Гендиректор видавництва «Ранок»: За останній місяць в Україні знищено майже три чверті книг, які надруковані за перше півріччя 2026-го

У ніч на 16 серпня 2026 року 42 тисячі книжок видавництва «Ранок» згоріли на складі на Почайній, який розташований у книгарні «Альпака» у Києві. І хоча техніка не постраждала, приміщення зараз непридатне для роботи. «Ранок» повідомив, що не зупинятиме роботу, а натомість перерозподілить навантаження та скоригує графіки. Видавництво має намір виконати ключові проєкти та зобов’язання перед партнерами, школами й читачами. І це попри те, що внаслідок попередньої російської атаки 1 серпня був повністю знищений автоматизований логістичний центр «Ранку» в Харкові.

За словами Віктора Круглова, за всіма фактами обстрілів порушені кримінальні провадження. «Сподіваюся, що прийде той час, коли я буду особисто свідчити в Гаазі про те, що Росія цілеспрямовано знищувала все, що пов’язано з українською культурою, українськими книжками», — сказав він в інтерв’ю «Детектору медіа».

Наразі книговидавничій галузі України завданий сильний удар, каже Круглов. Торік було надруковано близько 30 млн книжок. Уже спалено агресором 13 млн книжок, тобто третина. А цього року — 3/4 того, що надруковано за перше півріччя. І щоб відновити всі книжки, які згоріли, треба щонайменше п’ять років. Електронні файли книжок збереглися, є люди, немає коштів. Допомога читачів не врятує, хоча працівники видавництва за неї дуже вдячні. За словами гендиректора, видавці розпочали консультації з урядом про пільгове кредитування, але поки що результатів немає. Основна проблема для всіх видавництв, що немає що дати під заставу. «Банки цікавлять або обладнання, або нерухомість. А книжки, авторські права вони під заставу не беруть», — пояснює Віктор Круглов.

Унаслідок російського обстрілу в ніч проти 5 серпня було знищено ще понад 100 тисяч книжок видавництва BookChef. Обстрілу зазнав резервний склад на базі логістичного партнера Denka Logistics. Резервний склад нещодавно запрацював після того, як 2 липня росіяни знищили їхній основний склад, внаслідок чого BookChef втратив 800 тисяч книжок.

У ніч проти 16 серпня Росія вчергове атакувала столицю України, внаслідок чого спалахнула пожежа на книжковому ринку біля метро «Почайна». Через обстріл постраждали приміщення видавництв «Лабораторія» і «Наш Формат». Також зазнали пошкоджень офіс і склади видавництва «РМ» на Почайній, а також видавництва «Віхола», «Ранок» і BookChef.

Гендиректор «Ранку» стверджує, що світові тенденції такі, що електронні книги не зможуть замінити паперові, бо люди схильні більше купувати друковані. «Українська книга — це єдиний продукт, який не можна завезти з-за кордону. Не буде українських видавництв — ти не зможеш імпортувати книжки. А це один з елементів, що створює українську ідентичність», — каже він.

— Вікторе Володимировичу, скільки ударів було завдано по видавництву за час повномасштабної війни? Читала, що першого серпня внаслідок російської атаки був повністю зруйнований автоматизований логістичний центр «Ранку» в Харкові. У результаті було знищено близько 8 мільйонів примірників книжок, серед яких — понад мільйон підручників, підготовлених для українських шкіл. У ніч на 16 серпня понад 40 тисяч книжок видавництва «Ранок» згоріли на складі на Почайній у Києві. По цих обстрілах порушені провадження?

— 42 000, якщо точніше. Це ж тільки в цьому році, а прильоти були від початку повномасштабного вторгнення. У 22-му році у нас, на жаль, загинув охоронець. Були руйнування і в 24-му, і 25-му... Тоді ми відбулися побитими вікнами, стінами, уламками від снарядів. А цьогоріч уже почали бити прицільно. 1 серпня був знищений склад, до цього в липні було прицільне влучання у друкарні, де теж друкувалися підручники. У нас на склад протягом трьох-чотирьох хвилин прилетіли два реактивні шахеди в ту ж саму точку. Тобто це говорить про спеціальне знищення. Тим паче поруч із нами немає жодних мілітарних, промислових об’єктів, тільки дитяча лікарня.

