Вікторія Рощина померла, бо не було жодного російського журналіста, який наважився б зробити чесний репортаж з окупованих територій

Разом з Andrey Boborykin отримали нагороду за Вікторію Рощину від International Press Institute.

Певною мірою розслідувати її вбивство було простіше, ніж говорити за Віку, яка більше нічого не скаже.

Маючи 3 хвилини на виступ, я намагалася максимально чітко донести думку, наскільки неприйнятно ставити в одну лінію українських та російських журналістів. Бо спроби продовжуються.

Публікую текст моєї промови українською - раптом комусь треба буде натхнення і зібрані до купи слова. Адже боротьба за нашу професію триває.

Шановні колеги,

Це дивне відчуття - бути на сцені у Європі та отримувати нагороду за відому колегу, якої більше немає з нами.

Вікторія була вбита у російській в'язниці - очевидно, росіянами.

Ми у Слідство.Інфо розслідували її вбивство кілька місяців і дізналися багато подробиць, як саме все сталося. Це жахливі деталі.

Я поділюся з вами лише однією. Перед смертю Вікторія, молода жінка, важила 30 кг. Лише за один рік у російських в'язницях вона втратила близько 15 кг. Уявляєте?

Чи можете ви уявити, що професійна журналістка з європейської країни у XXI столітті помирає у в'язниці через голод та тортури?

Війна між Україною та Росією триває вже майже 12 років. І минуло майже чотири роки відтоді, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення в нашу країну.

Ви можете сказати, що війна - це війна, багато людей гине, і журналісти також. Але чи ви чули про якогось російського журналіста, який помирає від тортур в українській в'язниці? Звісно, ні. Бо цього не відбувається.

Сьогодні, виступаючи перед такою поважною аудиторією, я хочу скористатися можливістю, щоб нагадати, що українці та росіяни не на одній лінії у цій війні.

В пам'ять про Вікторію я прошу вас не ставити українських та російських журналістів в одну лінію, не змушувати нас ділити сцену чи говорити про наш досвід висвітлення війни, ніби він однаковий. Ні, він не однаковий. І не треба нас та їх називати «жертвами війни».

Мої колеги гинуть від рук загарбників, чого не трапляється з російськими журналістами, які працюють у комфортному екзилі, де дрони та ракети не атакують їхні будинки та офіси. Звідки їх не можна кинути у російську в'язницю, катувати та морити голодом до смерті.

Вікторію вбили, бо вона поїхала робити репортажі про українські міста та села, окуповані росіянами. Що, очевидно, мало бути відповідальністю російських репортерів. Вона померла, бо не було жодного професійного російського журналіста, який наважився б поїхати на окуповані території і зробити чесний репортаж звідти. Вона зробила це замість них і померла за це. За всю російську журналістику, якої насправді не існує.

Для мене велика честь отримати цю нагороду за мою надзвичайну та сміливу колегу Вікторію Рощину.

Дякую!