Антикорупційні закони називають "неактуальними": інтерв'ю з експертом Андрієм Білецьким про потреби України

Боротьба з корупцією потрібна Україні для виконання євроінтеграційних зобов'язань. При цьому деякі народні депутати не просувають на голосування відповідні законопроєкти у Верховній Раді. Хоча ці правові зміни принесли б Україні гроші від міжнародних партнерів, а також сприяли б серйознішій боротьбі з корупцією. Замість того щоб радіти перемозі над цим негативним явищем, українцям дедалі частіше стає відомо про нові корупційні скандали.

Як раніше повідомляв народний депутат Ярослав Железняк, ціна тих реформ, які в державі вважаються "неактуальними", сягає близько 2,1 мільярда євро фінансової допомоги від ЄС. Адже в Європі переконують, що верховенство права й антикорупція – обов'язкова умова вступу до ЄС. Заблоковано законопроєкти щодо реформи ДБР, посилення НАБУ і САП, зупинення строків давності у корупційних справах тощо.

24 Канал запросив на розмову кандидата юридичних наук, експерта з питань боротьби з корупцією та адміністративного директора Міждисциплінарного науково-освітнього центру протидії корупції ACREC при Києво-Могилянській академії Андрія Білецького. Нам було важливо почути експертну думку щодо того, які саме законопроєкти нардепи вже б мали ухвалити для розв'язання проблем, які Україна має розв'язати в межах переговорів про вступ до ЄС.

Які проєкти взагалі вже існують

Пане Андрію, ми знаємо, що насправді створено кілька важливих антикорупційних проєктів. А які б Ви назвали найбільш актуальними для України?

Я б виділив декілька блоків. Перший – ефективність розслідування і судового розгляду корупційних справ. Європейська комісія вже не перший рік звертає увагу на те, що проблема полягає не лише в тому, щоб виявити корупцію або передати справу до суду, а й у тому, щоб справа не була втрачена через процесуальні затримки чи сплив строків.

Саме сюди належить законопроєкт №15333. Він стосується строків досудового розслідування та зловживання процесуальними правами і, зокрема, має розв'язати проблему автоматичного закриття кримінальних проваджень через сплив відповідних строків. Станом на 17 вересня законопроєкт включений до порядку денного Верховної Ради, але все ще опрацьовується в комітеті.

Другий пов’язаний блок – строки давності притягнення до кримінальної відповідальності. Це інша проблема: навіть якщо слідство формально не закрите через процесуальний строк, складна корупційна справа може роками слухатися в суді й зрештою дійти до спливу строків давності. Європейська комісія прямо рекомендувала Україні збільшити такі строки та переглянути підстави для їх зупинення і переривання. Для цього зареєстровано законопроєкт №15354.

Третій блок – гарантії того, що справи високорівневої корупції справді залишаються у системі НАБУ і САП. Законопроєкт №15334 стосується підслідності, розширення кола високоризикових посад, які охоплюються юрисдикцією НАБУ, а також більшої процесуальної самостійності САП у міжнародному співробітництві, зокрема щодо спільних слідчих груп та екстрадиції. Європейська комісія окремо вказувала і на необхідність розширити юрисдикцію Бюро на всі високоризикові посади, і на потребу захистити її від обходу іншими правоохоронними органами.

Фото з фейсбук-сторінки Міждисциплінарного науково-освітнього центру протидії корупції НаУКМА

Ще один актуальний блок – доступ НАБУ до незалежної та своєчасної судової експертизи. Це також прямо визначено одним із євроінтеграційних пріоритетів. Наприкінці серпня – у вересні з цього питання з’явився окремий пакет законопроєктів, зокрема №15569, №15569-1 та №15569-2.

І нарешті, це Антикорупційна стратегія на 2026 – 2030 роки – законопроєкт №15230-д. Це важливо тому, що антикорупційна політика не може складатися лише з точкових поправок до Кримінального кодексу чи КПК. Стратегія повинна визначити системні пріоритети, зокрема для закупівель, відбудови, енергетики, інфраструктури та будівництва. Європейська комісія закликала ухвалити нову Стратегію без зволікань. Станом на 17 вересня проєкт включений до порядку денного, профільний комітет рекомендував прийняти його за основу, але Верховна Рада його ще не розглянула.

Чи є такі законодавчі зміни, які ефективно могли б зменшити корупційні ризики саме під час війни?

Тут я б насамперед говорив про ті сфери, в яких під час війни одночасно концентруються великі публічні ресурси, необхідність швидко ухвалювати рішення та обмеження звичайних процедур прозорості й контролю.

У євроінтеграційних документах такими високоризиковими напрямами прямо називаються, серед іншого, публічні закупівлі, відбудова, енергетика, інфраструктура та будівництво.

Тому важливий напрям – не просто криміналізувати ще якісь діяння, а максимально зменшувати можливості для непрозорої дискреції: забезпечувати конкурентність закупівель там, де це дозволяють безпекові умови, автоматизований ризик-аналіз, аудит, належний контроль конфлікту інтересів і прозорість використання коштів на відбудову.

У цьому контексті важливим є новий Закон "Про публічні закупівлі" №4888-IX, ухвалений у травні 2026 року. Він, зокрема, передбачає автоматичні індикатори ризиків, а однією з його прямо визначених цілей є запобігання корупції. Водночас основні положення цього закону вводяться в дію лише 24 березня 2027 року, тому практичний ефект залежатиме вже від його імплементації.

