У Сонячній системі знайшли карликову планету, оточену флуоресцентним газом

Що приховує крижаний світ на краю Сонячної системи?

Дослідники фіксують слабкі сліди метану в газоподібному стані навколо карликової планети Макемаке, розташованої на околицях Сонячної системи. Це лише другий випадок виявлення газу біля настільки віддаленого об'єкта, що натякає на його несподівану активність, пише 24 Канал з посиланням на Live Science.

Макемаке – це кулястий об'єкт діаметром близько 1430 кілометрів, що менше половини діаметра Місяця. Карликова планета обертається в поясі Койпера – кільці астероїдів, комет та інших крижаних об'єктів за орбітою Нептуна, перебуваючи в середньому в 45 разів далі від Сонця, ніж Земля. Як пише NASA у своїй довідці, її відкрили у 2005 році, і вона має невеликий супутник MK2 діаметром близько 175 кілометрів.

Макемаке не вважається повноцінною планетою, оскільки не розчистила свою орбіту від іншого космічного сміття. З цієї ж причини Плутон втратив свій статус у 2006 році.

Давно відомо, що червонувато-коричнева поверхня Макемаке вкрита шарами метанового та етанового льоду. Деякі вчені навіть припускають, що на її холодній поверхні можуть лежати невеликі гранули цих речовин розміром близько 1 сантиметра. Однак нове дослідження, яке скоро буде опубліковане в The Astrophysical Journal Letters, показало, що навколо крижаної поверхні також є невелика концентрація газоподібного метану. Зараз статтю можна прочитати лише на сервері препринтів arXiv, куди вона була подана для рецензування на початку вересня.

За словами провідної авторки дослідження Сільвії Протопапи, це відкриття робить Макемаке ще більш захопливим об'єктом для вивчення. Воно демонструє, що планета є динамічним тілом, де метановий лід продовжує еволюціонувати, а не просто неактивним залишком зовнішньої Сонячної системи.

Досі єдиним відомим транснептуновим об'єктом, що виробляє власний газ, був Плутон, який має дуже тонку атмосферу з азоту, метану та чадного газу. "Джеймс Вебб" зміг зафіксувати метан на Макемаке завдяки явищу, відомому як "сонячно-збуджена флуоресценція", через яке газ слабко світиться, поглинаючи сонячне випромінювання. Інструменти телескопа також виміряли температуру газу, яка становить моторошні -233 градуси за Цельсієм.

Звідки ж там береться метан?

Дослідники досі не впевнені щодо джерела метану.

• Одна з гіпотез полягає в тому, що метановий лід на поверхні сублімує, тобто переходить із твердого стану в газоподібний, утворюючи надзвичайно тонку та крихку атмосферу, подібну до тієї, що є на Плутоні. Якщо це так, то тиск у цьому шарі газу має бути в мільярд разів слабшим за атмосферу Землі та в мільйон разів слабшим за атмосферу Плутона, що ускладнює підтвердження цієї теорії.
• Інше можливе пояснення – газ викидається з-під крижаної поверхні у вигляді шлейфів, як на замерзлому супутнику Сатурна Енцеладі. Цей процес, відомий як дегазація, міг би відбуватися в різних місцях по всій планеті, викидаючи сотні кілограмів метану за секунду. Проте наявних даних недостатньо, щоб підтвердити й цю версію.

Вчені сподіваються, що подальші спостереження допоможуть розгадати цю загадку. Незалежно від походження метану, нові результати кидають виклик традиційному уявленню про Макемаке як про спокійне, замерзле тіло.

Нагадаємо, нещодавно вчені з'ясували, що пояс астероїдів повільно зникає через гравітаційний вплив Юпітера і Сатурна. Планети дестабілізують орбіти астероїдів, викидаючи їх у внутрішню частину Сонячної системи або назовні.