Як українські медіа висвітлюють проміжні вибори у США 2026 року

Пік уваги до цих виборів припав на час за два з половиною тижні до голосування після вже сумнозвісних рішень і заяв Трампа стосовно війни в Україні. Наші медіа у заголовках обіцяють «вирок Трампу», пророкують доленосні розвороти підтримки й вираховують конфігурацію майбутнього Конгресу. Але ці матеріали показують, що шукаючи в новинах із Капітолійського пагорба власне майбутнє, український читач дивиться не на американську політику як таку, а на проєкцію власних очікувань і тривог.

Утім, це радше не вада української журналістики, а специфічна характерна риса, яка має свою логіку. Зрештою від того, яка партія візьме під контроль американський парламент, залежатимуть обсяги збройових пакетів, доля подальших санкцій і межі маневру для Білого дому, включно з подальшим перебігом другого президентського терміну Дональда Трампа.

Попри таку необхідність, така оптика може дорого коштувати, оскільки вона затуляє реальну та досить прозаїчну механіку виборчого процесу. Автори публікацій на цю тему оминають сувору географію конкурентних округів, судові прецеденти, зміни в процедурі голосування поштою та фінансуванні передвиборчої кампанії. У цій колонці ми представляємо огляд на основі більш ніж 90 публікацій українських медіа про подію, яка цілком може змінити американську політику, а в деяких аспектах уже її змінила.

Теперішній виборчий цикл зводиться у матеріалах українських видань до однієї тези: листопадове голосування стане перевіркою лояльності та підтримки політики чинного президента США. Автори видань, наприклад «Європейської правди», розбирають передвиборчу соціологію на молекули, дивлячись як і на рейтинг Трампа, так і на розподіл його підтримки серед прихильників обох партій. Українські журналісти також звертають увагу і на економічні чинники, які впливають на передвиборчу динаміку — зрештою, питання економічного характеру все ж залишаються пріоритетом для виборців у Штатах.

Воно й не дивно — війна проти Ірану та блокування Ормузької протоки спровокували стрибок цін на паливо, який Трамп тепер хоче залатати коштом України. Колишній посол України в США Олег Шамшур у своїх матеріалах для «Дзеркала тижня» посилається на інформацію CNN, згідно з якою 74% американців відчули прямий удар по власних гаманцях через ціни на бензоколонках, а дві третини вважають, що іранський конфлікт зашкодив безпосереднім інтересам США.

Українські медійники дають зрозуміти: американські виборці голосують швидше проти Білого дому, ніж за опозицію. У багатьох матеріалах на цю тему перемогу демократів подають як таку, якої майже не уникнути. У якості аргументу, що підтверджував би це, автори українських медіа звертають увагу й на історичні закономірності — партія президента, який у Білому домі під час проведення проміжних виборів, рідко перемагає на них. Мовляв, тому на нас чекає велика «блакитна хвиля». Однак той же Шамшур нагадує, що Демократична партія перебуває у стані розколу між поміркованим істеблішментом і лівим крилом «демократичних соціалістів», символом яких став мер Нью-Йорка Зохран Мамдані.

Утім, багато журналістів та політичних оглядачів оминають аспекти, через які реальні результати голосування можуть не мати жодного значення, оскільки адміністрація Трампа всіляко намагається перехилити терези у свій бік, за будь-яку ціну, як-от через зміну процедури голосування поштою, зміну правил фінансування кампаній, перекроювання виборчих округів і заміну машин для проведення голосування. Попри це все ж знайшлися видання, які стежили за всіма цими перипетіями — наприклад, «Дзеркало тижня». Завдяки цьому українська аудиторія мала б поставити питання: наскільки чесною та справедливою є виборча система в США? Відповідь на це питання є водночас і відповіддю на те, яким саме може бути результат midterms, навіть попри всі соціологічні тенденції.

Надмірний оптимізм розбивають й інші характерні риси цієї системи. До слова, українські оглядачі ігнорують те, що насправді боротьба на цих виборах ведеться за кілька десятків мандатів, через що остаточні межі виборчих округів мають більше значення, ніж соціологія. Розуміння соціологічних прогнозів є теж доволі викривленим. Коли опитування та букмекери дають демократам умовно 89% шансів на Палату, йдеться про математичні моделі ймовірностей, а не про гарантію перемоги. В американських виборах уже було достатньо прецедентів, які доводять різницю між соцопитуваннями та реальним голосуванням.

Не варто забувати й про те, що новий Конгрес збереться лише в січні, а в листопаді-грудні діятиме старий склад із тими ж республіканцями на чолі. Саме у цей період «кульгавої качки» президент діятиме з найменшими обмеженнями.