Звичайно, за всіма фактами обстрілів порушені кримінальні провадження. Сподіваюся, що прийде той час, коли я буду особисто свідчити в Гаазі про те, що Росія цілеспрямовано знищувала все, що пов’язано з українською культурою, українськими книжками. Це ж відомий факт, коли окупанти робили першим ділом, коли захоплювали Ізюм і Херсон? Вони заходили до шкіл, бібліотек, викидали українські підручники, книжки і потім завозили свій паперовий непотріб із Росії. Тобто росіяни добре розуміють важливість книжок для виховання молодих людей і для впливу на наші мізки.

Саме тому за останній місяць цілеспрямовано знищено майже три чверті книг, які надруковані за перше півріччя 2026-го. У нас є статистика книжок, які друкуються за рік в Україні. Торік було надруковано близько 30 млн книжок. Уже спалено 13 млн книжок, тобто третина. А цього року — 3/4 того, що надруковано за перше півріччя. Тобто по галузі завданий дуже серйозний удар.

— Ваше видавництво витримає, ви зможете далі працювати?

— Ми створили антикризовий план. Видавництву дуже важко. Слава Богу, жодна людина не постраждала, хоч приліт був удень, а не вночі, як зазвичай.

У нас збереглися всі електронні файли книжок, є додаткове резервне копіювання в хмарі. Згоріло 28 000 назв книжок, 8 млн книжок. Середня друкарня може друкувати 100—300 назв на місяць. Тобто треба десь п’ять років, щоб відновити всі книги, які згоріли. Інше питання — це гроші. Тобто люди є, файли є, грошей немає. Зараз ми консультуємося з урядом про пільгове кредитування.

Основна проблема не тільки для видавництва «Ранок», а для всіх видавництв, що немає що дати під заставу. Банки цікавлять або обладнання, або нерухомість. А книжки, авторські права вони під заставу не беруть. І тут мають бути спеціальні програми уряду, коли міжнародні інституції, наприклад ЄБРР, можуть виступати гарантами для таких кредитів.

Те ж саме зі страхуванням. Страхові компанії так само не страхують книжки в обігу, тільки склади чи іншу нерухомість. Ми не можемо застрахувати книжки. Умовно кажучи, ринкова вартість страхування воєнних ризиків — до 19%. Але це для нас нереальні відсотки, тому що рентабельність книжкового бізнесу набагато менша. Різницю між пільговою і ринковою відсотковою ставкою страхування міг би покривати якийсь спеціальний фонд. Але поки що цього немає.

Основний актив у видавництві — це люди, книжки й інтелектуальна власність. Ми введемо консультації з Міністерством економіки, Міністерством культури, щоб доопрацювати законодавство, щоб можна було видавництвам брати пільгові кредити й отримувати гранти на відновлення. Бо є такі урядові програми, наприклад, грант на відновлення, але для переробної промисловості. Якщо у мене згорів би станок, я міг би взяти кредит або грант на відновлення. На жаль, на сьогодні не існує юридичного механізму, щоб узяти грант на відновлення книжок, які згоріли від російських шахедів.

— А ви маєте змогу подати інформацію до Реєстру збитків?

— Думаю, що будемо подаватися, але ми ж розуміємо, що якщо й буде якась контрибуція, то через 10, 15, 20 років. А нам зараз треба виживати, нам зараз необхідні оборотні кошти. І це величезна проблема не тільки для нашого видавництва, а взагалі для всієї книговидавничої галузі.

— Хто вам допоміг після останніх обстрілів? Чи є якась підтримка від держави? Донорів? Міжнародних організацій? Згоріла така велика кількість підручників. Їх хтось допоможе передрукувати?

