Стубб назвав «останнім бастіоном проти гуннів». Ціни на житло тут чи не найвищі на Донбасі
Вокзал Краматорська, міста, яке президент Фінляндії Александер Стубб назвав «останнім бастіоном проти гуннів». Ціни на житло тут чи не найвищі на Донбасі
фото з відкритих джерел

Зазвичай мало хто наймає квартиру за нотаріально оформленим договором, гроші за кілька місяців наперед перераховують господарю помешкання чи посереднику або дають готівкою. З огляду на те, що, за офіційними повідомленнями, у нас на фронті воює в межах 300-400 тис. осіб, можна сміливо припустити, що йдеться про сотні тисяч неоподаткованих операцій на цьому ринку за останні роки.

Самотній взвод купить хату…

Наприкінці минулого року та на початку нинішнього, коли лінія фронту посунулася вглиб кількох донедавна відносно безпечних Сумщини та Дніпропетровщини, квартирний ажіотаж спалахнув також і тут.

Донедавна місцевим рієлторам та мешканцям містечок і селищ, наприклад, Павлоградської агломерації (Дніпропеторвська область), такий підйом на оренді нерухомості навіть не снився. Сьогодні квартири тут пропонують навіть подобово: одна доба – тисяча гривень, номер у поганенькому готелі з обдертими кріслами та продавленими матрасами – 800 грн і більше. Військові й на це погоджуються: хтось знімає на кілька днів, поки знайде «постійне» житло, до когось дружина приїхала в гості…

«Я порахував, що якщо купити квартиру в якомусь містечку на схід від Павлограда, а однокімнатна тут коштує $6-7 тис., і здавати її, то можна менш ніж за рік вийти в прибуток. У Києві ти в такий спосіб «відбиватимеш» гроші років 15», – ділиться з «Главкомом» Данило Ф., військовослужбовець батальйону БпЛА 152-ї єгерської бригади, який віднедавна служить на Дніпропетровщині.

Тисячі порожніх хат, але важко знайти житло для екіпажу чи взводу. Хочеться спитати: «Як вас, с*ка, захищати?

До речі, все частіше саме так і роблять не тільки новітні комерсанти, а й військові – купують хати чи квартири у складчину, щоб бути певними, що завтра їх ніхто звідти не виселить, а потім передають житло побратимам з іншого підрозділу.

Про таку історію розповів «Главкому» сержант з матеріального забезпечення батальйону «Свобода» бригади Нацгвардії «Рубіж» Роман Даценко: «Ми знімали минулого року старий, але непоганий будинок. Хазяйка виселилася і жила десь у доньки подалі від фронту. Сплатили наперед оренду за два місяці. Повертаємося з бойових – а там хлопці із ЗСУ живуть. Отакої! Телефонуємо: що ж це таке, бабушко? А вона каже: та я вже, вибачайте, продала хату хлопцям за 100 тис. А ми їй: чом же не сказали, що продаватимете, ми б у вас купили».

І ця історія не унікальна, згадки про купівлю житла окремим підрозділом «у складчину» потрапляли у медіа ще минулого року.

Одним кліком ви знайдете в інтернеті море оголошень про продаж житла в Ізюмі, Краматорську, Слов’янську, Херсоні та інших містах у зоні бойових дій. Ясна річ, 99% споживачів цих оголошень – військові й ті, хто планує придбати квартиру, щоб здавати їм же, «богам, що носять форму ЗСУ».

Дехто купує квартири в містах неподалік фронту, щоб здавати їх задорого військовим. На ОЛХ є море пропозицій

«Людям важко тут жити, складна соціально-економічна ситуація, я розумію і на місцевих не ображаюся – це ж комерційна діяльність, їм треба свої сім’ї годувати. Але й ми, військові, у невигідній ситуації. Дивіться, я зараз не ходжу на бойові, мене перевели на іншу посаду, відповідно, й зарплатня у мене значно менша, ніж досі, – за місяць отримаю тисяч 50 і половину віддам за квартиру. Можливо, вихід у тому, щоб держава доплачувала військовим за оренду житла?», – ставить питання Данило Ф.

«Військовим не здаємо». Страх і досвід

Але й здавати свої квадратні метри військовим хочуть не всі. Фронтовики стверджують, що часто стикаються з відмовою. Один зі співрозмовників «Главкома» влучно сформулював причини відмов: страх і досвід. Тобто власники передовсім бояться, що в їхнє житло «прилетить», якщо туди заселяться військові, але також переживають, щоб квартиранти не викрали, скажімо, бойлер чи не потрощили меблі, бо такі випадки теж трапляються. Хоча зазвичай типовою є зовсім протилежна картина: військові орендують дім, прибирають і наводять лад в ньому.

