Українська оборонка вперлася у кадрову стелю: де брати інженерів

Про це пише Bloomberg. Видання поспілкувалося з представниками українських оборонних компаній і рекрутингових агентств та з'ясувало, що дефіцит кваліфікованих кадрів стає одним із головних бар'єрів для подальшого розвитку українського defense tech.

Українська оборонка виросла, але разом із нею виріс і кадровий голод

Ще кілька років тому український оборонно-промисловий комплекс значною мірою асоціювався з великими державними підприємствами, тоді як сьогодні поруч із ними працюють тисячі приватних компаній, стартапів і невеликих виробництв. Вони створюють дрони, роботизовані комплекси, системи РЕБ, засоби зв'язку та інші технології.

Масштаб цього зростання добре видно з цифр. За даними Ради зброярів, які раніше наводив Мілітарі 24 у матеріалі про те, як українська оборонна галузь зросла до 50 мільярдів доларів, у секторі безпосередньо працюють сотні тисяч людей, а понад половину озброєння, яке використовують Сили оборони, вже виробляють в Україні. Водночас виробничі можливості української дронової галузі оцінюються у мільйони апаратів на рік.

На цьому тлі проблема з людьми виглядає особливо парадоксально. Підприємства продовжують відкривати нові виробничі лінії, отримують замовлення та намагаються збільшувати випуск, але кількість спеціалістів, здатних забезпечити це зростання, збільшується значно повільніше.

Саме тому питання кадрів поступово перетворюється з проблеми окремих компаній на проблему всієї галузі.

Найважче знайти тих, хто створює нову зброю

У виробничому цеху завжди можна навчити людину виконувати певну операцію, особливо якщо йдеться про складання вже відпрацьованого виробу. З інженерами все зовсім інакше, адже людина, яка повинна спроєктувати електроніку, розробити антену, розрахувати конструкцію або побудувати технологічний процес, не з'являється після кількох тижнів навчання.

Особливо гострий дефіцит – на hardware-розробників, фахівців із радіочастот і антен, хіміків та виробничих інженерів. У деяких із цих спеціальностей рекрутери фактично знають усіх кандидатів, які залишилися доступними на українському ринку.

Тому звичайний пошук через вакансії поступово втрачає сенс. Компаніям доводиться переманювати людей, які вже працюють у конкурентів, пропонуючи їм вищі зарплати, житло та інші умови.

За словами віцепрезидента Національної асоціації підприємств оборонної промисловості Сергія Висоцького, в одному з випадків виробничому менеджеру запропонували зарплату втричі вищу за попередню та оплату житла.

Інші підприємства намагаються повертати до роботи навіть досвідчених спеціалістів, які вже вийшли на пенсію.

Рекрутери називають таку ситуацію "внутрішнім канібалізмом", оскільки компанії дедалі частіше конкурують не стільки за ринок праці, скільки одна з одною за одну й ту саму невелику групу фахівців.

Від інженера залежить швидкість українських інновацій

Для української оборонки це особливо небезпечно через характер сучасної війни, адже технології на фронті змінюються дуже швидко. Рішення, яке було актуальним кілька місяців тому, може вже не відповідати новим загрозам.

Саме тому Україна постійно змінює конструкцію та можливості своїх безпілотників, систем РЕБ і засобів протидії російським дронам. Наприклад, після появи реактивних ударних безпілотників українські розробники почали створювати новий клас перехоплювачів, а Мілітарі 24 вже розповідав про бойове тестування перших реактивних дронів-перехоплювачів.

У такому випадку між запитом із фронту та готовим рішенням стоїть не тільки завод, а ціла команда інженерів, яка повинна зрозуміти проблему, змінити конструкцію, перевірити її та підготувати новий виріб до виробництва.

Саме тому дефіцит фахівців безпосередньо впливає на швидкість військових інновацій. Якщо потрібного спеціаліста немає, компанія може мати фінансування, компоненти та замовлення, але все одно не встигнути реалізувати ідею у потрібний момент.

Ця особливість добре пояснює, чому український defense tech так сильно залежить від здатності швидко навчатися та змінювати готові рішення. Мілітарі 24 раніше писав про те, як українські технології дронів змінюються буквально за кілька місяців, і саме цей темп сьогодні стає одним із головних конкурентних факторів України.

Створити прототип мало, його ще потрібно масштабувати

Є ще один момент, який часто залишається за кадром, коли говорять про українські військові технології.

Створити прототип і поставити його на серійне виробництво - це зовсім різні завдання.

На етапі прототипу команда може працювати майже вручну, постійно змінюючи конструкцію та виправляючи недоліки. Коли ж потрібно виробляти тисячі або сотні тисяч виробів, необхідно створити стабільний технологічний процес, налагодити контроль якості та забезпечити повторюваність результату. Саме тут потрібні виробничі інженери й технологи.

Тому компанія може знайти достатню кількість складальників, але все одно не мати можливості швидко збільшити випуск. Як зазначають представники галузі, дефіцит менеджерів виробництва та інженерів процесів стає одним із головних обмежень для масштабування.

