Ніхто не вірить у перемогу, як я. Time присвятив обкладинку Зеленському

Брак мобілізаційних ресурсів, корупційні скандали всередині країни та послаблення підтримки України західними партнерами на тлі війни на Близькому Сході.

Про це йдеться в матеріалі американського журналу Time, де автором низки інтерв’ю, зокрема з президентом Володимиром Зеленським, виступив журналіст Саймон Шустер.

На головній обкладинці журналу Time зображений український президент і підзаголовок Самотня боротьба Володимира Зеленського.

Візит Зеленського до Вашингтона

Емоції та месіанство Зеленського

Важча зима, ніж попередня

Брак людей

Корупція всередині України

Війна на Близькому Сході

Завдання Зеленського ускладнилося

Візит Зеленського до Вашингтона

У матеріалі Time розповідь починається з візиту Володимира Зеленського до Сполучених Штатів у другій половині вересня.

Видання стверджує, що промова Зеленського, на яку у Штатах очікували як на “головну подію візиту” президента України, “мала дати йому можливість надихнути США на боротьбу з Росією ораторським мистецтвом, якого світ звик очікувати” від українського лідера. Утім, Time заявляє, що “все пройшло не так, як планувалося”.

Також Time пише, що у другій половині дня зустрічей у Вашингтоні Зеленського в Білому домі та Пентагоні затримали більш ніж на годину, звідки він прибув з “відчуженим і схвильованим” виглядом.

Пізніше в інтерв’ю Time український президент сказав, що причиною тому була втома, яку він відчував того вечора не тільки від вимог до українського керівництва під час війни, а й від постійної необхідності переконувати союзників у тому, що з їхньою допомогою Україна зможе перемогти.

– Ніхто не вірить у нашу перемогу так, як я. Ніхто, – сказав Зеленський в інтерв’ю Time після поїздки.

За його словами, щоб вселити цю віру в союзників України, “потрібна вся твоя сила, вся твоя енергія. Розумієте? На це йде дуже багато всього”.

За двадцять місяців війни близько п’ята частина території України залишається під російською окупацією, а загиблими значаться десятки тисяч солдатів і мирних жителів, коли ж Зеленський під час своїх поїздок відчуває, що інтерес до війни у світі слабшає, як і рівень міжнародної підтримки, пише Time.

– Найстрашніше, що частина світу звикла до війни в Україні. Втома від війни накочує, як хвиля. Ви бачите це в США, в Європі. І ми бачимо, що щойно вони починають трохи втомлюватися, для них це стає як шоу: “Я не можу дивитися цей повтор вдесяте”, – сказав він.

Громадська підтримка допомоги Україні в США знижується вже кілька місяців, і візит Зеленського не привів до її пожвавлення. За даними опитування Reuters, проведеного незабаром після від’їзду президента України, близько 41% американців хочуть, щоб Конгрес надав Києву більше зброї, порівняно з 65% у червні, коли Україна почала масштабний контрнаступ. Цей наступ іде болісними темпами і супроводжується величезними втратами, тому Зеленському дедалі важче переконувати партнерів у тому, що перемога не за горами.

Крім того, з початком війни в Ізраїлі навіть збереження уваги світової громадськості до України стало серйозною проблемою.

Емоції та месіанство Зеленського

Після візиту до Вашингтона журналіст Time послідував за президентом і його командою до Києва, сподіваючись зрозуміти, як вони відреагують на отримані сигнали, особливо на наполегливі заклики до Зеленського боротися з корупцією всередині власного уряду і на згасання ентузіазму щодо війни, якій не видно кінця.

У перший же день перебування в Києві Саймон Шустер запитав одного з членів його оточення, як почувається президент. Відповідь надійшла без секундного коливання: “Злий“.

– Звичайний блиск оптимізму, почуття гумору, схильність оживляти нараду у військовому кабінеті підколюванням або непристойним жартом – усе це не збереглося і на другий рік тотальної війни. “Тепер він приходить, отримує інформацію, віддає накази і йде”, – каже один із давніх членів його команди. Інший розповів , що найбільше Зеленський почувається зрадженим своїми західними союзниками. Вони залишили його без засобів для перемоги у війні, а лише без засобів для виживання, – пише автор.

Однак переконання Володимира Зеленського не змінилися, і незважаючи на те, що Time називає “останніми невдачами на полі бою”, український лідер не має наміру відмовлятися від боротьби або просити про мир. Навпаки, його віра в остаточну перемогу України над Росією “затверділа до такої міри, що викликає занепокоєння у деяких його радників”.

– Вона непохитна, межує з месіанством. “Він сам себе обманює, – розчаровано каже автору статті один із його найближчих помічників. – У нас немає варіантів. Ми не переможемо. Але спробуйте сказати йому про це”, – пише автор матеріалу в Time.

Крім того, впертість Зеленського, кажуть деякі його помічники, “шкодить зусиллям їхньої команди з вироблення нової стратегії, нового послання”.

