Законопроєкт «Про олігархів»: основні положення vs головні очікування
Законопроєкт «Про олігархів»: основні положення vs головні очікування

Законопроєкт «Про олігархів»: основні положення vs головні очікування

Законопроєкт «Про олігархів»: основні положення vs головні очікування

Редакція ZN.UA ознайомилася із текстом проєкту закону «Про олігархів» і ділиться із читачами його основними положеннями та нашим розчаруванням.

Поряд із кволою владою та війною олігархи — головна проблема сучасної України, і боротьба із ними є надважливим питанням. Але після прочитання законопроєкту з’явилося усвідомлення, що його мета зовсім не «подолання конфлікту інтересів, викликаного злиттям політиків, медіа та великого бізнесу». Пояснюємо на пальцях, чому так.

Відповідно до сформульованого у стінах Мін’юсту визначення, олігархом є людина, яка одночасно:

«1) бере участь у політичному житті;

2) має значний вплив на засоби масової інформації;

3) здійснює контроль значної за обсягом господарської діяльності».

Тобто маємо три умовно чіткі критерії: політика, ЗМІ, великий бізнес. Майже класичне визначення, якби не подальші уточнення законотворців.

Наприклад, під участю у політичному житті розуміється: зайняття високої посади у держапараті (від президента до керівника будь-якого центрального органу виконавчої влади), пов’язаність із високопосадовцем, фінансування чи безпосередньо керівництво партією або просто контроль над ЗМІ, який «поширює інформацію політичного характеру». Так, саме «або». Тобто, за логікою проєкту, навіть якщо ти просто власник ЗМІ, який робить політичні новини, ти вже на гачку, бо одразу відповідаєш двом критеріям — «політика» і «ЗМІ» із трьох потрібних. Лишився «бізнес», і збирається комбінація для прямого потрапляння під дію цього закону.

І тут на нас чекає наступне підступне «або». Бо критерію «бізнес» відповідатимуть: кінцеві бенефіціари природних монополій, монополісти (50% протягом року поспіль) товарних ринків або просто власники чи бенефіціари активів вартістю понад мільйон прожиткових мінімумів (наразі це 2,27 млрд грн, або 84 млн дол.). Не так уже й багато, враховуючи, що більшість великих українських медіа належать людям з Топ-100 Форбс (див. інфографіку). А якщо врахувати, що вартість визначатиметься сукупно за розмірами всіх активів, до яких дотичний потенційний олігарх, а не часток, що належать саме йому, то «олігархічні списки» легко розширяться і до топ-200, і до топ-300.

Тобто умовний Томаш Фіала, компанія якого є власницею купи активів і двох впливових медіа, які власне тим і зайняті, що «поширюють інформацію політичного характеру», цілком під прицілом. До речі, про громадянство олігархів у проєкті анічичирк.

Відповідно до проєкту, рішення про визнання особи олігархом приймається Радою національної безпеки і оборони України на підставі подання КМУ, члена РНБО, НБУ, СБУ або Антимонопольного комітету України і вступає в силу з дня офіційної публікації відповідного указу президента та обов’язкове для виконання. То що ж, власне, виконувати?

Насамперед офіційно визнаного олігарха включать до «Реєстру осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)».

Правові наслідки потрапляння до Реєстру процитуємо дослівно:

«1. Особам, які включені до Реєстру, забороняється:

1) здійснювати внески (прямо або опосередковано через інших осіб) на підтримку політичних партій відповідно до Закону України «Про політичні партії в Україні»;

2) бути бенефіціаром (у тому числі мати у власності) або контролером засобу масової інформації, який поширює інформацію політичного характеру;

3) бути покупцем (бенефіціаром покупця) у процесі приватизації об’єктів великої приватизації.

2. Особи, які включені до Реєстру, зобов’язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в порядку, встановленому Законом України «Про запобігання корупції».