Цю проблему добре видно і на прикладі української ППО. Як раніше повідомляв Мілітарі 24, Brave1 уже визначив розвиток нових засобів ППО серед пріоритетних напрямів, однак між створенням технології та її масштабуванням може пройти значний час, особливо коли йдеться про складні ракетні системи.

Отже, вузьким місцем стає не лише винахідник, який придумує нову технологію, а й фахівець, який здатен перетворити цю технологію на стабільне серійне виробництво.

Оборонка змушена конкурувати за людей із цивільним сектором

Дефіцит посилюється ще й тим, що оборонні компанії працюють на тому самому ринку праці, що й цивільні технологічні підприємства.

Для інженера або програміста робота в оборонній компанії може означати значно вищу відповідальність, триваліший робочий день і роботу на підприємстві, яке потенційно може стати ціллю російського удару.

Тому сам факт існування великої кількості вакансій ще не означає, що компанія легко знайде працівника.

За даними Bloomberg, у липні 2026 року вакансії в defense tech на DOU отримували в середньому від 1,5 до 3,8 заявки. Для багатьох цивільних IT-позицій цей показник був значно вищим.

Оборонні підприємства намагаються компенсувати це зарплатами. Майже дев'ять із десяти компаній, які брали участь в опитуванні CORE Team, підвищували оплату праці протягом попереднього року.

Але гроші можуть переманити вже готового інженера, проте вони не здатні швидко створити нового.

Тому компанії починають вирощувати фахівців самостійно

Коли готових спеціалістів на ринку не вистачає, залишається інший шлях - брати людей без досвіду та навчати їх усередині компанії.

Для виробничих професій це цілком робоча модель. Представниця Vyriy Drone розповіла Bloomberg, що компанія має власну академію, де людей без технічного досвіду готують до роботи на виробництві, а згодом частина працівників може вирости до керівників і тімлідів.

Цей підхід дозволяє поступово збільшувати кадровий резерв, однак він має очевидне обмеження: складного інженера за кілька тижнів не підготуєш. Для цього потрібні роки освіти та практики.

Саме тому українські компанії дедалі більше дивляться у бік університетів.

Нове покоління інженерів має прийти з університетів

Після початку повномасштабної війни українські університети почали запускати або відновлювати освітні програми, пов'язані з оборонними технологіями.

Показовим є приклад магістерської програми з безпілотних літальних апаратів у Київській школі економіки. За словами її керівника Івана Остроумова, усі 32 випускники одного з перших випусків одразу знайшли роботу в індустрії безпілотників.

Це показує, наскільки великим є попит. Але водночас демонструє і масштаб проблеми, адже кількість випускників поки що не відповідає потребам індустрії.

За даними уряду, у 2025 році лише 671 студент в Україні розпочав бакалаврат за напрямом аерокосмічної інженерії, який охоплює, зокрема, компетенції, необхідні для виробництва дронів і ракет. Ще 464 студенти обрали хімічну інженерію, фахівці з якої також потрібні оборонному сектору.

На тлі стрімкого зростання української оборонки ці цифри виглядають невеликими.

Технології стають складнішими, а разом із ними зростає потреба в людях

Україна поступово переходить від простих і дешевих систем до дедалі складніших технологічних рішень, і це лише посилюватиме кадрову проблему.

Сьогодні українські компанії вже розробляють дрони зі штучним інтелектом, автономні системи, роботизовані платформи та нові засоби перехоплення. За даними, які раніше наводив Мілітарі 24 у матеріалі про розвиток ШІ на фронті, понад 200 українських компаній працюють над дронами з використанням штучного інтелекту, а десятки таких систем уже застосовують військові.

Ще кілька років тому для багатьох українських виробників головним завданням було просто навчитися стабільно збирати дрони. Тепер їм потрібно розробляти системи машинного зору, автономного управління, складної електроніки та захищеного зв'язку.

Це означає, що потреба в інженерах буде лише зростати.

Причому йдеться не тільки про людей, які створюють новий виріб. Потрібні фахівці, які зможуть інтегрувати його в існуючу систему, налагодити виробництво, перевірити якість і швидко внести зміни після отримання досвіду з фронту.

Українська технологічна перевага починається з людей

У цьому і полягає головний парадокс українського defense tech.

Україна намагається компенсувати нестачу людей на полі бою технологіями, тому створює дедалі більше безпілотників, роботів та автономних систем. Мілітарі 24 вже писав про українські наземні роботизовані комплекси, які поступово перебирають на себе завдання, що раніше виконували військові.

Але для того, щоб замінити людину машиною, спочатку потрібна людина, яка цю машину створить.

Саме тому кадровий дефіцит може стати одним із найсерйозніших викликів для української оборонної промисловості найближчих років. Фінансування можна збільшити, виробничі приміщення можна побудувати, а обладнання можна закупити, але підготовка інженера займає значно більше часу.

І якщо Україна хоче зберегти швидкість технологічних змін, яка стала однією з її головних переваг у цій війні, питання підготовки таких людей потрібно вирішувати вже зараз.

Бо наступна технологічна перевага України може залежати не від того, скільки дронів здатна виготовити промисловість, а від того, скільки інженерів зможе придумати, спроєктувати та запустити у виробництво наступну версію цього дрона.