Пояс астероїдів повільно зникає: чому так відбувається і що це означає для Землі

Чому пояс астероїдів стає меншим?

Пояс астероїдів є залишком від формування Сонячної системи 4,6 мільярда років тому. Вважається, що це матеріал, який так і не зміг об'єднатися в планету через потужний гравітаційний вплив Юпітера. Сила газового гіганта не дозволила уламкам злипатися, натомість змушуючи їх стикатися і руйнуватися. Сьогодні маса всього, що лишилося в поясі, становить лише близько 3% від маси Місяця, пише 24 Канал з посиланням на Universe Today.

Проте вплив Юпітера на цьому не закінчився. Разом із Сатурном він продовжує дестабілізувати орбіти астероїдів через так звані гравітаційні резонанси. Це області, де орбітальні періоди астероїдів регулярно взаємодіють із газовими гігантами, що призводить до викидання уламків. Частина з них летить у внутрішню частину Сонячної системи, де розташована Земля, а інша – назовні, до орбіти Юпітера.

Група астрономів під керівництвом Хуліо Фернандеса з Університету Республіки в Уругваї підрахувала, з якою швидкістю відбувається це виснаження. Згідно з їхніми висновками, пояс астероїдів щорічно втрачає приблизно 0,0088% своєї маси, яка бере участь у зіткненнях. Хоча це число здається незначним, у масштабах мільярдів років воно стає суттєвим.

Куди зникають астероїди?

Цікаво те, як саме розподіляється втрачена маса.

• Близько 20% уламків перетворюються на астероїди та метеороїди, які іноді перетинають орбіту Землі й ефектно згорають в атмосфері як метеори.
• Решта 80% внаслідок взаємних зіткнень перемелюється на дрібний метеоритний пил. Цей пил живить так зване зодіакальне світло – слабке сяйво, яке можна побачити на нічному небі після заходу або перед сходом сонця.

Варто зазначити, що великі та стабільні об'єкти, як-от Церера, Веста і Паллада, не брали участі в дослідженні, оскільки вони більше не є частиною цього процесу руйнування.

Що це нам дає?

Розуміння цього процесу важливе для вивчення еволюції Землі, пише ScienceAlert. Якщо екстраполювати поточні темпи втрати маси в минуле, то виявиться, що 3,5 мільярда років тому пояс астероїдів міг бути на 50% масивнішим, а швидкість бомбардування нашої планети уламками – вдвічі вищою. Це добре узгоджується з геологічними даними, отриманими на Землі та Місяці, які свідчать про поступове зменшення кількості зіткнень протягом останніх кількох мільярдів років. Наприклад, шари скляних кульок у земних породах є свідченням значно бурхливішого минулого, коли масивніший пояс астероїдів посилав у наш бік набагато більше уламків.

Таким чином, пояс астероїдів є не статичним об'єктом, а динамічною структурою, яка поступово розсіюється. Вивчення цього повільного зникнення допомагає не лише відтворити історію зіткнень, що сформували поверхню нашої планети, але й надає ключові дані для моделювання майбутніх ризиків від об'єктів, що наближаються до Землі.