Тобто наступним кроком після ухвалення цього законопроєкту має стати великий розпродаж українських медіа. Що цікаво, що інші активи, які власне і приносять основний грошовий потік, олігархи можуть лишити собі. Хай багатіють і далі, головне, щоб ЗМІ попродавали, причому майже за безцінь. Або хай змусять свої ЗМІ відмовитися від поширення політичної інформації, а згідно з проєктом, йдеться про «висвітлення, аналіз або обговорення діяльності органів державної влади, державних органів, органів місцевого самоврядування, політичних партій, народних депутатів та інших членів колегіальних органів державної влади». Тож вибір невеликий — або перетворення на міцний мікс із світської та кримінальної хроніки з гумориною на десерт, або продаж.

При цьому продаж ЗМІ одразу дозволить олігарху вибути із Реєстру, щоправда, з умовою:

«Ознака значного впливу на засоби масової інформації не вважається відсутньою у випадку, якщо статус бенефіціара (контролера) відповідного засобу масової інформації перейшов від особи, включеної в Реєстр, до пов’язаної з нею особи або особи, яка не володіє бездоганною діловою репутацію».

А от благонадійного покупця, відповідно до проєкту, вже не буде визнано олігархом, навіть якщо після придбання ЗМІ він відповідатиме тим таки «олігархічним» критеріям, головне — довести свою бездоганну репутацію.

Відповідно до норм бездоганною не буде вважатися ділова репутація особи за таких умов:

«1) наявність в особи судимості, яка не погашена та не знята в установленому законом порядку;

2) застосування Україною, іноземними державами (крім держав, які здійснюють збройну агресію проти України), міждержавними об’єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до особи (застосовується протягом строку дії санкцій і протягом трьох років після їх скасування або закінчення строку, на який їх було введено);

3) включення особи до переліку осіб, пов’язаних із здійсненням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції (застосовується протягом строку перебування особи в переліку та протягом 10 років після її виключення з нього);

4) позбавлення особи права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю згідно з вироком або іншим рішенням суду (застосовується впродовж строку дії такого покарання);

5) неналежне виконання особою обов’язків зі сплати податків, зборів або інших обов’язкових платежів, якщо загальна сума несплати дорівнює або перевищує 100 розмірів мінімальної місячної заробітної плати, установленої законодавством України на період, у якому вчинено порушення, або еквівалент цієї суми в іноземній валюті (застосовується протягом строку цього порушення та протягом трьох років після його усунення);

6) придбання (намір придбати) засобу масової інформації за ціною, яка є істотно нижчою від ринкової, або за рахунок коштів, джерело походження яких не є документально підтвердженим;

7) істотні та/або систематичні порушення особою вимог законодавства про засоби масової інформації, банківського, фінансового, валютного, податкового законодавства, законодавства з питань фінансового моніторингу, законодавства про цінні папери, акціонерні товариства та фондовий ринок».

Власне, на цьому все. Є ще дивна стаття про звітування посадовців про зустрічі із олігархами під загрозою звільнення для керівництва НАБУ та адміністративної відповідальності — для прокурорів. І більше ні на що розробники не спромоглися. От вам очікування проти реальності.

Очікували змін, які підсилили б інституційну спроможність Антимонопольного комітету, щоб той отримав робочий інструментарій впливу на монополістів, обмежуючи їх, примусово розділяючи, штрафуючи на більші суми, аби обмежити заробітки. Очікували, що голів депутатських груп і фракцій, одного за іншим, силовики хапатимуть за руку при отриманні чергового «олігархічного конверта», за чим слідуватимуть не лише політичні, а й судові вироки.

Очікували шухеру у держкомпаніях, обвішаних олігархами, як Сірко кліщами, аби припинити їх збагачення за рахунок державних збитків. Багато чого очікували… Натомість отримали закон про медійне рейдерство… Суперутаємничений проєкт закону людям не показують, а от деякі олігархи з ним уже ознайомилися і дуже переймаються. Не щодо свого майбутнього, звісно, суто щодо майбутнього своїх медіа. Показово, погодьтеся. Зрозуміло, що робота більшості наших колег з олігархічних медіа далека від журналістики. Навіть колегами більшість із них називати важко. Їхня рабська праця дійсно допомагає кінцевим власникам. Це їхня Лінія Маннергейма. Вони дозволяють відбивати напади і тиснути, насаджувати порядок денний і шантажувати опонентів. І проблема олігархічних медіа дійсно важлива, бо саме вони зрештою вирішують, і про що говорити, і кому говорити, а результати їхніх рішень ми бачимо після кожних виборів.