— Скажімо так, з урядом проводимо консультації, є наміри допомогти, але вже майже місяць пройшов, поки конкретики немає. Дуже сподіваюся, що буде. Хоча б на відновлення підручників. Річ у тім, що ми їх друкували власним коштом, а в договорах із Міністерством освіти написано, що воєнні ризики не є форс-мажором. І відповідно це означає, що ми маємо підручники вдруге друкувати власним коштом. І це ставить під загрозу не тільки початок навчального року, а взагалі підручникотворення у 27—28-му роках. Тому що одночасно з друкуванням підручників на цей навчальний рік ми маємо запускати пілоти для нових підручників, які вийдуть аж у 28-му році. Ми не знаємо, яка ціна підручників буде у 28-му році. Ми маємо зараз усе робити за власний кошт. І для нас велике питання. Якщо уряд зараз не допоможе, то яким коштом? У нас просто не буде спроможності зробити ці майбутні підручники. Бо треба зробити пілоти, надрукувати, роздати в школи, зібрати зворотний зв’язок. Це відбувається протягом двох років.

Окрім видавництва, дуже сильно постраждав дистрибуційний центр мережі «Книголенд». Це мережа книгарень, яких, до речі, багато відкривалося в маленьких містечках.

Зараз нам допомагають українські читачі. Я і колектив їм дуже вдячний. У перші дні після трагедії навіть черги в книгарнях стояли, люди приходили купити книжки. Мені здається, це найкраща підтримка для будь-якого видавництва. Тому що ми бачимо, що наша робота потрібна, що ми недарма працюємо. У нас дуже багато замовлень на сайті. Ще ми зробили на сайті кнопку «Підтримай українську книгу», там є кілька можливих варіантів для тих, хто хоче нам допомогти.

— Чи зріс попит на українську книгу під час повномасштабної війни?

— Цікавість дуже сильно зросла, особливо після 22-го року. Це пов’язано з двома причинами. По-перше, у нас заборонили доступ російських книжок на український ринок.

Мало хто пам’ятає, що на початок повномасштабного вторгнення частка російських книжок в Україні була 45—50%. Тобто половина ринку. Це були російські книжки, імпортовані з Росії або надруковані тут сателітами. У 14-му році ситуація була ще гірша. Думаю, 70% книжок російською продавалося в Україні. А через кілька днів після повномасштабного вторгнення книгарні оголосили, що принципово не торгують російською книжкою. Зараз у жодній книгарні, крім букіністичної, думаю, неможливо знайти книжку російською. Можна українською, англійською, німецькою, але не російською мовою. Це був великий плюс.

Зросла цікавість українців до своєї історії, літератури, зокрема до письменників Розстріляного відродження 30-х років минулого століття. Навіть я багатьох імен не знав. Це ж уявіть, як їх від нас ховали. Ми думали, що щось не так із нашою літературою, а тут стільки імен. Такі перлини літератури, які читаєш сьогодні, практично через 100 років, й отримуєш задоволення.

Тобто інтерес різко зріс. Великим плюсом став закон про підтримку книгарень, який підписав президент у 23-му році. Правда, цей закон не запрацював належним чином, тому що норму про відшкодування оренди приміщень книгарням призупинили до завершення воєнного стану. Тобто підприємці повірили, дуже активно відкривалися книгарні, і в 23-му, і в 24-му. А потім так само активно почали закриватися. Навіть у Києві вже п’ять чи шість книгарень закрилися, я вже мовчу про інші міста або маленькі містечка.

— Скільки у вас працює людей?

— У видавництві працює більш ніж 120 постійних співробітників. Але якщо порахувати з людьми, з якими ми співпрацюємо, то це тисячі. Це дизайнери, коректори, редактори. А ще автори й художники, з якими ми укладаємо цивільні договори щодо співпраці.

Тобто це така екосистема з тисяч людей. Видавництва корпорації «Ранок» видають десь дві-три нові книжки на день. Це і «Ранок», й інші бренди («Фабула», «Коралі», «Основа», «Рідбері», «Жорж», «Кенгуру» — це спеціальний бренд для дітей з особливими потребами, тощо). Це тисячі людей, тому що для створення однієї книжки потрібна робота мінімум п’яти-восьми людей, а над підручниками може і 50—60 різних фахівців працювати. Тому що підручник — це вже не лише паперовий продукт, це медіапродукт. І видавництво перетворюється вже у виробника контенту, на медіавиробника.

— А де ви папір берете? Раніше ж у Росії купували.

