Що таке парниковий ефект і чому він дедалі більше посилюється

Який механізм нагрівання нашої планети?

Парниковий ефект – це природний фізичний процес, за якого певні гази в атмосфері планети поглинають теплове випромінювання її поверхні та хмар, відбиваючи його назад і додатково розігріваючи повітряні шари. Ще 200 років тому французький математик Жан-Батист Жозеф Фур'є виявив, що атмосфера діє подібно до скла в теплиці: вона вибірково пропускає сонячні промені до поверхні, але заважає теплу повертатися у відкритий космос. Без цього явища середня температура на Землі була б на 25 – 30 градусів Цельсія нижчою, ніж зараз, що зробило б більшу частину планети непридатною для існування складних форм життя, пише 24 Канал.

Основними газами, що відповідають за цей ефект, є водяна пара, вуглекислий газ (CO₂), метан (CH₄), закис азоту (N₂O) та озон (O₃). Хоча найбільшу роль у природному процесі відіграє водяна пара, її вміст в атмосфері є відносно сталим і саморегульованим через цикли випаровування та опадів.

Проте антропогенна діяльність за останні півтора століття спричинила різке зростання концентрації інших газів, насамперед вуглекислого газу, рівень якого ще у 2019 році став найвищим за останні 2 мільйони років й зростає дотепер.

Посилення парникового ефекту відбувається через кілька ключових чинників:

• Головним з них є спалювання викопного палива – вугілля, нафти та природного газу.
• Енергетика, транспортний сектор, промисловість та сільське господарство разом забезпечують близько 79% усіх глобальних викидів парникових газів.
• Важливу роль відіграє виробництво цементу: під час нагрівання вапняку вуглекислий газ, що зберігався у мінералах мільйони років, вивільняється в атмосферу.
• Крім того, значний внесок у накопичення метану робить тваринництво та вирощування рису, а також витоки з енергетичних систем.

Іншим критичним чинником є знищення природних поглиначів вуглецю. Вирубка лісів, особливо у тропічних регіонах, не лише збільшує кількість CO₂ через процеси гниття чи спалювання деревини, але й позбавляє планету здатності переробляти цей газ у процесі фотосинтезу.

Наукові дані показують, що за останні 10 років деградація лісів через фрагментацію та пожежі спричинила утричі більше викидів, ніж пряме знищення дерев.

Лісові пожежі щороку додають в атмосферу близько 7 гігатонн вуглекислого газу, що становить майже 30 % від загального обсягу тропосферного озону та оксиду вуглецю.

Наслідки такого посилення вже є очевидними:

• Середня температура поверхні планети у 2011 – 2020 роках була на 1.1 градуса Цельсія вищою, ніж у період 1850 – 1900 років.
• Тим часом в 2025 році ми вже перетнули межу в 1,5 градуса, але поки що лише в короткостроковій перспективі.

Це призводить до танення льодовиків, підвищення рівня моря, що загрожує затопленням прибережних міст, та збільшення частоти екстремальних погодних явищ, таких як посухи, повені та хвилі спеки. Нагрівання океанів спричиняє виникнення "мертвих зон" із низьким вмістом кисню, що руйнує морські екосистеми, зокрема коралові рифи.

Для запобігання кліматичній катастрофі світова спільнота розробляє стратегії декарбонізації, що включають перехід на відновлювані джерела енергії, такі як сонячні та вітрові електростанції, впровадження електромобілів та розвиток технологій прямого уловлювання вуглецю з повітря (DACCS). Згідно з Паризькою угодою, необхідно обмежити потепління на рівні 1.5 градуса Цельсія, що вимагає досягнення чистих нульових викидів CO₂ до початку 2050-х років. Поки що успіхи в цьому напрямку дуже скромні.