Навіщо Зеленський поїхав у Давос

Якби я був прихильником теорій змови й вірив у існування всесвітнього уряду, який керує планетою Земля, Давос можна було б наводити як яскравий, конкретний і цілком реальний приклад існування таких структур. Раз на рік у невеликому гірському місті в центрі Швейцарії збираються фінансова й економічна еліта разом із політичною елітою - президенти, прем’єри, урядовці, керівники корпорацій – і обговорюють ключові проблеми життя планети.

Але в дійсності все значно прозаїчніше.

Давос – це не світовий уряд і не центр ухвалення рішень.

Давос – це місце, де фінансова й економічна еліта зустрічаються з політичною елітою, щоб неформально обговорювати актуальні проблеми, звіряти уявлення про те, куди рухається світ, як розвиваються цивілізаційні процеси і які рамки можливих рішень є прийнятними. Це платформа без протоколів і зобов’язань, але з високою концентрацією людей, які згодом ухвалюють офіційні рішення у своїх країнах і корпораціях.

Ключова цінність Давосу – неформальне спілкування, включно з можливістю контактів між ворогуючими сторонами.

Саме як приклад такої неформальної площадки можна навести Давос після угод в Осло, коли ізраїльтяни й палестинці вперше опинилися в одному просторі без жорсткого дипломатичного протоколу. А представники уряду Ізраїлю і команда Ясіра Арафата перебували в одній залі, й мали можливість перемовлятись і контактувати без зобов’язань і без публічних заяв. Давос у цьому випадку не був місцем мирної угоди – він був місцем, де ворогуючі сторони звикали до самої можливості контакту.

Інший показовий приклад – Давос 1996 року. Тоді російські олігархи приїхали на форум, побачили виступи Григорія Явлінського і Геннадія Зюганова й звернули увагу на реакцію європейської аудиторії. Вона була спокійною і загалом позитивною – без страху й без відторгнення альтернативи чинній владі. Саме тоді в російських еліт виникло відчуття паніки: стало зрозуміло, що Захід не збирається автоматично робити ставку на Бориса Єльцина, шанси якого на переобрання у 1996 році виглядали майже нульовими. Після цього було ухвалене рішення кинути всі ресурси - гроші, медіа й адміністративний вплив – на його кампанію.

У цьому і є сенс Давосу як головного глобального форуму.

Тут не підписують угоди і не завершують війни.

Тут формується середовище, в якому офіційні рішення стають можливими або неможливими.

Саме тому у Давос приїхав Володимир Зеленський.

Не для підписання мирної угоди – цього в Давосі не роблять і чекати цього було б наївно.

У першу чергу – для неформальних контактів з Дональдом Трампом, роль якого є ключовою і потенційно вирішальною у процесі досягнення миру в українсько-російській війні. У Давосі такі контакти неофіційні, але прямі контакти можливі.

Друга причина. Інтенсивні неформальні консультації з європейськими союзниками. Йдеться про узгодження позицій у ситуації, що постійно змінюється: у світі, в Європі, у відносинах усередині НАТО. Саме в таких форматах часто формується спільне бачення, яке згодом оформлюється в офіційні рішення.

Третій блок. Комунікація з представниками глобальної бізнес – та фінансової еліти. Не лише в контексті економічного відновлення України, а передусім у сферах енергетики та військово-технічного співробітництва, як ключових для здатності України забезпечувати фронт усім необхідним.

Ймовірно, у Давосі відбудуться і переговори з різноманітними неформальними посередниками щодо завершення війни – про більшість із них ми, скоріше за все, не дізнаємося.

Мирної чи фінансової угоди для України в Давосі підписано не буде.

Але те, що після Давосу Україна стане на один крок ближче до миру, – практично гарантовано.