Європейські війська в Україні: хто погодився надіслати військових і як реагують у Путіна і Трампа

У Парижі нещодавно відбулася чергова й дуже важлива зустріч "коаліції охочих", під час якої було ухвалено низку важливих рішень. Найголовнішою ж подією стала фіналізація багаторічної дискусії щодо європейських військ в Україні як гарантій безпеки для нашої країни та інструменту підтримання тривалого миру. Усе це знайшло відображення в Паризькій декларації.

Наскільки вона реалістична, коли чекати в Україні дружніх іноземних військових, у якому статусі та кількості – читайте в матеріалі 24 Каналу. У цьому нам допоміг розібратися керівник політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку Ігор Рейтерович.

Чому саміт у Парижі став таким важливим для України?

Саміт "коаліції охочих" 6 січня 2026 року став не черговим протокольним заходом, де можна наробити гарних фото та зібрати електоральні бали, але й важливою етапною подією у сфері європейської безпеки.

Засідання коаліції демонструє єдність та рішучість Європи / фото Офісу Президента

Підписана за його підсумками Паризька декларація – це фіналізація багаторічних суперечок, роздумів, страхів і подолання комплексів.

На початку процесу був так званий план Макрона про розміщення в Україні миротворців із країн Заходу. Згодом до лобістів ідеї долучився британський прем'єр Кір Стармер, пізніше – новий канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, який погодився взяти на себе основний тягар фінансування місії.

Далі йшло формування держав, які наважаться протидіяти абсолютно реальній та цілком екзистенційній загрозі Європі з боку Росії.

Нарешті на початку 2026 року держави визначилися зі своїм ролями та зафіксували це на папері. Наразі у форматі декларації, але з подальшим потенціалом набуття цілком зрозумілої та осяжної конкретики, зокрема фіксації домовленостей на рівні голосування за них у національних парламентах і перетворення їх на такі, що юридично зобов'язують до виконання.

Що передбачає затверджений план для України?

У Парижі учасники коаліції дійшли згоди щодо основних рис майбутньої місії з підтримки миру в Україні.

Основу іноземного контингенту становитимуть військові Франції та Великої Британії. З ними Україна детально узгодила деталі розміщення сил, кількості, конкретних видів зброї, складових збройних сил тощо.

Зеленський, Макрон і Стармер / фото Офісу Президента

Точної чисельності багатонаціонального контингенту союзників в Україні наразі не знає ніхто. Середня кількість, за оцінками, орієнтуючись на слова Макрона, від 15 000 до 30 000 осіб. З них британців буде 7500 – 10 000 військовослужбовців, згідно з The Times.

Очікується, що британські та французькі війська допоможуть у підготовці української армії (тих самих 800 тисяч) та контролюватимуть будівництво захищених об'єктів для зберігання зброї та військового обладнання, які можуть бути використані для підтримки оборони України.

З огляду на ротації та зміни геополітичної ситуації загальна кількість військових може зрости (лунали заяви про 64 000). Тут, як то кажуть, головне – розпочати. The Times пише, що Німеччина готова розгорнути війська поблизу України, можливо в Польщі або Румунії. Наразі Бундесвер активно збільшує свою чисельність у Литві та в районі так званого Сувальского коридору, тому це не буде для Берліна чимось принципово новим.

Зустріч делегацій / фото Офісу Президента

Очікується, що своїх військових до України з часом може надіслати Канада. Про це говорив у Парижі прем'єр Марк Карні. До речі, канадські солдати вже проводять тренування в Польщі в межах операції Unifier. А самі ж поляки, видається, обмежаться роллю хаба та будуть концентруватися більше на собі, як і належить дарувальникам недоречних псевдоісторичних книжок.

Такої ж думки президент Зеленський. 7 січня під час віртуальної пресконференції він відмовився назвати кількість військ союзників, але підтвердив, що узгодження перебуває в дуже просунутій фазі:

Була детальна доповідь наших генералів від Франції, Британії, Сполучених Штатів Америки і від України… В принципі, всі деталі погоджуються між країнами. В принципі, вважаю, що в нас є вже відповіді на питання, які ви ставите. І там підтримка, озброєння, присутність, там є відповіді на всі ці запитання. Але... я поки що не готовий публічно про це говорити, – сказав Зеленський.