«Коли заселяємося, я фотографую лічильник електроенергії та знімаю на відео, в якому стані хата, що в ній є, і так фіксую щомісяця – щоб власники переконалися, що нічого не зникло, а навпаки, все прибрано, на території чисто», – розповідає Роман Даценко.

Наприклад, ось такий безлад застав Даценко в одному з останніх помешкань. Схоже, перш ніж у дім заселилися військові, тут був притулок безхатьків.

Кількаденний «суботник» піхотинців, котрі щойно повернулися з «нуля». Хата до і після прибирання
«Нерухомість» іншого підрозділу. Голоси змінено заради безпеки наших захисників

«Ставлення місцевих дуже різне, але зазвичай досить приязне. Є люди, які безкоштовно пропонують хати, тільки просять платити за спожиту електрику. Часто місцеві приносять яблука, городину, домашню консервацію, а ми з ними ділимося казенними продуктами, допомагаємо по господарству, коли попросять, – розповідає сержант. – Але бувають і випадки, коли заселяємося в покинуту хату, а за пів року «знаходиться» власниця, яка евакуювалася кудись на Західну Україну, викликає ВСП (військова служба правопорядку – «Главком») і вимагає сплатити оренду заднім числом за всі роки війни. Врешті, зійшлися на тому, що ми сплатимо рахунки за електрику з лютого 2022-го, хоч ми в той час там не жили».

І звісно, там, де є споживчий ажіотаж, з’являються квартирні шахраї. «Я придивлявся на ОLХ до однієї квартири в Шахтарську за 18 тис. на місяць, а коли вже хотів написати цій людині, оголошення зникло. У внутрішніх чатах повідомили, що викрили шахрая – він домовлявся з багатьма військовими одночасно і брав з усіх аванс за кілька місяців. Невідомо, чи взагалі то був власник квартири», – поділився бувальщиною Данило Ф.

«Квартирним питанням» має опікуватися бригада, а платити – Міноборони

Звісно, армія має забезпечити воїна безкоштовним житлом «за місцем проходження служби». Це зафіксовано у ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Коли почалася велика війна, переважно так і було – солдатів розміщували в гуртожитках та непрацюючих школах. І ми мали трагічний досвід прильотів. Відтак військових почали роззосереджувати, але про оплату за їхнє житло не подумали. На папері ж, згідно з нормативними документами і всілякими циркулярами, відповідальною за забезпечення військового «ліжкомісцем» залишилася його бригада.

Один з документів, який унормовує оплату військовим за житло, базується на урядовій постанові, підписаній Азаровим

В ідеалі, пошуком помешкання має опікуватися група офіцерів цивільно-військового співробітництва, яка є в штабі кожної бригади; вони співпрацюють з місцевими владами і обирають приміщення для складування паливно-мастильних матеріалів, зброї, техніки, допоміжних засобів тощо, а також тимчасове житло для особового складу.

«Наші хлопці не бігають шукати самі собі житло. У нашому батальйоні і в решті батальйонів бригади цей процес організовано так: за 3-4 дні до того, як хлопці мають змінитися на позиціях, старшина чи сержант з кількома побратимами виїздять у села, що за 30+ км від лінії зіткнення, і підшуковують для всіх хати, – розповідає Роман Даценко про досвід бригади «Рубіж». – Насамперед шукаємо хати, де немає хазяїв, або де люди готові здавати житло безкоштовно, лише за комуналку, оплату спожитої електрики. У цьому пошуку справді допомагають сільські голови. А ще – продавчині сільських магазинів: ті все знають».

Отже, багато залежить від того, як справа пошуку житла поставлена в кожній конкретній бойовій бригаді.

Ізюм на Харківщині, що постраждав під час окупації у 2022 році та боїв за місто, тепер теж є «містом військових»
Ізюм на Харківщині, що постраждав під час окупації у 2022 році та боїв за місто, тепер теж є «містом військових»
фото з відкритих джерел

Судячи з відповіді начальника Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генштабу ЗСУ Олександра Куткова на запит «Главкома», військові частини керуються інструкцією, що затверджена наказом Міноборони № 380 від 31 липня 2018 року. Згідно з цим документом, пояснює Кутков, «між власником житла та командиром військової частини за погодженням з квартирно-експлуатаційними управліннями району, в зоні відповідальності яких ведуться бойові дії, має бути укладено договір оренди; оплата комунальних послуг та спожитих енергоносіїв проводиться військовою частиною за рахунок кошторису Міністерства оборони України на умовах укладеного договору».

