/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F52%2F0c129413864efa545c97d40277a78bc2.jpg)
"Чекаю, що він знову приїде": відверта розмова з нареченою Віталія Карвацького – "Туриста"
У ньому було так багато любові до життя, свободи та легкості. Йому підкорялися найвищі гори, перед ним одна за одною відкривалися далекі країни, і здавалося, що у цьому світі немає доріг, які не під силу пройти Віталію Карвацькому. Але, на жаль, одна з них все-таки стала для відважного воїна та мандрівника останньою.
Життя Героя України Віталія Карвацького з позивним "Турист" обірвалося 11 червня 2025 року на Харківщині.У цей спекотний літній день він, як завжди, подзвонив нареченій, розповів їй кілька смішних історій, в хорошому настрої зібрав речі й поїхав на завдання. Через кілька годин телефон Віталія Карвацького замовк назавжди.
Спогадами про той страшний день наречена військового Софія Олійник поділилася з 24 Каналом у рамках проєкту "Життя після втрати". А також розповіла про те, що любив, чим жив та які принципи сповідував її коханий.
"Найбільше не терпів несправедливість": яким був "Турист"?
Вперше Софія побачила Віталіка під час поселення в гуртожиток від ЛНУ імені Івана Франка, куди вступила на історичний факультет. Вона почула розмову двох хлопців, які вели жваву дискусію на історичну тему. Дівчина подумала, що вони магістри, адже знають дуже багато, тому згодом неабияк здивувалася, коли на парах побачила, що один із них – її однокурсник Віталік.
Склалося так, що вже в перший навчальний день вони разом шукали дорогу до головного корпусу університету. Проливний дощ, який тоді ніяк не вщухав, і рішення Віталіка йти пішки – Софія досі згадує з усмішкою та особливим трепетом.
Я з Львівської області й не раз бувала у Львові, але у мене не було розуміння, куди треба йти. А Віталік, який тільки приїхав у місто, одразу проявив свої лідерські якості. Він подивився у карти, проклав маршрут і повів нас за собою,
– пригадала дівчина.
Було одразу зрозуміло, що хлопець дуже розумний, має логічне та просторове мислення, вміє організувати людей. З часом перше враження тільки підтверджувалось. Про це говорили друзі в компаніях, а згодом і побратими у війську.
"Турист" з друзями / Фото надане 24 Каналу
Віталій був людиною, відкритою до світу та чогось нового. Він завжди йшов за покликом серцям, мав безліч хобі й вроджену цікавість до всього навколо. Це підтверджують його захоплення, які навіть важко перерахувати.
За свої 25 років він відвідав 30 країн. Це не були класичні поїздки із заброньованим житлом і продуманим маршрутом. Хлопець легко знаходив спільну мову з людьми, швидко ухвалював рішення, подорожував автостопом. Ночував у печерах Каппадокії, жив у місцевих в Туреччині, а дорогою назад міг відвідати Ірак, адже хотів подивитися, що там відбувається.
Віталій Карвацький під час мандрів / Фото надане 24 Каналу
Нові хобі у "Туриста" з'явилися дуже швидко. Він скуштував смачний коктейль і вирішив навчитися їх готувати, хотів відчути себе в контексті історичних подій – зайнявся історичною реконструкцією. А ще мав активну громадську позицію: брав участь у заходах вшанування воїнів УПА, виходив на протести до російського консульства у Львові, мотивував до цього інших студентів.
Нетерпіння до несправедливості було у нього завжди. Воно нікуди не зникло з віком, не минув юнацький максималізм. Абсолютно ні. Віталік був тією людиною, яка приходила до всіх і казала, що трапилась якась подія, потрібно діяти,
– розповіла його наречена.
Він не мав страху дискутувати з викладачами, не погоджуватися з думкою інших. Сказати правду було для нього легко, тому Віталій ніколи цього не боявся, мав загострене почуття справедливості.
Колись він намалював шини, які палають, і додав напис "Вічний революціонер". Згодом цей малюнок став його татуюванням. Софія зізнається, що ці слова дуже пасують Віталіку й найкраще описують його як людину.
"Постійно рвався у бій": про початок війни
Взимку 2022 року в оточенні Софії та Віталія всі обговорювали, чи може Росія піти у повномасштабний наступ. Більшість друзів зберігали оптимізм, Віталік також намагався про все говорити з гумором, але було зрозуміло, що у випадку небезпеки він піде захищати свою країну.
