Як актору підготуватися до скандальних інтерв'ю і не послати усіх під три чорти? Розбираємося на прикладі Артура Логая

Ваша авторка, між іншим, має цілий список людей для такого флешмобу. Не кажучи вже про те, що список бажаючих послати саму авторку, вочевидь, ще довший. Нічого не вдієш – таке наше культурне життя і така доля. 

Для тих, хто усе проґавив, нагадую. 13 і 14 вересня у Києві показували виставу Андрія Жолдака «Дім». На перший погляд, тріумфальне повернення маестро в Україну виявилося не таким вже і тріумфальним, бо очікуваної суперскандальності та шокконтенту ми не спостеріали. Проте, бачу, ця історія буде діяти у відкладеному режимі. Я обіцяла вам написати про це статтю і таки напишу. 

А поки піком обговорень стало те, що Сергій Жадан послав Жолдака нах*уй під час церемонії оголошення рейтингу «100 людей культури» від журналу NV. Наше цнотливе і тужливе культурне життя заграло неймовірними барвами після цього радикального перформенсу Сергія Вікторовича, бо люди досі не можуть вспокоїтися. Ось, подивіться, як письменник усе пояснює. 

Сам же Жолдак, як мені сказали, навіть не зрозумів, що опинвся у такій делікатній ситуації, бо перформенс був занадто тихим і режисер його не почув. 

А ось нам прилетіла інша історія, яка відкриває нові грані дискусій. Причому, значно серйозніші, ніж може здатися на перший погляд. Нещодавно на відкритті Одеського кінофестивалю ваша Антоніна з'ясувала, що не один Жадан такий різкий як пляшка просекко. Бо серед кіношників, які курсували між залою, фотозоною та баром, Антоніна зустріла трохи роззлюченого і збентеженого Артура Логая. З'ясувалося, що він трохи офігів від запитань журналістки «Ранку у великому місті» на ICTV2 Ксенії Малинюк. Мовляв люди кажуть, що Артур дуже вимахується на майданчику і з ним важко працювати. А що за люди – неясно.

Нічого собі, – подумала я. Та Логай терпів навіть те, що ваша авторка стібалася із серіалу «Ніхто не ідеальний» на «Один Плюс Один»! А це, знаєте, не кожен актор витерпить. 

Але головне – Ксенія відмовилася сказати, що то за такі незадоволені колеги. Тому Артур, відомий своєю прямолінійністю (ну, так люди кажуть), послав усіх їх нах*й. Хто б це не був. А тепер задумався, чи не занадто був різким і чи не розхапають усі ці журналюги його слова по заголовках, якщо те все увійде в ефір. 

Ну, звичайно ж розхапають! Не дивитися ж нам на таку пригоду мовчки. Правда, колеги? Хай там як, а у цю рубрику «Ранку у великому місті» в'ю, звісно, дали. І, звісно, почали інтригувати глядачів саме ним: «Які наші запитання обурили актора Артура Логая?». 

Журналістка розпитувала гостей про усяке, що належить запитувати для світських хронік: хто скільки грошей витрачає, чи етично поводиться Емма Антонюк (це питали у її подруги та співавторки каналу «Палає» Яни Брензей), який був найбільший гонорар у Наталки Денисенко (5 тисяч доларів) і чого це вона розфрендила свого колишнього чоловіка Андрія Федінчика в інстаграмі. Коротше, увесь набір запитань, які зазвичай збивають з пантелику і на які незручно відповідати. Настільки, що часом справді хочеться усіх послати. На те вони й світські хроніки у жовтому форматі. 

І зараз ми з вами, любі друзі, розберемося, як на таке реагувати. А поки почитаємо, що собі думає наш герой. 

Ось що він пише у себе в інсті.

Ваша Антоніна у цій ситуації не бачить нічого трагічного чи естраординароного, щоб аж відмовлятися від спілкування з журналістами надалі. Просто, шановні селебриті, треба знати, як саме з нами треба спілкуватися. Точніше, чого від нас очікувати і як із цим взагалі жити. 