Так має бути за нормативами Міноборони. Але так не є. Принаймні опитані «Главкомом» військові сказали, що з власної кишені сплачують квартплату, навіть якщо житло знайшла для них бригада. Або ж покривають ці витрати з гуртової банківської картки свого підрозділу.

«Якщо є воля у командира військової частини, то він щось намагається зробити. Але в принципі фактичні порядки в армії не передбачають такий обов’язок. Проблеми солдатів з поселенням вирішують самі солдати», – підсумовує ексдепутат Верховної Ради, а з 2022 року військовослужбовець ЗСУ Ігор Луценко.

«380-й наказ? Так він не працює! У часи АТО це ще якось працювало, а зараз не працює, – пояснює у приватній розмові полковник ЗСУ, який обізнаний з проблемою оренди житла, але побажав залишитися неназваним. – Найбільша складність у тому, що на Донбасі придатного житла дуже мало, тому швидко організувати житло для кількох тисяч людей за короткий час, возитися з тими договорами, – це дуже складно, в принципі, фактично неможливо. Все це пущено на самоплив».

Закони, які не працюють, і постанови часів Януковича

То що ж робити? Нещодавно соцмережі збурила дискусія щодо «квартирного питання» в прифронтових районах. Військові обурювалися браком житла, цінами і ставленням хазяїв, що не пускали до своїх хат, від яких невдовзі, за місяць московитських штурмів, лишалася купа битої цегли. Настрій людей у пікселі можна узагальнити словами бойової медикині  Ярини Чорногуз, яка зараз на Херсонщині: «Тисячі порожніх хат, але важко знайти житло для екіпажу чи взводу. Хочеться спитати: «Як вас, с*ка, захищати?». У Верховній Раді закони цікаві придумують для військових останнім часом – придумайте закон про тимчасове відчуження чи примусову оренду порожнього житла для Сил оборони з адекватними цінами».

Насправді нічого придумувати не треба – законодавчі важелі для розквартирування військових у прифронтових зонах є. Так, закон «Про правовий режим воєнного стану» наділяє військові командування правом запровадити квартирну повинність. Тобто підселяти солдатів у родини чи розміщувати у будинках, де ніхто не живе, не питаючи на те згоди їхніх власників.

Військові часто заселяються у порожні хати. І не тільки за неписаними законами війни, а й за законодавством, цілком мають на це право, причому безкоштовно
Військові часто заселяються у порожні хати. І не тільки за неписаними законами війни, а й за законодавством, цілком мають на це право, причому безкоштовно
фото з відкритих джерел

«Цей закон, якщо його застосовувати, вирішить проблему квартирування раз і назавжди, – вважає згаданий вище Ігор Луценко. – Просто начальники усіх рівнів не хочуть брати на себе жодну відповідальність, щоб його використати, придумують байки про недостатні механізми для реалізації його положень».

Щодо можливості відчуження майна, у тому числі житла, то існує закон «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану». Втім, він передбачає повне відшкодування державою в особі Міноборони вартості відчуженого майна.

На думку багатьох співрозмовників «Главкома», зручний і справедливий шлях – змінити непрацюючі нормативні документи і доплачувати військовим у зоні бойових дій певну фіксовану суму за оренду житла.

До речі, саме за такою схемою сплачується (або має сплачуватися) компенсація за піднайм квартир офіцерам та контрактникам, які не мають власного житла у місці служби. Де-факто, цей наказ №380  стосується тих, хто служить не в зоні бойових дій. Згідно з повідомленням на сайті Міноборони, цьогоріч встановлено такий розмір грошової компенсації за піднайм житла: для тих, хто служить у Києві, – 4 560 грн., в обласних центрах – 3 420 грн., в інших населених пунктах – 2 280 грн.

«Порядок призначення і виплати компенсації військовослужбовцям регулюється постановою Кабінету міністрів від 26 червня 2013 року», – йдеться в повідомленні міністерства.

Ще трохи сюрреалізму до нашої теми: згадана постанова підписана зрадником України, прем’єром Миколою Азаровим, а підставою до її появи став наказ міністра оборони, зрадника України та громадянина з російським паспортом Павла Лебедєва. Звісно, відтоді постанова зазнавала змін та оновлень, але неприємний присмак залишається.

Олена Зварич, для «Главкома»

Источник материала
loader
loader