У перший день вторгнення навіть не вистачало часу про щось думати. Віталік прокинувся, взяв рюкзак, який зібрав ще до того, і пішов у військкомат. Він чітко знав, що має робити, тому попри загальне нерозуміння, – діяв без страху та сумнівів.
Спершу його, як і решту молодих студентів, не хотіли брати у військо. Віталік вмовляв працівників військкомату, казав, що не повернеться додому. Згодом його все-таки зарахували до лав 125 бригади ТрО.
Спершу, коли тривало навчання і злагодження, бригада дислокувалася у Львові. Далі на Закарпатті та Волині. Увесь цей час Віталік постійно казав, що хоче воювати, рвався у бій, не міг сидіти в тилу,
– додала Софія.
Уже в серпні 2022 року підрозділ вирушив на Донеччину. Про бойові дії "Турист" майже не розповідав. Він намагався підбадьорити своїх близьких, ділився тільки цікавими історіями й нічого не говорив про небезпеку, яка постійно чатувала поруч.
"Казав, що дуже хоче жити": як отримав перше поранення?
За час служби військовий не раз потрапляв у страшні ситуації, але навіть про них розповідав з гумором. У жовтні 2022 року Віталія поранили у стрілецькому бою. Сталося так, що російські й українські війська були змушені відійти з цієї території.
Віталій залишився лежати сам у сірій зоні з пораненням у легеню. Він надав собі першу допомогу й спілкувався по рації з побратимами. Згодом Софії розповіли, що у той день він просив, щоб його забрали, казав, що дуже хоче жити…
Через певний час хлопці змогли по нього повернутися. На щастя, там був їхній лікар Олександр Коберник "Док". Він промив рану Віталіка, надав всю необхідну допомогу й тоді його повезли в госпіталь.
Важливо! Бойовий медик 125-ї бригади ТрО Олександр Коберник загинув через кілька днів після поранення Віталія Карвацького. У цивільному житті він працював вчителем. Мав дружину й трьох дітей. Для його побратимів це стало великою втратою. Про нього відгукувалися як про високоінтелектуальну та глибоку людину, називали "глибою любові у її християнському значенні".
Кулю, яку витягли з легені Віталія, його побратим перетворив на кулон. Військовий носив його, вважав своїм оберегом.
Після поранення та короткої відпустки "Турист" знову повернувся на фронт. Він почав літати на дронах, проходив навчання. Ця справа вдавалася йому дуже добре. Якось він подзвонив до нареченої й сказав: "Соня, польоти на FPV – це найкраще, що я робив у своєму житті".
"Турист" працював з дронами / Фото надане 24 Каналу
Добровільно перевівся у піхоту та знищив понад 600 окупантів
З часом Віталій почав говорити про переведення в іншу бригаду. Однією з ключових причин стала історія з волонтерським авто. За словами Карвацького, його підірвав тодішній комбат Андрій Селехман. "Турист" опублікував відео з автомобілем, що палав, і розповів, що комбат кинув гранату у машину, яку привезли волонтери, адже йому не сподобалося, що бійці їздили нею у Лиман за бензином для генераторів.
Згодом побратим розповів, що Віталіку було легко сказати правду. Він не сумнівався у своєму рішенні. Але важливо, що ця легкість ніколи не була безвідповідальністю,
– підкреслила Софія.
Саме ця подія багато в чому вплинула на його рішення змінити бригаду. Тож у січні 2024 року він став військовослужбовцем 3 ОШБр. Працював на дронах і дуже добре себе проявив.
Про цей період служби розповідав з оптимізмом, беріг, не хотів, щоб Софія хвилювалася. Але згодом почав говорити про втому від безпілотників, розчарування від того, що деякі з них не спрацьовують і злість на те, що не може нищити ворога так, як цього хоче.
Тому вирішив переводитися у піхоту, казав, що там "відпочине головою". Дуже хотів зрозуміти, якою є служба піхотинця у 2024 році та порівняти її з 2022 роком.
Я не знаю, що тут коментувати. Це був Віталік. Коли він сказав мені, що йде в піхоту – я думала, що цього не переживу. Але я ніколи не намагалася його відговорити. Він був дуже принциповий, впертий і якщо ухвалив якесь рішення, то його не змінював. І, звісно, я розуміла, з яких причин він це робить,
– пригадала Софія.