На вже згаданому Одеському кінофестивалі на кількох панелях продовжили обговорювати формування інституту кінозірок в Україні. Приміром, була розмова з актором Олександром Рудинським та його піар-агенткою Анною Давиденко, які розповідали зокрема про те, навіщо взагалі потрібні піар-агенти. Сама Аня, до речі, подивована, що багато українських акторів та акторок не мають такої важливої людини у команді та навіть не розуміють, а для чого воно нужне. 

Напишу очевидну і водночас не усвідомлену багатьма думку – публічні професії є доволі специфічними. Разом зі славою, популярністю, впізнаваністю (яка багатьом подобається сама по собі, а також дає можливість більше заробляти) бонусом приходить необхідність спілкуватися із шанувальниками та журналістами. Процес цей може бути як приємним, так і не дуже.

Із вами хотітимуть сфоткатися безліч людей, частина з яких будуть милими зайчиками, які вами щиро захоплюються і підходять у абсолютно доречних місцях – на публічних подіях, після ваших виступів, тощо. А будуть такі, які припруться до вашого столика у ресторані під час романтичної/складної/неприємної/прощальної розмови із близькою людиною і сказуть: «уііііі, ви такий прикольний, давайте робить селфі!». 

Якими будуть ваші дії у такій придуркуватій ситуації? Послати хочеться, але не можна. Бо людинка потім напише допис у себе на сторінці, в якому опише вас як останню скотину і всрату зірку, яка зажерлася. А вам ці проблеми не потрібні, тому їх варто уникати. А це можна зробити, маючи чіткий план дій на такі випадки. І такий план вам розробить хороший піарник. Самі ви маєте великі шанси не впоратися. 

З журналістами – ще гірше. Найперше, ви повинні знати, хто у якому форматі працює і що з вас потім намонтують. Це вже, до речі, стосується і блогерів, які так само беруть інтерв'ю. Якщо є ризик, що ваші слова навмисне перекрутять – задумайтеся, чи потрібна вам така розмова взагалі. 

Є гострі формати, але не жовті. Це коли журналісти не будуть копирсатися у вашій брудній білизні, не питатимуть, за скільки грошей купили подарунок дружині і не фотографуватимуть вас у кепському вигляді. Утім, вони можуть запитати про, наприклад, ваші ролі у серіалах, які продавали у Росію під час війни. Одиниці наших кіношників і серіальників публічно визнали, що це була кепська практика, про яку вони жаліють.

Вас можуть запитати про невдалі зйомки, ваші погляди на гострі суспільні чи галузеві проблеми, бачення державної політики, конфліктні або проблемні ситуації у професійній спільноті, непослідовність чи неоднозначність у ваших поглядах і багато іншого. До прикладу, співачку Роксолану цілком не зле запитувати про її родинний зв'язок із проросійським політиком Юрієм Бойком і чи не він давав гроші на її розкрутку. Бо це – не особиста, а вже цілком суспільно важлива інформація.

Або у акторів Катерини Варченко та Андрія Ісаєнка поцікавитися, як вони оцінюють свою роль у доволі неоднозначній стрічці «Раша, гудбай», від якої наша редакція свого часу добряче згоріла. Щонайменше тому, що у ній показують дуже тупих есбеушників і дуже розумних феесбешників. А деякі сцени розраховані передусім на росіян, а не на українців. Якщо ви вирішете морозитися, то будьте готові, що це буде вказано у матеріалі. А фраза «відмовився від коментарів» звучить вкрай невигідно і зазвичай лише підтверджує фігню, яка за вами водиться.

Такі інтерв'ю не завжди бувають приємними, але вам ніхто не обіцяв, що буде легко. Вас цілком коректно і справедливо можуть запитувати те, що ви воліли б замовчати, але публічна професія майже не дає такої опції. Це вже ваша відповідальність. Варто сказати, що таких журналістів у нас не так і багато – з людьми культури медійники переважно плескаються у теплій ванній з пінкою (як би це не звучало).

Але ви повинні бути готові до серйозної розмови й не сприймати її як щось обурливе і «казлів, коториє мєшают нам жить». На жаль, за моїми спостереженнями, більшість митців різного штибу сприймає журналістів як обслуговуючий персонал і безкоштовних піарників, які чомусь повинні закривати очі на ваші факапи та сумнівні вчинки. 