Під час обговорення майбутнього війни одне питання залишається табуйованим: можливість укладення мирної угоди з росіянами. Судячи з останніх опитувань, більшість українців відкинули б такий крок, особливо якщо він потягне за собою втрату будь-якої окупованої території.

Володимир Зеленський, як і раніше, категорично проти навіть тимчасового перемир’я.

– Для нас це означає залишити цю рану відкритою для майбутніх поколінь. Можливо, це заспокоїть деяких людей усередині країни, та й за її межами, принаймні тих, хто хоче зам’яти справу за всяку ціну. Але для мене це проблема, тому що ми залишаємося з цією вибуховою силою. Ми тільки відкладаємо її детонацію, – цитує автор статті президента України.

Поки ж український лідер має намір виграти війну на українських умовах, і для цього “він змінює тактику”.

– Усвідомлюючи, що потік західної зброї може згодом вичерпатися, українці нарощують виробництво безпілотників і ракет, які вони використовують для атак на російські шляхи постачання, командні центри і склади боєприпасів далеко за лінією фронту. Росіяни відповідають на це новими бомбардуваннями мирного населення, ракетними ударами по інфраструктурі, що необхідна Україні для опалення будинків і підтримання світла впродовж зими, – йдеться в матеріалі.

Зеленський називає це війною волі і побоюється, що якщо не зупинити росіян в Україні, то бойові дії вийдуть за її межі.

– Я давно живу з цим страхом. Третя світова війна може початися в Україні, продовжитися в Ізраїлі, звідти перейти в Азію, а потім вибухнути десь іще, – каже він.

Таким було його послання у Вашингтоні: Допоможіть Україні зупинити війну, поки вона не поширилася і поки не стало занадто пізно. Він побоюється, що його аудиторія перестала звертати на це увагу.

Примітно, що наприкінці минулого року, під час свого попереднього візиту до Вашингтона, Зеленського зустрічали героїчно. За кілька днів до Різдва Білий дім надіслав за ним літак ВПС США, який забрав його у східній Польщі та в супроводі літака-розвідника НАТО і винищувача F-15 Eagle доставив на Об’єднану базу Ендрюс неподалік столиці США. Увечері того ж дня Зеленський виступив перед спільним засіданням Конгресу, заявивши, що Україна перемогла Росію “в битві за уми світу”.

Під час вересневого візиту атмосфера явно змінилася. У США допомога Україні стала каменем спотикання в суперечках про федеральний бюджет, а один із радників Зеленського з питань зовнішньої політики, пише Time, ще у вересні закликав його відмовитися від поїздки, попередивши, що атмосфера занадто несприятлива.

Коли президент України прибув до Вашингтона, лідери Конгресу відмовилися дозволити Зеленському виступити з публічною доповіддю на Капітолійському пагорбі, а його помічники намагалися організувати його особистий виступ на телеканалі Fox News та інтерв’ю з Опрою Вінфрі. Ні те, ні інше не вдалося, зазначає автор.

Натомість уранці 21 вересня Зеленський зустрівся наодинці з тодішнім спікером Палати представників Кевіном Маккарті, а потім вирушив до Старої зали Сенату, де законодавці за зачиненими дверима влаштували йому допит.

Більшість звичайних критиків Зеленського на засіданні зберігали мовчання, а сенатор Тед Круз прийшов із запізненням більш ніж на 20 хвилин. Демократи зі свого боку хотіли зрозуміти, до чого веде війна і наскільки Україна потребує підтримки США.

– Вони прямо запитали мене: Якщо ми не надамо вам допомогу, що станеться? – згадує Зеленський. – А буде те, що ми програємо.

Виступ Зеленського справив глибоке враження на деяких присутніх законодавців. Ангус Кінг, незалежний сенатор від штату Мен, згадав, як український лідер сказав своїй аудиторії: “Ви даєте гроші. Ми віддаємо свої життя”. Але цього виявилося недостатньо. Через десять днів Конгрес ухвалив законопроєкт про тимчасове припинення роботи уряду. У ньому не було передбачено жодної допомоги Україні.

Важча зима, ніж попередня

Водночас усередині України триває підготовка до важчої зими, ніж була у 2022-2023 рр. Минулорічні атаки РФ на українську інфраструктуру призвели до пошкодження електростанцій і частин електромережі, унаслідок чого вона потенційно не зможе задовольнити стрибки попиту під час зниження температури.

– Три високопоставлені чиновники, відповідальні за розв’язання цієї проблеми, сказали мені, що цієї зими відключення електрики, найімовірніше, будуть серйознішими, а реакція населення України не буде настільки поблажливою. “Минулого року люди звинувачували росіян, – каже один із них. – Цього разу вони будуть звинувачувати нас за те, що ми недостатньо підготувалися”, – пише автор статті.

Крім того, холоди також ускладнять просування військ, заблокувавши лінію фронту принаймні до весни. Однак Володимир Зеленський раніше вже демонстрував, що незгоден із цим.

– Заморозити війну, на мою думку, означає програти її, – каже він.