Рада проголосувала за закон про публічні закупівлі / Фото Ярослава Железняка

Також варто наголосити на внутрішньому контролі в державних органах. У спільно визначених Україною та ЄС пріоритетах є інтеграція управління корупційними ризиками, механізмів врегулювання конфлікту інтересів і каналів для викривачів у загальну систему внутрішнього контролю державних органів.

Тобто в умовах війни питання полягає не лише в тому, як покарати вже вчинену корупцію, а й у тому, як побудувати процедури так, щоб ризикове рішення було складніше прийняти непомітно.

Корупціонери у в'язниці: що зараз заважає притягувати їх до відповідальності

Серед цілей антикорупційного законодавства є завдання зробити так, щоб корупціонери не уникнули відповідальності. Чи є зараз в Україні прогалини, через які зараз не виносять вироки в більшості таких справ?

Я б говорив радше не про одну "дірку в законі", а про декілька процесуальних механізмів, через які навіть добре розслідувана справа може не завершитися остаточним вироком.

Перший приклад – закриття кримінальних проваджень у зв’язку зі спливом строків досудового розслідування. Саме необхідність прибрати автоматичне закриття справ через такі строки зафіксована серед пріоритетів євроінтеграції.

Другий – строки давності притягнення до кримінальної відповідальності. Високорівневі корупційні справи часто є складними: велика кількість епізодів, обвинувачених, доказів, міжнародна правова допомога. Якщо закон не враховує специфіку таких проваджень, затягування процесу може фактично працювати на користь обвинуваченого. Саме тому Європейська комісія рекомендувала переглянути строки давності та підстави для їх переривання і зупинення.

Будівля Вищого антикорупційного суду / Фото ВАКС

Третя проблема – можливість обходу підслідності НАБУ. Європейська комісія прямо зазначає, що потрібні сильніші гарантії проти виведення справ із його юрисдикції іншими правоохоронними органами, а сама юрисдикція НАБУ має охоплювати всі високоризикові державні посади. На це спрямований, зокрема, законопроєкт №15334.

Четверта проблема стосується відповідальності юридичних осіб за корупційні правопорушення. Україна зробила суттєвий крок у 2024 році, ухваливши Закон №4111-IX щодо автономної відповідальності юридичних осіб у справах про підкуп іноземних посадових осіб. Але Європейська комісія зазначає, що режим відповідальності юридичних осіб усе ще потрібно посилити щодо внутрішньої корупції.

Тому головна проблема сьогодні часто не у відсутності кримінальної відповідальності за корупцію як такої. Вона існує. Проблема може виникати між початком розслідування і остаточним вироком – у правилах підслідності, процесуальних строках, строках давності, експертизах і можливостях затягування процесу.

Чи могли б Ви виділити законопроєкти, які чомусь не голосуються в Раді, хоча їхнє ухвалення могло б суттєво змінити ситуацію з корупцією?

Можна абсолютно точно говорити про розрив між задекларованою пріоритетністю окремих реформ і темпом їх ухвалення.

Наприклад, необхідність змінити правила щодо процесуальних строків, строків давності, підслідності НАБУ та міжнародних повноважень САП була чітко визначена серед пріоритетних кроків України ще в грудні 2025 року. Законопроєкти №15333 і №15334 були зареєстровані 16 червня 2026 року, №15354 – 26 червня. №15333 та №15334 з 1 вересня включені до порядку денного, але станом на 17 вересня залишаються на стадії парламентського опрацювання.

Так само нову Антикорупційну стратегію Україна та ЄС планували ухвалити ще до кінця другого кварталу 2026 року. Комітет рекомендував Верховній Раді прийняти законопроєкт №15230-д за основу, з 1 вересня він включений до порядку денного, але станом на 17 вересня все ще очікує розгляду.

Тому тут я б ставив питання не стільки про те, чому хтось свідомо "блокує" конкретний закон, скільки про те, чому виконання вже погоджених і давно відомих Україні зобов’язань займає стільки часу.

Перспектива є

Можливо, Ви зараз додасте позитиву? Чи може ухвалення нових антикорупційних законів реально вплинути на рівень корупції?

Самого ухвалення закону недостатньо. Україна вже має досить розвинену антикорупційну законодавчу й інституційну систему. Європейська комісія також характеризує основну правову рамку боротьби з корупцією як таку, що загалом створена, хоча вона все ще потребує окремих посилень.

Тому наступний етап – це вже значною мірою питання правозастосування і сталої практики.

Можна ухвалити закон про строки давності, але якщо справа роками не слухається – ефект буде обмеженим. Можна гарантувати підслідність НАБУ, але якщо орган не має достатнього доступу до своєчасної незалежної експертизи – розслідування все одно може затягуватися. Можна прийняти прекрасну Антикорупційну стратегію, але якщо передбачені нею заходи не виконуються міністерствами та іншими органами, сама стратегія рівень корупції не змінить.

Саме тому важлива не лише законодавча та стратегічна антикорупційна рамка, а й інституційна спроможність антикорупційних органів, запобігання корупції, притягнення до відповідальності та формування сталої практики.

Тобто нові закони можуть усунути конкретні перешкоди і створити правильні правила гри. Але справжнім показником результату буде не кількість ухвалених антикорупційних законів, а те, чи приводять вони до зміни практики: чи менше справ втрачається через строки і процесуальні затримки, чи працює контроль у ризикових секторах, чи зростає кількість остаточних судових рішень і чи реально повертаються державі корупційні активи.