Після двох місяців у підземній печері геолог винайшов нову галузь науки

Як проходив експеримент у печері?

Мішель Сіфр, геолог за фахом, опинився на глибині 130 метрів під поверхнею землі в липні 1962 року. Його оточували стіни льодовикової печери, де панувала майже стовідсоткова вологість і від'ємна температура повітря. Протягом 63 днів чоловік існував у повній ізоляції від зовнішнього світу, без доступу до денного світла, годинників або будь-яких інших пристроїв, що дозволяли б орієнтуватися в часі, пише 24 Канал з посиланням на IFScience.

Умови перебування були вкрай суворими. За словами самого Сіфра, його ноги постійно залишалися вологими, а температура тіла знижувалася до 34 градусів Цельсія. Відсутність контакту з поверхнею робила експеримент ще більш екстремальним.

Найцікавіші відкриття почалися, коли дослідник повернувся на поверхню. Виявилося, що його сприйняття часу зазнало радикальних змін. Психологічний час ніби стиснувся удвічі порівняно з реальним. Під час проходження спеціальних тестів у печері Сіфр рахував до 120, але цей процес займав у нього близько п'яти хвилин замість двох, тобто майже в два з половиною рази повільніше.

Довгострокові спотворення виявилися ще драматичнішими. Коли команда на поверхні повідомила йому, що настало 14 вересня і експеримент завершено, Сіфр був переконаний, що зараз лише 20 серпня. У його внутрішніх підрахунках залишався ще цілий місяць перебування під землею.

Найважливішим науковим відкриттям стало те, що людський організм має власний внутрішній механізм відліку часу, який функціонує незалежно від добового циклу Сонця. Спочатку доба Сіфра збільшилася з класичних 24 годин до 24,5 години. А під час другого експерименту, який відбувся через десять років, його біологічна доба розтягнулася аж до 48 годин. При цьому дослідник чергував 36 годин неспання з 12 годинами сну, але суб'єктивно не відчував різниці між такими "подовженими" днями і звичайними.

Цікаво, що вчений ретельно вів щоденник у печері, але навіть при його детальному аналізі не зміг виявити жодних ознак того, що він якось інакше сприймав ці трансформовані цикли.

У 1963 році вийшов фільм про цей експеримент: дивіться відео

Повторні експерименти

Після експерименту Сіфра інші добровольці також почали проводити подібні дослідження в ізоляції від природного світла. Усі вони повідомляли про химерні зміни в їхніх циклах сну та неспання. У одних спостерігалися 25-годинні періоди активності, за якими настали 12-годинні періоди відпочинку. Дехто міг не спати по три доби підряд, як пише The New Yorker у своїй статті.

Особливо драматичним був випадок, коли другий учасник таких експериментів проспав 33 години поспіль, і дослідники на поверхні навіть занепокоїлися, чи не трапилося з ним чогось непоправного. До його голови був прикріплений мікрофон для постійного моніторингу стану.

Нова галузь науки

Завдяки експерименту Сіфра народилася хронобіологія людини – галузь науки, яка вивчає біологічні ритми організму. Сьогодні досягнення цієї дисципліни допомагають вирішувати різноманітні завдання: від боротьби з джетлагом після міжнародних перельотів до розуміння механізмів транскрипції генів.

Дослідники навіть виявили зв'язок між порушеннями циркадних ритмів і розвитком окремих видів онкологічних захворювань.