Значна частина українських матеріалів про ці вибори — це перекази американських колег із видань Politico, CNN чи The New York Times. Це чесна практика в контексті журналістських стандартів та етики (не говоримо про країну без думки її жителів), але разом із переказом мігрують і помилки, і чужі акценти. До того ж показовим є те, що українські журналісти додають до висновків американських медійників та на чию думку посилаються.

Показовою стала історія з моніторинговою місією ОБСЄ. Новину про те, що Білий дім уперше з 2002 року не надіслав офіційного запрошення міжнародним спостерігачам, підхопили щонайменше вісім українських видань — серед них NV, «Главком», РБК-Україна, «Дзеркало тижня». Але інтерпретації однієї події виявилися різними. «Час пік» виніс у заголовок тривожне питання: «Чи Трамп копіює Росію та Білорусь?». NV дав позицію сенаторки Джин Шахін, яка назвала це рішення таким, що суперечить самому духу американських виборів.

Схожа плутанина виникла й навколо фінансових вливань Ілона Маска у ході передвиборчої кампанії. Більшість медіа повторили числа з NYT: щонайменше $276 млн із липня. Однак у заголовках інших видань з’являлися суми у $350 млн і понад $360 млн. Це не розбіжність у фактчекінгу, а неуважність до деталей: $276 млн стосувалися періоду від липня, тоді як близько $366 млн охоплювали весь виборчий цикл 2025—2026 років, що розрізнила далеко не кожна українська редакція.

Найцікавіша суперечка в українському дискурсі точиться навколо питання про те, що взагалі може змінити новий Конгрес у разі зміни більшості. Тексти провідних оглядачів в Україні можна поділити на три табори.

Оптимістичний табір виходить із того, що демократична більшість зможе розблокувати допомогу і що для України з перемогою демократів настане золота ера. Конгресмен Александр Віндман у розмові з «Європейською правдою» пояснює механізм змін детальніше: мовляв, більшість у Конгресі дає право формувати порядок денний, скликати слухання, надсилати повістки та тиснути через бюджетний процес, а сам Трамп мислить радше «транзакціями» і змушений буде домовлятися. Проте навіть він застерігає, що повного повернення до статус-кво не відбудеться і що так просто не буде.

Скептики нагадують про прозаїчну деталь американського устрою. Олег Шамшур у ZN.ua та в ефірі Radio NV пояснював, що за будь-якого результату вирішальний вплив на український напрямок залишається за президентом аж до січня 2029 року. Надані Конгресом гроші Білий дім має право просто не витратити через бюрократичні затримки, а після поразки республіканці шукатимуть винного саме в Києві.

Третю позицію сформував Віталій Портников на «Еспресо». На його думку, питання полягає не в тому яка партія виграє, а чи стане новий Конгрес інституцією, здатною змусити президента рахуватися з думкою законодавців. Така позиція точно виходить зі спостережень за тим, що відбувається зараз в американській політиці, адже попри те, що у Конгресу є великий спектр повноважень, у низці питань республіканці їх не застосовували.

Порівняння з минулими виборчими циклами показує, як змінилася роль Вашингтона в українській уяві. У 2018 році українські медіа читали проміжні вибори як продовження російського скандалу. Видання yvu.com.ua прогнозувало, що демократична Палата повернеться до справи Манафорта та втручання Росії, а NV описувала результати тодішніх midterms як «проміжний тріумф» демократів (+41 місце). Контроль над Палатою дозволив демократам запустити процедуру імпічменту через тиск на Зеленського, але Україна тоді була лише об’єктом чужого скандалу.

Висвітлення проміжних виборів 2022 року мало вже інший характер — очевидно, що через повномасштабне вторгнення Росії. «Радіо Свобода» писало про погрози республіканських лідерів припинити «необмежену підтримку» у ході кампанії, аналітики LIGA.net заспокоювали аудиторію, а «Європейська правда» констатувала: «Трамп не виграв, Байден не програв».

Натомість зараз українські медіа дивляться на проміжні вибори як на рятівну соломинку і це, зокрема, доводить і те, що більша частина матеріалів вибірки була опублікована після заяв Трампа про зняття санкцій на російське пальне.

Однак після прочитання цих матеріалів, досі відкритим залишається одне питання — що ми робитимемо, якщо його рішення виявляться складнішими за наші заголовки. Українські медіа та публіцисти, які пишуть про Штати, повинні усвідомити, що головним уроком цих виборів має стати потреба працювати не з «кольором» майбутньої більшості, а з її механізмами, і вже починати робити це на рівні штатів.