Европейская победа Путина. Чего Россия хочет от ЕС и как не дать ей это получить

Сьогодні, 16 вересня, у Страсбурзі у щорічній промові "Про становище Євросоюзу" президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн пообіцяла, що ЄК викладе свої ідеї щодо створення Європейської ради безпеки. А головне – серед потенційних учасників цього формату вона назвала й Україну.

Тобто Україну ще до вступу в ЄС вписують в коло учасників, на яких має триматися безпекова конструкція Європи.

Але в цьому, на перший погляд, правильному русі з боку партнерів все ще бракує важливих деталей. Яких саме?

На це питання три дні тому на форумі YES мимоволі відповів експрем’єр Великої Британії Борис Джонсон, коли під час нашої дискусії на панелі "На що сподівається Кремль і як йому завадити?" попросив підняти руки спочатку тих, хто вірить, що Україна стане членом НАТО, а потім – тих, хто вважає, що Україна стане членом ЄС.

На перше питання ствердну відповідь дало менше половини залу. Значно більше людей в аудиторії бачать Україну у складі Євросоюзу.

І тоді Джонсон резюмував просту річ, яку ми часто воліємо замовчувати:

Кремль сподівається саме на те, що цих рук буде дедалі менше.

І головна надія Путіна насправді лежить далеко від фронту. Він сподівається, що настане день, коли вдасться сказати українцям: "Я ж попереджав, що європейці вас не пустять у свої західні клуби, попри численні обіцянки".

Тому Путін погодиться на будь-який формат, який залишить йому цю можливість. Адже в нього завжди була одна перевага над європейцями: ясність мети. Він точно знає, чого хоче. Європа ж свої цілі формулює значно гірше.

Я згоден з цим діагнозом. Але додам сюди український погляд.

Мета Росії очевидна – відновити імперію. Бо для Кремля імперія – це звичний спосіб урядування. Проте російська імперія ефективно працювала лише тоді, коли Україна була її частиною.

Тому всі розмови про "найсильнішу армію, яка всіх переможе" варто читати з цією поправкою: без України імперія не здатна повноцінно існувати. Але якщо з інтенціями ворога все ясно, то з нашого боку і з боку партнерів це не так.

Кремль сподівається саме на нашу невизначеність у статусі, а відповідно, і стратегії майбутнього. Тому відповідь на питання "як йому завадити" теж проста – ясність.

Сьогоднішня промова президентки ЄК лише частково "підсвітила" її перший фрагмент – безпековий. Решти бракує у трьох ключових вимірах.

І перший з них – мова, якою з нами спілкується Європа.

Вступ України до ЄС – це стратегічна відповідь Європи на питання про єдність проти Росії.

Але пояснює Європа цю відповідь словником щонайменше 2018 року: кластери, розділи, бенчмарки. Я сам щодня працюю з цими інструментами, і вони потрібні. Але це – технологія.

Політичне послання має звучати так, щоб його однаково зрозуміли і українці, і європейські виборці, і Кремль. Я б охоче обміняв кілька формулювань про кластери на одну пряму фразу, якими так славиться той же Борис Джонсон.

Другий вимір – гроші. Будь-які безпекові домовленості починаються з арифметики.

Наріжний камінь гарантій безпеки – сильна українська армія, бо Росія надовго залишиться загрозою і для нас, і для Європи. А сильна армія коштує 120-150 мільярдів доларів на рік. Тобто за десять років – понад трильйон.

Гарантії потребують фінансової архітектури й архітектури співпраці між усіма країнами, що працюватимуть за будь-якого сценарію на фронті і за будь-якого результату виборів у будь-якій європейській столиці.

Сьогодні ж дискусія звучить інакше: чи вистачить заморожених російських активів, щоб закрити наступний квартал. Гарантія, що виживає від кварталу до кварталу, не може називатися гарантією.

Третій вимір – ланцюги постачання. Чи можемо ми разом із європейцями сьогодні виготовити хоча б один дрон без китайських компонентів? Росія, до речі, теж від цього залежна: без європейських і китайських комплектуючих її дрони не літають.

Замінити Китай у ланцюжку постачань самотужки Україна не зможе. Стратегічна автономія в мікросхемах і компонентах можлива лише в партнерстві: Україна, Європа, США.

Під час дискусії на панелі мене запитали, чи не боюся я виборів у країнах ЄС. Ні, не боюся.

Адже кожні вибори останніх років у країнах ЄС і в Британії підтверджували одне: нові уряди продовжують підтримувати Україну.

На пʼятому році війни Європа – надійний партнер України.

Залишилось отримати від партнерів ключове – ясність, яка потрібна не лише нам, а передовсім їм самим.

Європейський Союз має чітко сигналізувати Росії, що існує межа, за яку їй не дадуть зайти, навіть якщо інші партнери по той бік океану вагатимуться зі стратегічними чи тактичними рішеннями.

Тільки на чіткому усвідомленні цілей і небезпек грунтуватимуться контури європейської безпеки та стійкості на наступні десятиліття.

Публікації в рубриці "Колонки" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів

Колонка вперше опублікована на facebook-сторінці автора та републікується з його дозволу