— Картон — на Луцькому картонному. В основному завозимо з Фінляндії і Швеції. Основні постачальники паперу з цих двох країн, де багато лісів.

— Ви читали заяву Української видавничої асоціації (УВА), яка звернулася до президента Володимира Зеленського з закликом скликати засідання РНБО щодо відновлення видавничої галузі й критичної інфраструктури книговидання?

— Так, звичайно, ми її обговорювали. Я член правління Української видавничої асоціації. Ми ініціюємо скликання РНБО, тому що ситуація з книговидавничою галуззю зараз критична: мільйони книжок спалено, фінансів немає і ми не можемо залучити кошти ззовні, зарплати не конкурентоспроможні. Думаю, не треба дискутувати, чи є книжка елементом національної безпеки. Це просто зрозуміло. Українська книжка має вплив за кордоном, це видно, коли іноземні видавці купують ліцензію на переклад з української на європейські мови, як спілкуються з нами на виставках, коли бачать стенд України.

Якщо порахувати співвідношення витрат і результат (ефективність) дропу, вкладення в українську книжку, в українську культуру, то видно величезний мультиплікаційний ефект навіть для представлення України за кордоном. І ми розуміємо, що без книжок не буде ні освіти, ні технологій, ні науки. Все можна імпортувати: паливо, їжу, будівельні матеріали. Українська книга — це єдиний продукт, який не можна завезти з-за кордону. Не буде українських видавництв — ти не зможеш імпортувати книжки. А це один з елементів, що створює українську ідентичність.

І ситуація дійсно проблематична. Якщо порахувати площі всіх книгарень, які є в Україні, це не більше за площу одного торговельного центру. Один торговельний центр дуже легко знищити, і ми бачимо, що зараз відбувається. А коли буде, наприклад, тисяча книгарень по країні, то їх неможливо знищити.

І кожна книгарня — це ж мінікультурний хаб, особливо, коли є конкуренція серед книгарень. Ми бачимо, що відбувається в Києві, коли запрошують на безплатні події письменники, бібліотечний клуби, проводять зустрічі з дітьми. Наприклад, у «Книголенді» щонеділі батьки можуть прийти на дитячі читання, самі там трошечки відпочити, каву попити, а в цей час там дітям професійні актори або автори читають книжки, граються з ними. Ми як видавці робимо все, щоби промотувати читання, але ж нам треба для цього майданчики. І бібліотеки, і книгарні — це якраз такі майданчики, які можуть допомогти промоції читання.

У нас зараз величезна проблема концентрації уваги. Середній час концентрації дітей — 42 секунди. Уявіть собі, як наші діти розв’язуватимуть складні задачі, коли стануть дорослими, якщо людина не здатна концентруватися більш ніж 42 секунди. У нас росте дофамінове покоління, яке не відриває очей від гаджетів. А книжки сприяють умінню концентруватися і думати. І річ у тім, що в порівнянні з усім іншим потрібні невеликі кошти для підтримки читання.

— У липні профільний парламентський комітет гуманітарної та інформаційної політики ініціював звернення до уряду щодо підтримки видавничої галузі. Ви про це знаєте?

— Я з повагою ставлюся до роботи комітету і заступниці голови Євгенії Кравчук зокрема, тому що вона постійно говорить про важливість книжок. І не тільки говорить, а й робить, із власних коштів купляє книжки і дарує бібліотекам.

Зрозуміло, що одна людина фізично просто не може все зробити. І точно потрібна державна програма. До речі, якраз комітет, наскільки я знаю, і говорив про необхідність підтримки книгарень. Комітет гуманітарної та інформаційної політики, можливо, зможе домогтися, щоб допомога книгарням спрямовувалася і під час війни.

Уявіть собі, що не буде Суспільного мовлення, українських підручників, українських книжок? Цей вакуум відразу заповнить Росія, він не буде порожнім.

— Наші люди від початку повномасштабного вторгнення почали з ненавистю ставитися до всього російського, зокрема книжок. І почали їх здавати на макулатуру або спалювати. Як ви особисто до цього ставитеся?

— Палити книжки — це недобре. Першого серпня я сам бачив, як горять книжки, і ти не можеш нічого зробити. Емоції людей і їхнє ставлення до російського зрозумілі.