Загалом за час служби Віталій Карвацький знищив понад 600 окупантів та десятки одиниць техніки. Пережив ще одне складне поранення після якого думав, що не виживе, тому надіслав нареченій прощальне повідомлення. Проте на цьому ніколи не акцентував, навіть повідомлення встиг видалити, як тільки зрозумів, що його врятують.
Софія Олійник розповіла про свого нареченого / Фото Назара Лазура для 24 Каналу
Після другого поранення "Турист" вирушив на фронт. Сказав, що там бракує людей, тому навіть не думав про переведення чи довшу відпустку. Коли зміг подзвонити до Софії з госпіталю, то говорив про все з гумором, оптимізмом, жартував, що тепер трохи відпочине.
Для нього важливішим була не небезпека, яку пережив, а те, що він вижив. Тому попри все, зберігав оптимізм, а кожен його крок і кожне рішення випромінювало легкість та любов до життя.
"У мене завжди була думка, що з Віталіком нічого не може статись, що він щасливчик. Під час подорожей він був у таких місцях, що я завжди думала – якщо він повернувся звідти, то точно все переживе", – додала Софія.
"Проживи це життя класно": день загибелі
Крізь сльози Софія каже, що Віталік не збирався помирати. Звісно, як і кожен військовий розумів, що щось може трапитись. Тому під час однієї короткої розмови попросив дівчину "прожити це життя класно".
Я сиділа і думала, як мені зараз не заплакати, бо не розуміла, як життя може бути класним без нього,
– сказала Софія.
У червні 2025 року підрозділ Віталія воював на Харківщині. Перед виїздом на одне із завдань він, як завжди подзвонив нареченій. Це була стандартна розмова про фільми, спільну відпустку, плани на літо.
"Я чітко пам'ятаю, як він сказав, що відпустки може не бути, але в кінці додав: "Скоро побачимось". Я подумала, що, напевно, це мені вдасться до нього приїхати", – пригадала дівчина.
Весь день 10 червня Віталій був у дуже хорошому настрою. Він збирався на виїзд, незадовго до цього став командиром екіпажу. Перед тим як вирушити на завдання ще раз написав Софії.
Віталій Карвацький з нареченою / Фото надане 24 Каналу
Коли вранці дівчина прокинулася, то зрозуміла, що її повідомлення не прочитане, а в мережі Віталіка не було.
Я подумала, що, можливо, коли вони приїхали, була його черга спати. Потім знову написала йому, скинула фото й пішла працювати. Упродовж дня постійно перевіряла, чи був він у мережі,
– розповіла Софія.
За роки служби дівчина навчилася одразу не панікували, не налаштовувати себе на погане. Адже не раз траплялося, що Віталіка не було онлайн через проблеми зі зв'язком. Цим вона заспокоювала себе ще кілька годин.
"А потім я почала писати побратимам, питала в усіх, де Віталік. Тоді мені подзвонив його командир і все розповів... Наскільки я знаю, дрон влучив у їхню машину ще коли вони їхали на виїзд", – сказала дівчина.
"Уявляли, що він врятувався": як переживає втрату?
У перші дні Софія та її друзі придумали історію про те, що Віталік нібито зміг врятуватися з машини й ще повернеться. Знаючи, які цікаві історії з ним завжди траплялися, – це було легко уявити. До того ж факт загибелі воїна спершу мала підтвердити експертиза.
Я не скажу, що ми справді повірили в цю історію (про порятунок з машини, – 24 Канал), але нам було легше так думати. Я пригадувала випадки, коли військові потрапляють у полон. Знала, що Віталік ніколи цього не хотів, але у людей, які чекають когось з полону, принаймні ще є надія. А в мене вже все…
– сказала Софія.
Згадуючи ці дні, дівчина каже, що найбільше її підтримали друзі. Вони одразу приїхали до неї та були поруч, допомагали розвʼязати юридичні питання, забрали з пустої квартири, а згодом приїжджали й сиділи поруч, щоб їй не було страшно. Навіть годували, адже вона взагалі не могла їсти.
Перший час здавалося, що робота, всі буденні справи більше не мають ніякого сенсу. Але були речі, які все одно треба було робити. Вони й тримали Софію на плаву.
Прощання з "Туристом" / Фото з відкритих джерел
Навіть зараз думка про те, що Віталій загинув, лише в певні моменти "врізається" в голову. Напевно, це захисна реакція, але в більшості випадків Софія досі думає, що наречений колись приїде, розбере свої речі, відкриє подаровану книгу.
