Ксенофонт не про Німеччину

«Якщо ми впадемо в безтурботність і делікатність, характерні для порочних людей, які вважають працю нещастям, а пусте життя щастям — я впевнений, не зможемо постояти за себе і позбудемося всіх благ.

Одного разу стати хоробрими чоловіками недостатньо, щоб залишатися такими на все життя… Навіть добре розвинені тіла слабнуть, коли люди безтурботно ставляться до їх розвитку. Розсудливість, помірність та мужність перетворюються на свою протилежність, щойно люди перестають у них управлятися».

Так казав Ксенофонт. Мені здається, ця цитата добре пасує до сьогоднішньої розповіді про нову німецьку армію. Все-таки Німеччина прокидається під гуркіт війни, поки та до неї не дійшла у вигляді сухопутних маневрів. І це не сюжет про «каски замість гармат».

Діттмар, допивай пиво та подавай Клаусу РПСку.

Там нарешті прозвучали слова міністра оборони, яких так довго чекав Бундесвер. Ідеться про готовність відновити загальний призов. Щоправда, поки що строки ставлять дуже і дуже затягнуті: до середини 2027 року. Із цим я вже змирився, тому переходжу до головного спостереження.

Мені кинулось в очі створення нових структур замість ліквідованих раніше… Не знаю, чи у Німеччині знають слово «військкомат». Але ті органи, які до скасування обов’язкової служби у війську опікувались наповненням цього самого війська, таки будуть відновлені. Нехай і в іншій формі.

Зазвичай у наш час усе аналізують із точки зору емоцій. Я пропоную їх відкинути. Так, німці не побіжать о 20:00 штурмувати кримське узбережжя. І, якщо завтра Росія нападе на Литву, вони також не кинуться туди величезною армією. Бо армії ще немає. Та для мене головне — розуміти, чи є за побажаннями щось фізичне.

Випадковості від Берліна до Брюсселя.

Інакше це пусті балачки. Ви ж пам’ятаєте, що більша частина анонсованих із 2022 року ініціатив так і залишилась на рівні меморандумів? У пам’яті є, на практиці немає. Я не кажу, що меморандуми нічого не означають, просто втомлює їх хронічне передозування. Тим паче, зараз ми обговорюємо вже не теоретичні плани.

Канцлер Мерц казав, що соціальна держава в Німеччині вже закінчилася. Його не знесли вуличним протестом — ті німці, які претендують на роль пасіонаріїв, якраз це вітатимуть. А їх опоненти так не вміють.

І пішли дива дивні. Берлін раптом знайшов гроші на переозброєння. Ось коли при іншій владі було ліпше з економікою, чомусь грошей не було. Зараз, попри вагон проблем та супутніх викликів, узяли і знайшлись. Дивовижа, га? Поки Франція та Іспанія упиваються російським скрапленим газом, Німеччина не біжить за ним поперед усіх.

Поки у нас жартують про куколдів і тупих бюргерів, саме Німеччина вперше за цілі покоління повертає собі роль континентального силового стовпа. А це означає, що міф про консервацію війни в межах України нарешті відкинуто. На словах, може, ні. Та на ділі політики взялись за найменш популярні реформи. На це має бути причина.

Про кадрову кризу Бундесверу свого часу було написано багато статей. Раніше більшість проблем були пов’язані з ускладненням набору добровольців. І всі це бачили. Просто нічого не робили, лише зітхаючи та розводячи руками. Що ж, тепер тривають дискусії щодо повернення призову, і щось країна не впала від таких новин.

Я мовчу про тих добровольців із Німеччини, які втомились чекати на запрошення до власної армії та пішли воювати за нас. Цим людям вічна шана та подяка. Але ж ви й самі розумієте, що частина цих досвідчених вояків не буде зайвою й у оновленому війську власної держави? Хто відмовиться від такого поповнення?

Призов більше не про війну, а про готовність до неї. Відновлення мережі військових управлінських органів означає, що Німеччина розбудує мобілізаційну інфраструктуру: логістику, медицину, склади, стандарти підготовки резерву. Оборонна промисловість отримає довгострокові замовлення. Засмучуватись тут можуть лише ліві та росіяни.

Що там, європейці після світових війн теж закінчились?

2022 рік подарував НАТО поповнення у вигляді Швеції та Фінляндії. Я розумію, що підписи на документах були проставлені 2023-го. Та саме російське вторгнення до нас змусило нейтральні держави Півночі поспішати в бік Альянсу. І тепер Брюссель дивується, чому в «нейтралів» виявились такі сильні армії. Так, це подарунок для країн, які самі себе знекровили за описами Ксенофонта.

Ми не в НАТО, але тримаємо більшу частину збройних сил головної загрози НАТО. Для пересічного європейця це умовний південь тактичної карти.

Що ж між північними позиціями та південними треба ставити центральну. Інакше вийде, що лінія розірвана. Як на мене, Німеччина чудово вписується у нові тренди європейської історії.

Що ти, гендере, сержантом будеш?

Скасування призову 2011 року спиралося на ілюзію «кінця історії» та дефіциту загроз. Після 2014 року Німеччина намагалася балансувати між «Wandel durch Handel» і небезпекою на сході, що наростала. 2022 рік цю ілюзію спалив дотла: співмірні втрати й руйнування в Україні, провали російського бліцкригу, стійка спроможність РФ кидати живу силу та метал у м’ясорубку.

Це змусило Берлін перезапустити своє стратегічне мислення. Додайте переоцінку енергетики — отримаєте країну, що одночасно шукає нову індустріальну модель і мусить забезпечити оборону континенту. Призов відновить довгий цикл підготовки суспільства до відповідальності.

Я вже звик, що люди бачать глобалізм лише в питаннях економіки й туризму. Щойно скажеш про чиюсь військову еволюцію, у відповідь чуєш: «І нам що з того?». Що ж, нам «є щось із того». Наприклад, робота ВПК.

Росіяни знайшли найслабшу ланку в Балтії. Так, уже.

Стара Німеччина мала великий потенціал, але віддавала перевагу іншим видам промислового виробництва. Так, наприклад, вона мало не втратила автопром.

З новою Німеччиною набагато легше говорити про спільне виробництво боєприпасів, гармат та інших військових товарів. Легше хоча б тому, що тепер вона не буде від цього відмахуватись і виділяти на такі завдання найнижчі щаблі своїх планів на новий фінансовий рік. Тепер це держава, з якою ми говоримо різними мовами, але вже про одне й те ж.

Пруссія після поразки від Наполеона 1806 року побудувала нову армію через реформу Шарнхорста і Ґнайзенау. Тоді німці втілили у життя поєднання загального обов’язку, підготовки резерву й офіцерського корпусу. На щастя, цього разу навіть програвати війну не довелось, аби зважитися на рішучі зміни. Та й починати також.