Чому Сатурн має кільця, а Земля – лише спогади про них

Чому космічні кільця дісталися лише обраним планетам?

У Сонячній системі кільця є характерною рисою газових гігантів: Юпітера, Сатурна, Урана та Нептуна. Найяскравіші та найпомітніші з них належать Сатурну, оскільки вони складаються переважно з водяного льоду, який ефективно відбиває сонячне світло. Інші гіганти мають темніші та тонші системи, які важче розгледіти. Основними причинами такої нерівності є потужна гравітація великих планет та їхня значна відстань від Сонця, пише 24 Канал.

Газові велетні здатні захоплювати та утримувати величезну кількість уламків, тоді як на околицях системи, де температури значно нижчі, крижані частинки не випаровуються під дією сонячної радіації. Але що на рахунок внутрішній планет? Земля, як відомо, кілець не має, як і її сусідки Марс, Венера та Меркурій.

Проте відсутність кілець у Землі сьогодні не означає, що їх не було раніше. Одне з найсвіжіших досліджень вказує на те, що приблизно 466 мільйонів років тому, під час ордовицького періоду, наша планета могла мати власну систему кілець. Науковці дійшли такого висновку, проаналізувавши розташування 21 метеоритного кратера того часу, пише Live Science.

Земля, імовірно, мала кільця мільйони років тому / Ілюстрація Олівера Халла

Виявилося, що всі удари зосереджені в межах 30 градусів від екватора, хоча більша частина земної кори тоді перебувала в інших широтах. Така аномальна концентрація пояснюється тим, що великий астероїд пройшов занадто близько до Землі, перетнув межу Роша і був розірваний приливними силами на мільйони уламків, які утворили плаский шлейф навколо планети.

Існування такого кільця мало драматичні наслідки для земного клімату. Уламки могли відкидати масивну тінь на екваторіальні зони, блокуючи сонячне світло. Дослідники припускають, що саме це спричинило період екстремального похолодання, відомий як Гірнантське зледеніння, що стало одним із найхолодніших епізодів за останні 500 мільйонів років.

Протягом мільйонів років матеріал із цього поясу поступово падав на поверхню, що пояснює надзвичайну кількість метеоритного пилу в осадових породах того часу.

Далі в минуле

Ще раніше в історії, на самому початку формування нашого світу, Земля також могла бути оточена кільцями. Згідно з однією з теорій, після зіткнення молодої Землі з гіпотетичною планетою Тейя у космос було викинуто гігантську масу уламків. Цей матеріал спочатку утворив щільне кільце, яке згодом під дією гравітації згуртувалося у Місяць.

Деякі сучасні моделі припускають, що цей процес міг включати не один потужний удар, а серію з трьох або більше зіткнень, кожне з яких створювало тимчасові малі супутники та кільцеві структури, що врешті-решт об’єдналися у єдине небесне тіло.

Зіткнення об'єкта Тейя із Землею / Ілюстрація Space.com

Важливо розуміти, що кільця – це тимчасове явище у масштабах всесвіту. Навіть Сатурн зараз стрімко втрачає свій "німб". Гравітація та магнітне поле планети затягують частинки льоду, створюючи так званий кільцевий дощ. Джеймс О’Донох’ю з NASA зазначає, що кожні пів години з кілець Сатурна зникає стільки води, скільки б вистачило для заповнення величезного олімпійського басейну.

За оцінками вчених, через 100 мільйонів років кільця Сатурна можуть повністю зникнути, залишивши планету без своєї головної прикраси. Таким чином, людство живе в унікальний час, коли ми можемо спостерігати ці величні структури в самому розквіті їхнього існування.

Чи може Земля знову отримати кільця?

У майбутньому Земля знову може отримати кільце, але вже штучного походження. Накопичення космічного сміття та тисячі недіючих супутників на орбіті поступово формують пояс із антропогенних уламків.

Крім того, через десятки мільйонів років приливні сили навіть можуть підтягнути супутники деяких планет, як-от Фобос у Марса, за межу Роша, що призведе до їхнього руйнування та появи нових кільцевих систем у нашому космічному сусідстві.