Приємною несподіванкою стала активність Туреччини. Найбільша армія НАТО у Європі потужно долучилася до проєкту та пообіцяла прикривати Чорне море, що є дуже доброю новиною. Ба більше, ця співпраця має потенціал до розширення не лише на морську складову.

Ми пам'ятаємо, що Ердоган робить із російськими літаками, які не поважають особисті кордони, бачимо ефект присутності Туреччини на Південному Кавказі, де нині Росію фактично вигнали з регіону. Тому це дуже потужний сигнал.

Учасники "коаліції охочих" / фото Офісу Президента

Решта учасників коаліції своїх військових надсилати в Україну наразі не готові, але розуміють свою фінансову відповідальність. Також варто зауважити, що ситуація з готовністю влитися в багатонаціональні сили може змінитися як через геополітичні обставини, так і через внутрішні, наприклад вибори.

Також вони підтвердили свою готовність продовжувати бути надійним тилом та інфраструктурним хабом. Навіть Чехія, де наприкінці минулого року відбулися політичні зміни й новим прем'єром став не надто прихильний до України Андрей Бабіш. Утім, і він підтримав зобов'язання своєї країни щодо знаменитої "Чеської збройної ініціативи", щоправда, у своєрідній манері, за умови, що буцімто Чехія тепер не буде витрачати власні гроші (тобто фактично нічого не зміниться, адже й раніше проєкт фінансували союзники).

Ми розуміємо, яка країна і на що готова – з усіх країн Коаліції охочих. Хочу подякувати кожному лідеру, кожній державі, які дійсно хочуть бути частиною мирного рішення, – президент Зеленський про підсумки саміту в Парижі.

Підводні камені: план потребує підтримки США та згоди Росії?

Ігор Рейтерович позитивно оцінює наслідки переговорів у Парижі, вважає ідею Макрона та Стармера цілком реальною, але наголошує, що це план на майбутнє, який потребуватиме підтримки США та згоди Росії.

Не треба детально пояснювати, що цей план запрацює лише за двох великих "але". Перше – це американці. Вони також були присутні в Парижі: Трамп відрядив на саміт "коаліції охочих" свого зятя Джареда Кушнера та побратима Стіва Віткоффа.

У столиці Франції вони не отримали посікунчиків та історичних лекцій, натомість мали предметну розмову з європейськими лідерами та президентом України.

Дві білі ворони на саміті "коаліці охочих"/ фото Офісу Президента

Володимир Зеленський описав зустріч з американцями як змістовну:

Дуже предметно говорили з американською стороною щодо моніторингу, щоб не було порушень миру. Америка готова працювати щодо цього. І один з найбільш важливих компонентів – це стримування, інструменти, які не допустять нової російської агресії. Все це бачимо.

Утім, видання Politico каже про нюанси й те, що з остаточної спільної заяви лідерів за результатами зустрічі "Коаліції охочих" за наполяганням американської делегації було вилучено чітке зобов'язання Вашингтона підтримувати Київ.

Там мовилось про:

• моніторинг припинення вогню під проводом США;
• США мають надавати допомогу в розвідці та логістиці;
• США зобов'язуються підтримувати сили в разі нападу.

Тобто вся описана в попередньому розділі конструкція розгортання багатонаціональних сил в Україні має відбуватися під гарантії безпеки США. І США тут намагаються пропетляти, а про варіант із попередніх версій плану, що США мають закрити небо над Україною, взагалі не йдеться.

Зустріч української та американської делегації / фото Офісу Президента

Отже, до фінального тексту Паризької декларації не увійшла фраза про зобов'язання Америки підтримати багатонаціональні сили в Україні в разі повторного вторгнення Росії. Крім того, США взагалі не підписали цей документ, посилаючись на те, що це угода в межах "коаліції рішучих", а США в цьому питанні рішучість не демонструє. Але мусить це зробити.

Ігор Рейтерович вважає, що Європа своє домашнє завдання зробила – показала єдність у цьому питанні та рішучість. І тепер передала все це США.

Друге "але" – це, звісно, Росія. План, що його фіксує Паризька декларація, може почати працювати лише в разі припинення вогню. Тобто ті 15 тисяч британських і французьких військових їдуть до України не з думкою: "Я ляжу, але воно не заїде в Україну", вони наразі не планують тут воювати та вбивати росіян, а лише здійснювати заходи з підтримки миру, про який ще потрібно домовитися. З неадекватними росіянами та за посередництва американців, до яких також є великі питання.

