Переговори у глухому куті. Що далі?

Як і слід було чекати, Україна відмовилася від головної вимоги США та Росії: територіальних питань. Тепер ми входимо у чергову зону турбулентності. Головна проблема у тому, що ми не бачимо і натяку на будь-яку власну гру.

1. Зустріч у Лондоні показала, що ніякої концепції, що робити далі в Європі не існує. Європа, як максимум, може виділити якісь кошти. Явно недостатні для переламу у війні. Більше того, Європа має глобальну проблему під назвою «безпека» і, що з цим робити європейці не знають.
2. Тому, схоже, зараз буде прийняте рішення із розряду «не знаєш, що робити, відклади вирішення питання на потім». У наших реаліях це звучить так: війна продовжується, гроші, можливо, будуть. Європа може розторговувати тільки одним козирем: саме європейцям належить контрольний пакет акцій у санкціях. І повернення Росії у світову геополітику неможливе без Європи. Але цей козир з кожним днем стає все слабшим на фоні проблем у самій Європі (включно з ідеями по розвалу ЄС) і розвалу попереднього західноцентричного порядку у світі.
3. Тут дуже показовою є поїздка Макрона у Пекін, яка закінчилася, майже ультиматумом. Китай почав «качати свої права», а Європа просто не готова до такого повороту подій. В ЄС досі не готові сприйняти новий світ, де є два гегемони – Китай і США, яким глибоко плювати на питання цінностей. А це своєю чергою остаточно обнулило той порядок денний за який так міцно тримається Європа. І у Пекіні і у Вашингтоні відкрити текстом кажуть: ми хочемо доїти Європу і за це будемо боротися. Що цьому протиставити Європа навіть не уявляє собі.
4. Із негативних моментів, я б також окремо виділив те, що Америка та Росія близькі до того, щоб виділити двосторонні стосунки в окремий трек, розділивши власні питання і питання миру в Україні.
5. Подобається це комусь чи не подобається, але питання: «А що далі?» вже почало звучати і воно стане одним з головних у внутрішньополітичній повістці.