Капітолійська тиша. Що не так із стовідсотковою готовністю гарантій США для України

Черговий раунд тристоронніх переговорів між Україною, Росією та США запланований в Абу-Дабі на 4–5 лютого. За підсумками попереднього раунду Володимир Зеленський заявив, що документ про американські гарантії безпеки для України "готовий на 100%". Тепер ці гарантії також стануть однією з ключових тем розмови.

З чим Україна та її союзники заходять у і переговори, що відомо про гарантії США та де є головна притичина процесу – пояснюємо.

Тиша – як стратегія. Що відомо про гарантії США для України

Це будуть гарантії безпеки для України, яка є частиною майбутнього ЄС, сказав Зеленський на пресконференції у Вільнюсі 25 січня:

"Для нас гарантії безпеки – це двосторонні гарантії безпеки з США. Документ готовий на 100%, ми очікуємо від партнерів готовності, дати й місця, коли ми його підпишемо". 

У Конгресі США не стали коментувати це напряму. В адміністрації Трампа LIGA.net лише нагадали, що "президент США неодноразово наголошував на бажанні завершити війну", а поки що "переговори тривають".

Це не хаос, а політика контрольованої невизначеності. Коли бракує однозначної відповіді – мовчання дорівнює гнучкості.

"У США просто не розуміють, що саме готове на сто відсотків, – каже співрозмовник LIGA.net із Капітолійського пагорба. – Вони не мають жодного уявлення, як виглядає документ, про який говорить український президент".

Голова парламентського комітету з питань євроінтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе підтверджує це у розмові з LIGA.net:

Я була у Вашингтоні, спілкувалася з сенаторами. У Сенаті про документ нічого не знають, його ніхто не бачив і не обговорює навіть у загальних рисах

Таке мовчання – це меседж. Американська бюрократія не любить вакууму без причин. Якщо документи існують лише в Офісі президента і Білому домі, це означає, що поки йдеться не про гарантії, а про політичну торгівлю.

Красиве слово "гарантії" приховує дипломатичну пастку для України, застерігає  аналітик Atlantic Council Пітер Дікінсон.

 Йдеться не про захист, а про вимогу: відступіть із Донбасу, і тоді ми вас захистимо. Це компроміс, який зручний для США, але катастрофічний для України.

Це звучить як повторення 1994 року. Тоді американці тиснули, змушуючи Україну відмовитись від ядерного арсеналу – обіцяли, що це гарантує стабільність. Історія вже показала, як закінчуються подібні компроміси, додає він.

Гарантії мають сенс лише тоді, коли є готовність діяти, констатує LIGA.net колишній дипломат і радник Ради нацбезпеки США Стівен Стестанович.

"Трамп хоче короткострокового миру, навіть ціною довгострокової нестабільності, – пояснює він. – Він каже, що гарантує безпеку, але при цьому демонструє Путіну, що йому байдуже на безпеку України. Це робить самі гарантії сумнівними".

"Три кластери безпеки". Що Україна вкладає у поняття гарантій

Те, про що президент говорить публічно – "готовий документ" і "досягнуті домовленості", – в офрек-заявах звучить складніше. Під час розмови з українськими журналістами Зеленський пояснив: гарантії розділені на три кластери – "коаліція охочих", ЄС і США.

Саме американський блок лишається найпроблемнішим.

Деякі технічні питання вирішили, – розповідає президент. – Але дуже проблемним залишається бачення закінчення війни. Україна вважає, що компроміс – це двосторонній рух, а не вимога поступитися територією. Ми не можемо змінювати свою територіальну цілісність.

Питання територій зараз – головне невирішене питання. Росія хоче назвати свої територіальні претензії компромісом. Американська сторона пропонувала "компромісне рішення у вигляді вільної економічної зони".

Президент пояснив, що Київ готовий обговорювати будь-які економічні моделі, але "контроль території має залишатися український". До компромісів, які змінюють кордони України він не готовий. 

"Нова геополітична обгортка". Якими бачить перспективи Європа 

Юрист і колишній консультант Конгресу Стівен Мур пояснює, що в США існує два рівні міжнародних угод: договір (treaty), який має силу закону, і виконавча угода (executive agreement), що базується лише на політичній добрій волі президента.

Гарантії без ратифікації Сенатом – це чиста політика. І навіть після ратифікації головне – не текст, а щорічне фінансування. Інакше Україна знову опиниться в ситуації, коли допомогу доведеться виборювати кожного року.

Такі документи Мур називає "assurance" – обіцянками без юридичного обов’язку. "Будапешт-2", але в новій геополітичній обгортці. Питання не в юридичній техніці, а у філософії: Америка готова гарантувати лише те, що не прив’язує її власні руки.

Тим часом у Брюсселі ситуацію сприймають із дедалі більшим неспокоєм. Очільниця євродипломатії Кая Каллас заявила в коментарі LIGA.net, що "будь-які поступки України можливі лише за наявності відчутних, практичних гарантій безпеки".

Під "практичними" вона має на увазі не узгоджені драфти, а механізми – розміщення контингентів, цільове фінансування, оборонну координацію.

Вони не можуть бути умовними, – каже Каллас.

Співзасновник брюссельського аналітичного центру Brussels Freedom Hub Роланд Фройденштайн додає: Європа розуміє, що Вашингтон грає складну гру. Ймовірно, навмисно зберігає секретність, щоб уникнути політичного опору. Але виглядає це так, ніби Америку більше турбує домовленість із Росією, ніж стабільність України.

Реальні гарантії – це не документи. Вони мають конкретне фізичне уособлення – люди, техніку, гроші.  Реальні військові гарантії від США у сучасному світі мають лише кілька країн: Ізраїль отримує фінансові пакети на роки вперед, Південна Корея та Японія мають американські війська на своїй землі, Тайвань - право на оборонну допомогу, але без зобов’язань США воювати за нього. Україна поки що має лише політичну підтримку та допомогу зброєю.

Навіть стаття 5 НАТО не гарантує автоматичного вступу у війну. Але тут ідеться про значно скромнішу обіцянку. "Постачання зброї, санкції, дипломатія – усе це важливо. Але це не гарантії, – додає Дікінсон. – Гарантії – це коли хтось готовий воювати за тебе. Ми знаємо, що США на це не підуть".

Цей документ , навіть якщо він існує, –  не фінал, а тест. США перевіряють, чи може Україна погодитися на політичний компроміс, який виглядатиме як мир. 

Зеленський говорить про готовність на 100%, але ця фраза – радше спроба втримати довіру до процесу, аніж визнання результату. Поки Америка мовчить, Україна змушена доводити, що її безпека не ділиться на кластери. І що компроміс, який рятує світ від конфлікту, не повинен одночасно змінювати мапу держави.

Тому поки що головна гарантія безпеки – усвідомлення, що ніхто не захистить Україну краще, ніж вона сама.