Чи стався об’Єрмак?

Примітка редакції. Навесні наш автор розписав, чому план Романа Насірова щодо порятунку від в’язниці шляхом служби в тиловій частині — цілковита маячня. А тут якраз нова серія. А ще підписуйтесь на наш Patreon, там ця стаття вийшла раніше.

Андрій Єрмак нарешті втратив посаду, але не почуття драматургії. Щойно НАБУ зайшло з обшуком — сірий кардинал Банкової відчув себе ображеним лицарем. Мовляв, його честь зачепили. І зараз він поїде на фронт.

Звучить гарно, дійсно. У нас не вистачає людей на фронті. Багато в чому, до речі, через плани Андрія Борисовича на вибори, які ось-ось настануть, та ніяк не настають. У мене є певні здогадки, що саме Андрій Борисович доклав руку до зриву певних програм стосовно мобілізації, які тестували цього року. Бо для нього громадяни — електорат. Навіть під час війни.

То йди, лицарю Єрмаку, до умовної 67-ої бригади. Там Шаптала-молодший постійно відчуває дефіцит людей. У чому ж проблема? Іди, рідненький, якщо сам про це заговорив таким тоном. Щоправда, у мене вже зараз виникають певні питання.

Що, морозилка зламалась?

Ось я у армії розміняв не перший, не другий і навіть не третій календар. Але щось досі не чув про мобілізацію шляхом коментаря для американських ЗМІ. Проте Андрій Борисович чомусь побіг не до ТЦК, а саме роздавати коментарі. Може, це я тупенький і не знав про такі способи мобілізації.

А ще процитую величного воїна, честь якого розтоптало погане НАБУ. «Мене зганьбили, моя гідність не була захищена… Не хочу створювати проблеми Зеленському — їду на фронт. Я був у Києві з 24 лютого 2022 року». Тут зараз буде боляче, шановний.

По-перше, давай на «ти». В армії ти не служив. Ані в радянській, бо за СРСР лише зі школи встиг випуститись, ані в українській. Про військову кафедру в інститутах міжнародних відносин я не чув. То з якого дива ти прямо-таки на фронт зібрався? Тобі ще БЗВП проходити, молодий боєць. Здобувати мастхев, тобто 100-й ВОС.

Чому послідовники Штірнера не читають Штірнера?

По-друге, де ти був у Києві з 24 лютого 2022 року — повір, про це можуть розповісти деякі люди в західних областях. Мабуть, Київ туди тимчасово перемістився, бо ти ж зі столиці начебто не вилазив. Утім, окей. Усьому свій час, усьому своя ціна.

Випадки Насірова та Єрмака суттєво відрізняються. Перший рятував своє філе від уже конкретних звинувачень. Другий грає на випередження (принаймні, намагається).

Один попався, другий устиг подати у відставку до вручення комплекту кайданок. Їх об’єднує лише одне. Обидві вищезгадані істоти хочуть відмити своє поросяче рило за рахунок Збройних сил України.

Військовий квиток так не хочеться брати до рук, коли ворочаєш мільйонами та мільярдами. Зате потім, коли ти вже звик купувати собі будь-що, цей військовий квиток стає схожим на індульгенцію. Ось так просто. Раптово згадуєш про фронт, а далі будь-яку критику називаєш атакою на захисника.

Саме тому історія про «я їду на фронт» виглядає не як покаяння, а як шантаж. Посил простий: «Я не фігурант розслідування, я — патріот, якого зрадили. Не буду проблемою для президента, бо шляхетно відійшов у тінь. А тепер, якщо ви мене чіпатимете, — заважатимете хлопцям в окопах».

Скажімо так. У багатьох в армії з’явилися запитання до тієї бригади, в яку хотів потрапити Насіров. Там дуже багато поважних людей, і в них також були питання до свого керівництва.

Якщо хтось візьме Єрмака до себе зараз — його чекають ті ж запитання. І, боюсь, ті ж способи здобути на них відповідь.

Це був найбільш упливовий чиновник Зеленського. Той, хто перетворив Банкову на головну точку прийняття будь-яких рішень, серйозніших за встановлення лавочки у сквері. Зараз він сидить невідомо де, явно не повертаючись додому з-за кордону. І звідти верещить про плани на військову службу. Любчику, а ти не пробував спочатку робити, а потім рота відкривати? Кажуть, так зазвичай треба. Так у чоловіків прийнято.

Росіяни бачать війну як шоу. Не будьмо як росіяни.

Єрмак не говорить, у яку саме частину він збирається. На яку посаду претендує. І не уточнює, чи готовий стояти в одному строю з тими, кого його рішення залишали під КАБами без шансів на кадрове поповнення. Бо окремі бригади тримали фронт, поки Андрій Борисович лобіював послаблення призову та чудові (геніальні, всі це знають!) ідеї щодо легальної втечі мобілізаційного ресурсу віком від 18 до 22 років.

Ці бригади були б у захваті від самого шансу познайомитись із Андрієм Борисовичем поближче. От тільки він туди, мабуть, не захоче піти.

Я проти того, щоб армію перетворювали на індульгенцію. Якщо пан Єрмак так горить бажанням служити — нехай дочекається на підозру, сходить під суд. Із в’язниці за тими статтями, які йому можуть закидати, запросто вийде до армії. Наприклад, у 425-й окремий штурмовий полк «Скеля». Там і штатка готова, людям завжди раді.

Не став життя на здогадки.

Тільки так, і ніяк інакше. Бо Андрій Борисович веде нас до дуже поганого сценарію.

1. Понад три роки концентруєш у руках повноваження, впливаєш на оборону, переговори, ресурси, коли стало нудно — посеред війни виганяєш головнокомандувача.

2. Лише коли антикорупційні органи нарешті доходять і до твого порогу — гучно грюкаєш дверима, заявляєш про «відсутність підтримки».

3. Обіцяєш піти на фронт, щоб будь-яка спроба довести справу до кінця автоматично стала полюванням на ветерана.

4. Далі сидиш за кордоном, звідки ти на момент написання статті й не повертався. Ось і вся армія. Аби сказати, та якомога гучніше.

Збільшити податки, та не ГЗ солдата.

Ще й кому сказати? Не стільки українській аудиторії, скільки західним медіа. Їх не так активно читають у Тернополі чи Кривому Розі, як у Вашингтоні. Мовляв, ви зі мною працювали три роки як із ключовим переговорником (бо я сам себе ним призначив), а зараз таку хорошу людину беруть і дискредитують.

Це шантаж. Шантаж від людини, яка де-факто запустила невигідні для нас переговори у той момент, коли за неї взялися антикорупційні органи. Від людини, яка задля власної репутації зараз лякає наших американських партнерів розповідями у стилі ображеного патріота.

Буду відвертим. У моєму баченні України майбутнього таких балакунів привозять додому агенти ГУР. Мені байдуже, в якому агрегатному стані буде доставлено вантаж. Чи будуть там цілі всі кінцівки. Чи воно буде при тямі на момент перетину кордону.

Балакуни надто позабули, що існує закон. І було б дуже непогано їм про закон нагадати, нехай методи повернення додому йому можуть трошки суперечити.