Але будемо відверті, медіа — це видатки в олігархічному бюджеті, щоб із ними покінчити, достатньо лише зменшити олігархічні доходи. Не сюжети про благодійність Фонду Ріната Ахметова впроваджували формулу «Роттердам+», «зелений тариф» та сто і одну можливість заробити на «Укрзалізниці». Не вражаючі новини ТСН створили паливний холдинг Ігоря Коломойського та забезпечили його трейдерам панівне становище на ринку електроенергії минулоріч. Не «Час новин» 5-го каналу привів Гладковського в РНБО. Не «голубиє огонькі» Інтера допустили безконтрольні концентрації у 19 обгазах Дмитра Фірташа. Так, вони впливали на порядок денний. Так, вони адвокатували своїх власників. Так, вони замовчували корупцію.

Але сама корупція точно відбувалася не у ньюзрумах телеканалів. І боротися з нею теж треба не там. Тим паче що Антимонопольний комітет на 100% складу «свій» для діючого президента, а очолює його подружка першої леді. А до них в обоймі своя генеральна прокурорка, свій голова СБУ, свій уряд та умовно своя парламентська більшість. За таких потужностей, погодьтеся, варто було б очікувати чогось більшого, ніж банального «віджиму» ЗМІ. Зрозуміло, що президенту та його партії не вистачає медіаресурсу. Їм треба, щоб кликали на ефіри, хвалили в новинах, замовчували скандали… Тут дійсно ресурсом студії «95 квартал» не обійтися. А постійна залежність від тих, хто має дорослий медіаресурс, як і постійна потреба повертати їм борги за наданий ефірний час — гнітять, не дають спокою і свободи. Саме це непокоїть президента, а не реальний вплив олігархів на країну.

Чи зменшить втрата медіаресурсу ринковий вплив олігархів? Ні, Коломойський залишиться співвласником «Укрнафти» і реальним контролером «Укртатнафти». Монополія Ахметова в енергетиці не здригнеться. Облгази Фірташа продовжать постачати газ більшості українців. Щоб це змінити, потрібні інші механізми, обмеження, зміни в регуляціях, розслідування, контроль над роботою держкомпаній — все те, чого в законопроєкті немає і близько.

Чи зменшить втрата медіаресурсу політичний вплив олігархів? Ні, бо навіть скуповування всіх телеканалів країни не дозволить контролювати валізи з кешем, які заносять у високі і не дуже кабінети. Бо партія, яка взялася за деолігархізацію, донедавна жерла із олігархічних долонь і не кривилася. А серед її нинішніх спонсорів уже підростає достойна олігархічна зміна, якій, до речі, якраз не вистачає ЗМІ для повноти впливу.

Чи потрібен нам узагалі закон «про олігархів», щоб із ними боротися? Ні, цілком достатньо буде, якщо нормально запрацюють діючі правоохоронна та регуляторна системи. Але навіть якщо уявити, що без спеціального закону не обійтись, він точно не має бути таким, як цей проєкт.

Ще є можливість усе зробити правильно і купа підказок, в якому напрямі рухатися. Ми навіть готові до того, що група Мін’юсту під кураторством Андрія Смирнова з офісу президента назве цю публікацію фейком і напише принципово новий проєкт. Бо якщо цього не станеться і під купол винесуть саме цей варіант, ухвалення його точно не буде легким, а неухвалення цілком може стати приводом для дострокових парламентських виборів, які вже активно обговорюються у владних кулуарах. Уявіть, якими вони будуть за модерації переляканих олігархів та їхнього медіаресурсу у лихоманці.

Юлія Самаєва, ZN.UA

Теги за темою
Інше
Джерело матеріала
loader
loader