"Чолка", "виски", "пробор": як українська мова називає елементи зачіски

Розглянемо, як ці поняття називає українська і які слова мають цікаву історію з посиланням на "Горох".

Зачіска українською – які слова ми часто калькуємо?

Волосся можна підстригти, завити, заплести, зібрати у хвіст чи просто розпустити. А от коли починаємо описувати зачіску, раптом з'ясовується, що частину слів ми звикли говорити майже автоматично російською: "прічьоска", "чолка", "прядь", "виски".

І це не про професійну перукарську лексику, а про звичні слова. Проте українські назви нікуди не зникли – просто деякі з них ми рідше вживаємо. Так, тут можна зібрати цілий словничок, який варто собі нагадати:

• не волоси → волосся (а є ще чуприна та шевелюра),

• не прічьоска → зачіска,

• не прядь волос → пасмо волосся,

• не пробор → проділ,

• не кудрі → кучері,

• не чолка / чєлка → чубчик, чубок, гривка.

А щодо ділянок голови, то слід казати:

• не віски → а скроні,
• не затилок → а потилиця.

Як бачимо, у зачіски теж є своя "географія": спереду – чубчик, посередині – проділ, збоку – скроні, а волосся можна зібрати в пасма, косу чи хвіст або ж накрутити кучері.

Цікаві факти про деякі слова зі словника.

Багато з цих слів виникли не випадково, мають давнє походження та навіть кілька значень.

Особливо цікава пара"прядь – пасмо". Слово "пасмо" в українській не просто є – воно дуже давнє, праслов'янське (pasmo, *pasmę) й означає частину волосся, ниток, волокон та навіть шматок тканини тощо. Тобто фраза "відокремити пасмо волосся" звучить природно й точно.

Цікава історія зі словом "чолка". Його вважають росіянізмом, замість нього казати – "чубчик", "чубок" або "гривка" – пасмо волосся, що спадає на чоло.

Слово "чубчик" зафіксоване в академічному Словнику української мови саме в такому значенні. Воно походить від "чуб" – давнього слова на позначення волосся на голові.

Втім, мовознавець Віктор Дяченко розповідає, що слово "чолка" зафіксоване в "Слові о полку Ігоревім", як назва навершшя на з кінського волосся на бунчуку.

Він звертає увагу, що слово має характерне для української мови звучання – "чолка", з твердим "ч", а не "чьолка". Чому ж воно було витіснене?

Цьому сприяв переклад та адаптація тексту. До прикладу, Юрій Федькович переклав "чолку" як "чівку", як у лемківських говірках.

Те що найперші українські словники не зафіксували слово "чолка", не означає, що ним не послуговувалися нарівні з іншими. У художніх текстах можемо зустріти:

• у Ю. Федьковича – "чівка",

• у І. Франка – "чілка",

• у І. Стешенка – "чолка".

• у М. Старицького – і "чолка", і "фризура".

Ну а "гривка" – бо пасмо на лобі схоже на гриву коня.

Тому, може і не варто відмовлятися від деяких слів, просто ми не до кінця знаємо їхню історію.

Чи варто казати "чолка": дивіться відео від Віктора Дяченка

Цікаву історію маємо зі словом "локон", академічні словники так називають кучеряве або завите пасмо волосся. А людину з кучерявим волоссям можна назвати – "кудлою". Хоча так скажуть і про густу неохайну зачіску людини чи шерсть тварини (собаки чи вівці).

І тут важливо: українська мова не просто має "правильні заміни" російським словам. Вона по-своєму називає те, що ми бачимо в зачісці.