Думаю, треба більше просувати українську книгу. Я проти всіх заборон, треба більше просувати саме наше українське, щоб показати, що є багато чого, що почитати. Особисто мені зараз було би нецікаво читати того ж Достоєвського.

— А що б ви порадили робити з російськими книжками?

— Точно не палити. Коли на макулатуру здаєш, то з них хоч папір робиться, який піде на нові книжки.

У мене є біль, пов’язаний із Булгаковим. Пам’ятаю, коли навчався, то «Майстра і Маргариту» роздруковували на А-4 і читали. І у нас виганяли з факультету за поширення творів Булгакова. Тому, я думаю, зараз дуже багато емоцій вирує, це треба обговорювати, коли пройде деякий час. Але точно треба більше українського контенту. І дуже добре, що в нас російського контенту зараз у книгарнях точно не купиш. У бібліотеках є проблеми, там половина книжок ще з радянських часів залишилася.

— Ви ж, мабуть, дивилися колись радянський фільм «Москва слезам не верит»? І там одна з героїнь сказала, що скоро ніякого театру не буде, буде суцільне телебачення. Чи не вважаєте ви, що скоро друкованих книжок уже не лишиться, а буде все в цифровому вигляді на гаджетах?

— До речі, телевізор зараз із моїх знайомих майже ніхто не дивиться, максимум у ютубі. А в театри квитки не купиш, бо великий попит. Спробуй купити квитки в театр Івана Франка чи Театр оперети! Є світова тенденція. Був час 10 років до ковіду, коли частка електронних книжок стрімко зростала. І всі тоді думали, що вони замістять паперові.

У Європі частка електронних книжок у середньому 17% (залежно від країни). І ще 4—5% — це аудіокнижки. Тобто сумарно не більш як 20—21%, а решта — це паперова книжка. Тобто було зростання, але все ж більше людей хочуть читати паперові книги.

Понад те, у Швеції, яка була піонером просування диджиталізації, 10 років були цифрові підручники, дітям видавали планшети. І буквально торік вони проаналізували рівень сприйняття інформації дітьми. Виявилося, що коли вони вчаться за допомогою цифрових гаджетів, то на 23—24% гірше сприймають інформацію, ніж коли це роблять із друкованих книжок. Тому в початковій школі вони заборонили цифрові підручники і друкують паперові. Тобто все повертається. Тому театр не скасовується, паперові книжки теж.

— На вашу думку, чим може допомогти держава книговидавцям?

— Є три речі, які має зробити держава. Перша річ — це доступ видавництв до пільгового фінансування з гарантіями або від держави, або міжнародних інституцій, гарантіями кредитів.

Друга річ — це стимулювання попиту. У нас є прекрасні механізми, «Пакунок малюка», «Пакунок першокласника», «єКнига», коли 18-річні можуть придбати книги. Це треба розширити, наприклад, на батьків усіх малолітніх дітей і з 18 років до 25 років. До речі, грошей більше не треба буде, тому що за статистикою все одно купує книжки завдяки цим цифровим сертифікатам тільки третина людей. І зараз у цієї третини немає можливості, тому що книжки реально дорогі.

Третє — це інфраструктура, бібліотеки і книгарні. Книгарні підтримати завдяки оренди, а бібліотекам передбачити кошти на закупівлю нових книжок.

До речі, цим шляхом пішли майже всі цивілізовані країни. Наприклад, у Польщі кожна дитина може на 150 євро купити винятково книжки. Є такий грант від видавництва. У Парижі не було б книгарень, якби не дотувалася оренда. Ну, не може книгарня в центрі Парижа конкурувати з якимось рестораном. Вона не витримає конкуренцію. Так само й у нас. Книгарня завжди програє конкуренцію умовній «Аврорі» у вартості оренди, бо остання елементарно заплатить більше. Оренда — це найбільш витратна частина у будь-якому бізнесі. Якщо не буде п’ятої чи шостої «Аврори» в містечку, на мою думку, великої біди не буде. А от якщо не буде книгарні — це вже проблема.

Фото з особистого архіву Віктора Круглова