Ну а ще ми можемо говорити про гострі, але жовті формати, які передбачають скандальність у найнижчих її проявах. Там не будуть ваші слова виривати з контексту чи маніпулювати ними в інший спосіб. Просто ставитимуть дуже особисті запитання про секс, гроші, стосунки, розлучення, зради, здоров'я і робитимуть це доволі нетактовно.

І тут ви цілком маєте право відмовлятися відповідати, але для цього потрібно усвідомлювати, що автори саме такого штибу програми підійшли до вас на події і просять коментар. І якщо погоджуєтеся, то маєте знати, яка реакція на різні провокації чи бажання покопирсатися у особистому житті, буде для вас виграшною. 

Звісно, шановні артисти, ви не можете самі дослідити усе інфополе, аби розуміти ху із ху. Також ви самі навряд зможете належно підготуватися до викликів і бути готовими блискуче відбивати запитання штибу: «А нам казали, що ви позавчора сиділи в ресторані з якоюсь кралею і це була не ваша дружина».

Є цілі підбірки голлівудських знаменитостей, які замість роздратування дотепно реагують на папараці.

У випадку Логая можна було реагувати саме так як він і відреагував, але робити це не серйозно, а з іронією та переводити усе на жарт:

«Це хто каже, що у мене кепський характер? Яка підступна брехня! Ця людина тут? Я зараз знайду її і наваляю. Не назвете ім'я? Ну, це завжди так – в очі всі кажуть, що я котик, а поза очі – починається оце «важко працювати». Може ви того режисера взагалі вигадали? Давайте я вам буду перераховувати імена, а ви кліпніть на потрібному. Ну, а якщо серйозно, то я просто дуже вимогливий до себе і до інших, це може комусь здатися незручним, але нічого не вдієш, доведеться терпіти». 

Також ви маєте знати популярні прийоми журналістів. Приміром, є така фраза «Ви тільки не плачте». Її зазвичай говорять, коли хочуть аби ви навпаки – розплакалися, бо сльози у кадрі – це топчик. Часто це застосовується у дуже цинічний спосіб, приміром на похоронах. І ви повинні теж бути до такого готовими. Критикувати роботу журналістів також дуже важливо, якщо по-ділу.

Наприклад, вони десь зробили помилку або перекрутили ваші слова. Я би особисто просто закликала висміювати клікбейт або підсміюватися над заголовками – у нас цього добра до кольору, до вибору і ви можете навіть започаткувати рубрику. Як це робив той же Сергій Жадан із притаманною йому іронією.

Або ось у Артура недавно була інша претензія до журналістів. Актор записав відео, в якому розповів, що на скеледромі відірвав собі пальця. Історія, звісно, ще та і тепер часто слугує гарним приводом для жартів. Щонайменше тому, що показувати факи без одного пальця стало значно зручніше.

Звісно, безліч сайтів дали про це новину, але далеко не у всіх текстах вказувалося, що історія про палець була розказана не просто так, а для збору для Третьої штурмової, який пішов дуже успішно. І цей важливий факт або взагалі не вказували, або вказували побіжно. Ваша Антоніна вважає, що тут закиди – абсолютно справедливі.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Артур Логай (@logai.arthur)

Одним словом, любе панство, ви просто мусите почати думати про піар-агентів. Якщо ми з вами хочемо побудувати справді серйозну індустрію, в якій усе буде по-дорослому. Спілкування з пресою – це справді дуже важлива частина акторської (і не лише акторської) роботи. Ви можете навіть поспостерігати за своїми всесвітньовідомими колегами.

Під час спілкування з ними майже завжди в очі впадає ось ця натренованість – люди максимально доброзичливі, вони розуміють, що їх знімає камера, тому вони френдлі, швидко орієнтуються у відповідях і завжди готові як до гострих запитань, так і до провокацій. 

Тому, Антоніна бажає вам успіхів у пошуку нової людини у команду. І пам'ятайте – піарники існують не для того, аби лише робити розсилку і постійно повторювати, які ви класні. А для того, аби зробити вас ще більшими професіоналами. 

Фото: Прес-служба ОМКФ, інстаграм Артура Логая