"У перші дні я просто не могла вимовити разом "Віталік загинув". Я розділяла це речення на різні слова, або просто мовчала, чекала поки хтось скаже їх замість мене", – пригадала дівчина.
"Ранило, коли казали, що я молодець": як не варто підтримувати?
Софія каже, що їй дуже пощастило з оточенням, адже близькі не говорили їй недоречних слів. Утім, світ – це значно ширше поняття і там трапляється різне. Наприклад, дівчину ранило, коли люди казали, що вона молодець, що вони б так не змогли.
Можливо, когось це підтримує, але для мене це звучить, ніби я недостатньо горюю. Тобто ця людина так би не змогла, а мені вдається,
– наголосила Софія.
Є чимало ідей, які вона хоче реалізувати в пам'ять про Віталіка, тому не може дозволити собі просто сісти вдома, склавши руки. На жаль, багато хто цього не усвідомлює, думає, що про втрату нібито одразу забули.
"Якось ми з другом були на Марсовому полі, сиділи біля могили Віталіка. До нас підійшов незнайомий чоловік. Спершу запитав, хто тут похований, а потім про те, чи мій друг одружений. Ми взагалі не знали, що відповісти, але він продовжував. Говорив, що це життя, що можна попросити руки дівчини у загиблого товариша… Я просто не знаю, як на таке реагувати", – поділилася Софія.
Софія зберігає пам'ять про Віталія / Фото Назара Лазура для 24 Каналу
Крім цього, доводилось стикатися зі словами про те, що з часом біль нібито стає меншим. Люди не розуміють, що інколи через кілька місяців після загибелі може стати навіть гірше, ніж було на початку. Адже адреналін проходить, з'являється усвідомлення втрати, розуміння того, що найближча людина більше ніколи не повернеться.
Часом Софія може спокійно говорити з кимось про концерти, фестивалі. А іншим разом розплачеться, коли хтось почне обговорювати весілля. Адже розуміє, що у них з Віталіком цього моменту вже ніколи не буде.
"Коли слухаю ці розмови, у мене просто немає ресурсу, щоб сказати, що це не окей. Я розумію, що людям треба жити своє життя, але перший час від цього було дуже важко. Напевно, найкраще й найгірше, що є у житті, – це те, що воно завжди продовжується", – додала Софія.
Софія розповіла, як переживає втрату / Фото Назара Лазура для 24 Каналу
"Не було завдання, від якого він би відмовився": спогади побратимів
Загибель Віталія Карвацького боляче вдарила не тільки по його нареченій, близьким друзям. Вона ранила серця побратимів, для яких "Турист" був взірцем для наслідування. Всі вони в один голос кажуть, що мали за честь воювати з ним пліч-о-пліч.
"Серед усього строкатого люду він виділявся: надто молодий, надто інтелігентний, надто світлий. І, мабуть, найменший серед нас. Але згодом з’ясувалося, що й найсильніший. Під час тривог ми ховались у підвалі нашого ППД. Без зв’язку, без інтернету – коротали час у розмовах. Він розповідав про мандри автостопом, про Близький Схід, про пригоди, які сам шукав і в які постійно потрапляв", – розповів про Віталія побратим Андрій Левицький "Мольфар".
Віталій Карвацький під час служби / Фото надане 24 Каналу
Його найкращий друг та побратим Іван Пельчер "Фроґ" зауважив, що саме Віталік мотивував його до змін, навчив бачити красу мандрів, заохотив більше читати, а згодом, за прикладом "Туриста", він приєднався до війська.
"Фроґ" пригадав, як Віталік попросив його поставити на карті України 4 точки, де він найдалі був. Квадрат вийшов надто малим, бо хлопець не мав звички подорожувати, не бачив у цьому ніякого сенсу. Тоді Віталік наголосив, що наш світ – це будинок, у якому ти живеш, і просидіти все життя в одній кімнаті нерозумно.
На наступний день я вже був у потязі. Після цього почав бачити у ньому морального авторитета та брата. Далі захотів приєднатися до війська. Я щасливий, що він побачив це ще за життя,
– додав "Фроґ".
Ще один друг Віталія – Тарас – говорить про нього, як про виняткову людину. Згадує, що він був вольовим, принциповим і дуже розумним.
"Віталік був готовий зробити все заради своїх друзів, ідей та принципів. Дух авантюризму, пригод та самопізнання завжди спонукали його податись у мандри в різні куточки світу. Для мене друг "Турист" пішов у свою найдовшу подорож…", – сказав він.