На французьких військових уже чекають в Україні / фото Офісу Президента

Нагадаємо, що наразі Росія не погодила мирний план із 20 пунктів, який було перероблено Україною та її європейськими союзниками в присутності американців з російського плану на 28 пунктів, який Кирило Дмитрієв кілька місяців тому привіз Віткоффу у Флориду.

Також різні росіяни постійно говорять про неприйнятність самої присутності західних сил із підтримки миру в Україні, заздалегідь оголосили їх "наймитами НАТО" та пообіцяли, що держава-агресор розглядатиме їх як свої законні воєнні цілі, долучивши до списку цілей, у якому вже записані українські діти та закордонні журналісти.

Розміщення в Україні військ і військових об'єктів Заходу буде розглядатися як інтервенція, що несе загрозу безпеці… підрозділи та військові об'єкти Заходу в Україні будуть розглядатися як законні бойові цілі, – речниця МЗС Росії Марія Захарова повторює давню мантру своїх шефів.

Як ці підводні камені подолати?

Минулого року подібні ініціативи були заблоковані США через нерішучість президента Трампа та його слабкість щодо росіян.

Нині ми бачимо той самий ризик. Це добре розуміють як у Києві, так і у європейських столицях. Тому найближчим часом Зеленський і компанія знову полетять до Трампа та спробують домогтися від нього конкретики. А саме – обіцяних гарантій безпеки (Зеленський говорив про 15 років чи навіть більше), підтверджених не лише деклараціями (як було зі сумнозвісним Будапештським меморандумом), але й ухвалою Конгресу.

Дружня атмосфера на саміті – добрий знак / фото Офісу Президента

Час для цього доволі добрий: Росія гальмує мирний процес і нині активно шукає привід, щоб відхилити 20 пунктів. Виходить наразі не дуже: провокація з нібито атакою не резиденцію Путіна (ніби в цьому щось нове та погане) не вдалася, принаймні Трамп на рівні ретвітів у соцмережах має пам'ятати, що росіяни його обманули.

Інший аргумент – Венесуела. Росія буквально проковтнула операцію "Каракас за 3 дні" разом із відвертим глузуванням секретаря Держдепу Рубіо та міністра війни Гегсета, обмежившись "глибоким занепокоєнням". А потім ще й безпорадно спостерігала зі своїх воєнних кораблів і субмарин, як американці за підтримки європейців захоплюють підсанкційний нафтовий танкер Marinera (Bella 1) з навмисно піднятим російським прапором (для захисту від переслідування США і всупереч морському праву), і тепер просто виглядає жалюгідно.

А те, що його власником виявиться російський бізнесмен Ілля Бугай, який нині живе в Москві, але насправді з окупованого Криму, додає історії нових барв.

Американці точно ведуть перемовини з рускімі. Проговорюють різні варіанти. Відповім дуже просто: поки що Росія крутить носом. Але партнери у нас достатньо сильні і можуть ніс відкрутити, якщо захочуть, – президент Зеленський пояснює ситуацію на дипломатичному треку, що склалася на 7 січня.

Нарешті третій аргумент: Росія виснажена та перебуває на грані колапсу. У цьому зобмі-стані вона може пробути ще довго. Але тільки якщо її не підштовхнути. Але для цього потрібна політична воля Трампа в тій версії, коли з ним заборонено грати в ігри. Він, завдяки Венесуелі (контроль над компанією Petróleos de Venezuela SA), зменшує світові ціни на нафту за методичками Рейгана та Буша-старшого і нібито дає зелене світло законопроєкту про 500% мита для країн, які купують російську підсанкційну нафту (лежить без діла у Сенаті з квітня 2025 року). А не версії 28 грудня 2025-го з Мар-а-Лаго, яка каже, що Путін нібито хоче, щоб Україна була успішною.

Саме про це нагадував Зеленський: "Фактично готовий до фіналізації на найвищому рівні з президентом Сполучених Штатів двосторонній документ про гарантії безпеки для України… Реалістичність майбутніх гарантій безпеки має бути доведена здатністю партнерів уже на цьому етапі здійснювати дієвий тиск на агресора".