Литва готова платити за базу НАТО. Чому Україні потрібні не обіцянки, а зобов’язання

Одне речення в литовській Конституції 34 роки захищало країну від Москви. Тепер Сейм його викреслює, бо воно почало захищати Москву від Литви.

Стаття 137 коротка: на території Литовської Республіки не може бути зброї масового знищення та іноземних військових баз. Писали її у 1992-му, коли російські війська ще стояли в країні. Чужа база тоді означала одне: радянську. Чужа ядерна зброя теж. Заборона була способом сказати Москві «забирайте все», і сказати мовою, проти якої важко заперечити.

Війська пішли наступного року. Стаття лишилася.

З 2004-го Литва в НАТО, і норма відтоді живе дивним життям. Американський батальйон, близько тисячі людей, стоїть у країні з 2019-го, але за ротацією: кожні кілька місяців одні їдуть, інші заїжджають. Німеччина розгортає бригаду на 5 тисяч військових. Усе це оформлено союзницькими угодами, а в Конституції й далі написано, що іноземних баз бути не може.

Сейм проголосував за те, щоб статтю прибрати цілком: 106 «за», 18 «проти», 6 утрималися. Проти була переважно «Зоря Німану», яка хоче референдуму. Це перше читання. Друге можливе не раніше січня, і там знову потрібні щонайменше 94 голоси зі 141. Науседа назвав норму застарілою і пояснив, чого боїться: Литва не має стати «слабкою ланкою чи сірою зоною всередині НАТО». Планів розміщувати ядерну зброю, за його словами, немає. Міністр оборони Каунас раніше окреслив межу точніше: у кризі чи під час війни країна має скористатися всім, що дає Альянс, і ядерним стримуванням США та Франції теж.

Тобто Вільнюс нічого не завозить. Він знімає обмеження, яке колись наклав на себе сам і яке сьогодні вигідне лише одній столиці. Фінляндія зробила те саме у червні: парламент скасував заборону, що діяла з кінця 1980-х.

Пєсков відповів передбачувано. У вересні він попереджав, що територія Литви опиниться «під прицілом» російської ядерної зброї. Тепер назвав голосування кроком до ескалації і пообіцяв «усі необхідні заходи». Про ескалацію говорить держава, яка тримає «Іскандери» в Калінінграді й сама оголосила про розміщення ядерної зброї в Білорусі.

Друга половина статті важить не менше за першу. Прем'єр Сінкявічюс запропонував Вашингтону перетворити ротацію на постійну базу і сказав, що витрати Литва покриє сама: партнерам лишається ухвалити політичне рішення. Трамп відповів, що литовці його друзі і що «ми точно на це подивимося».

Литовська конструкція показує, з чого складається гарантія. Закон, який дозволяє. Земля під базу. Гроші на неї. Усе це Вільнюс може дати сам. Четвертого він дати не може: рішення тих, чиї солдати мають там стояти. «Подивимося» таким рішенням ще не є, і чи стане ним, сьогодні не знають і в самому Вільнюсі.

У нас своя спадщина 1990-х, і вона важча. За Будапештським меморандумом Україна ядерну зброю віддала, а отримала запевнення. Литва свою спадщину переписує двома голосуваннями в Сеймі, бо вже сидить усередині Альянсу. Нам голосування не допоможе. Тому Зеленський ще в лютому доручив МЗС і Міноборони готувати гарантії у вигляді проєктів міжнародних договорів: у формі, яка зобов'язує, а не запевняє.

Литва має статтю 5, і все одно міняє Конституцію та готова сама оплатити чужу базу, аби союзницькі солдати стояли на її землі постійно. Якщо цього мало навіть їй, то що має лежати під підписами в гарантіях, які пропонують Україні?