"Турист "під час служби / Фото надане 24 Каналу
Побратим "Азот" познайомився з Віталієм на початку Авдіївської операції. Каже, що побачив перед собою молодого, скромного та вихованого хлопця з глибокими сумними очима, який за малий час став одним з найдосвідченіших пілотів.
"Він вбив багато ворогів, деяких у прямому контакті. Не було завдання, від якого "Турист" би відмовився. У будь-якому місці, в будь-який час готовий прийти на допомогу товаришам. Ми всі поважали його як фахівця, як солдата, як воїна. Він був прикладом для нас. Пілот, командир групи. Те, як він вбивав – це мистецтво. Він відповідав за свої слова та завжди доводив справу до кінця", – сказав Азот.
"Ми не могли вимовити жодного слова": як дізналися про нагородження Героєм України?
Після загибелі Віталія чимало людей цікавились, чи створюватиме Софія петицію для надання нареченому найвищого державного звання. Дівчина каже, що навіть про таке не думала, бо знала, що Віталіку це не сподобається, він ніколи б не хотів просити для себе якоїсь нагороди.
Пригадую, я сиділа разом з подругою на балконі. Було дуже хмарно, збиралося на дощ. Ми просто говорили, нічого не чекали, аж раптом хтось надіслав мені повідомлення про звання,
– розповіла Софія.
Тоді вони увімкнули звернення президента, розуміли, що десь мають про це оголосити. Але коли почули як після слів про нагородження, Володимир Зеленський зробив паузу й додав слово "посмертно" – довго не могли оговтатися.
Софія сиділа разом з подругою і просто мовчала, бо разом з нагородою прийшов страшенний біль за те, що Віталік не отримав своє звання особисто.
"Я дуже ним пишаюся, це визнання його заслуг, але для родичів загиблих воно аж ніяк не применшує біль", – наголосила Софія.
Софія прагне, аби пам'ять про Віталія жила / Фото Назара Лазура для 24 Каналу
Він був вільний жити це життя: про те, що залишилося після
Сьогодні найбільший страх Софії – побачити, що жертва її коханого забута. Тому вона робить все для того, аби зберегти пам'ять про Віталіка.
Наприклад, він створив стікер, який клеїв у своїх подорожах. Сьогодні його поширюють між людьми. Кожен може брати стікер з собою у мандри як символ того, що Віталік і далі подорожує.
"А друге – це патч. У 2023 році він багато літав над Кремінною, Серебрянським лісництвом, і дуже хотів створити патч, присвячений пілотам, які були з ним. Одного вечора Віталік сам його намалював у спеціальній програмі", – сказала Софія.
Патч, який створив "Турист" / Фото надане 24 Каналу
Після війни Віталій Карвацький мріяв поїхати у чергову поїздку. Також горів ідеєю стати інструктором в НАТО, адже це було ідеальним поєднанням мандрів і військової справи.
В останній відпустці багато говорив про те, що хочеться хоч би трішки нормального життя, щоб прокинутися вдома й піти на роботу, а ввечері повернутися.
Він писав у твіттері, що свій 22-й день народження зустрів у подорожі, 23 роки у госпіталі з пораненням, 24 і 25 на позиції. А тоді додав, що 26 сподівається зустріти у Львові, вдома, зі своїми. Це ж треба було так сказати…
– зауважила Софія.
Сьогодні її місія в тому, аби продовжувати добрі справи свого коханого. Вона наголошує, що війна забрала у нас людей, які мали велике майбутнє, робили надзвичайно важливі речі. Тепер хоча б частину їхньої роботи маємо виконати ми з вами.
"Турист" загинув 11 червня / Фото надане 24 Каналу
Загибель нареченого не є для Софії доконаним фактом. Вона ходить до нього на могилу, але досі відчуває його присутність, він залишається вагомою частиною її життя. Дівчина мріє перебрати на себе хоча б частину тих рис, які мав Віталій.
У нього була така легкість до всього. Віталіку завжди було просто сказати те, що думає, запитати все, що цікавить. Він ніколи не вагався. Був вільний жити це життя,
– додала Софія.
Якось Віталій Карвацький написав, що найцінніше для нього – це спогади про мандри, людей, яких він зустрічав та місця, які побачив. 11 червня 2025 року він вирушив у свою найдовшу мандрівку місцями, у яких ще точно ніколи не був. Мабуть, для завзятого мандрівника та відважного воїна наші земні простори виявилися надто малими…

