Google хоче винести обробку даних ШІ на орбіту, але є нюанс

Suncatcher має розміститися на сонячно-синхронній орбіті висотою близько 650 км — це найбільш заповнений об’єктами регіон навколоземного простору. Тут працюють тисячі супутників, зокрема Starlink, що лише за першу половину 2025 року здійснили понад 144 тис. маневрів ухилення від зіткнень.

Наразі американські космічні сили відстежують понад 40 тис. фрагментів розміром більших за софтбол, але це менше 1% від загальної кількості потенційно небезпечних уламків. Решта дрібніша — та невидима для наземних систем стеження.

Науковці попереджають, що збільшення кількості апаратів на орбіті наближає сценарій синдрому Кесслера. Це ефект, коли одне зіткнення запускає ланцюгову реакцію уламків, що унеможливлює подальше використання певних орбіт. У 2025 році уламок космічного сміття вже пошкодив капсулу китайських астронавтів на станції «Тяньгун», затримавши повернення екіпажу.

Супутники Suncatcher планують розмістити на відстані менше ніж 200 метрів один від одного — у форматі, який вимагає точного контролю, адже супутники з великими сонячними панелями сильніше піддаються впливу атмосферного тиску. Космічна погода може непередбачувано змінювати щільність частинок атмосфери, що збільшує ризики дестабілізації орбіт та зіткнень.

За космос доведеться платити?

Експерти наголошують, щоб уникнути катастрофічних інцидентів, супутникові компанії мають впроваджувати активні системи уникнення зіткнень та стандарти, що унеможливлюють утворення уламків. Крім технічних рішень, розглядаються і політичні, зокрема, ідея плати за «орбітальне користування», кошти від якої можуть спрямовуватися на видалення сміття з космосу.