Автор матеріалу для Time вказує, що ще до настання зими помічники президента України попередили, що слід очікувати серйозних змін у військовій стратегії та серйозних перестановок у команді президента.

За їхніми словами, необхідно буде звільнити щонайменше одного міністра, а також генерала, який відповідає за контрнаступ, щоб забезпечити відповідальність за повільне просування України на фронті.

– Ми не рухаємося вперед, – каже один із близьких помічників Зеленського.

За його словами, деякі командири фронтових підрозділів почали відмовлятися від наказів наступати, навіть якщо вони надходили безпосередньо з адміністрації президента.

– Вони просто хочуть сидіти в окопах і тримати оборону, – каже він. – Але так війну не виграти.

Коли автор статті запитав про це одного зі старших офіцерів, ім’я якого він не називає, той відповів, що в деяких командирів “практично немає вибору, щоб не підкорятися наказам згори”.

Брак людей

За його словами, на початку жовтня політичне керівництво в Києві зажадало провести операцію з деокупації міста Горлівка – стратегічного форпосту на Сході України, який росіяни утримують і запекло захищають уже майже десять років. Відповідь прозвучала у формі запитання: Чим? “Немає ні людей, ні зброї”, – каже офіцер. – Де зброя? Де артилерія? Де новобранці?”.

У деяких родах військ нестача особового складу стала ще гострішою, ніж дефіцит зброї та боєприпасів. Один із близьких помічників Зеленського сказав мені, що навіть якщо США та їхні союзники дадуть усю обіцяну зброю, “у нас не буде людей, щоб її використовувати”.

Від самого початку вторгнення Україна відмовляється публікувати офіційні дані про кількість загиблих і поранених. Але, за американськими та європейськими оцінками, кількість загиблих уже давно перевищила 100 тис. осіб з кожного боку.

– Війна настільки підірвала лави Збройних сил України, що призовні комісії змушені призивати дедалі більше літніх людей, унаслідок чого середній вік солдата в Україні становить близько 43 років, – пише автор статті.

– Це вже дорослі чоловіки, а вони і так не дуже здорові. Це Україна. Не Скандинавія, – сказав близький помічник Зеленського.

На початковому етапі вторгнення картина виглядала інакше. Один із видів Збройних сил, відомий як війська Територіальної оборони, повідомив про прийом 100 тис. новобранців у перші 10 днів тотальної війни. Масова мобілізація частково підживлювалася оптимістичними прогнозами деяких високопоставлених чиновників про те, що війна буде виграна за кілька місяців, а то й тижнів.

– Багато людей думали, що зможуть швидко записатися в армію і взяти участь у героїчній перемозі, – каже другий член команди президента.

Зараз призов до армії значно знизився. У міру активізації призову по всій країні в соціальних мережах поширюються історії про те, як військкоми висаджують людей із поїздів та автобусів і відправляють на фронт.

– Ті, у кого є кошти, іноді беруть хабарі за звільнення від служби, часто оплачуючи звільнення від служби за медичними показаннями. До кінця літа подібні факти корупції в системі призову стали настільки поширеними, що 11 серпня Зеленський звільнив начальників призовних пунктів у всіх регіонах країни, – пише автор статті.

Це рішення мало продемонструвати його рішучість боротися з корупцією. Однак, за словами старшого офіцера, цей крок не виправдався, оскільки призов практично зупинився без керівництва. Крім того, звільнених співробітників виявилося важко замінити, зокрема й тому, що репутація призовних пунктів була підмочена.

– Кому потрібна ця робота? Це все одно що повісити на спину табличку з написом: Корупція, – каже офіцер автору статті.

Корупція всередині України

Крім того, Time пише, що в останні місяці корупція загострила відносини Зеленського з багатьма його союзниками.

Напередодні його візиту до Вашингтона Білий дім підготував список антикорупційних реформ, які повинні були провести українці. Один із помічників, який їздив із Зеленським у США, каже автору статті, що ці пропозиції стосувалися самої верхівки державної ієрархії.

– Це були не пропозиції. Це були умови, – каже інший радник президента.

Щоб зняти заклопотаність американців, Зеленський зробив низку кардинальних кроків. На початку вересня він звільнив міністра оборони Олексія Резнікова, члена свого найближчого оточення, який потрапив під пильну увагу у зв’язку з корупцією в його міністерстві.

Два радники президента повідомили Саймону Шустеру, що особисто він не був причетний до корупції.

– Але він не зміг забезпечити порядок у своєму міністерстві, – каже один із них.

У міру поширення інформації про ці скандали президент Володимир Зеленський віддав суворий наказ своїм співробітникам не допускати ні найменшого уявлення про власне збагачення.

– “Нічого не купуйте. Не беріть ніяких відпусток. Сиди за столом, мовчи і працюй”, – так характеризує ці вказівки один зі співробітників, – пише автор статті.

Деякі співробітники середньої ланки адміністрації скаржилися Саймону Шустеру на бюрократичний параліч і зниження морального духу у зв’язку з посиленням уваги до їхньої роботи.

За їхніми словами, типова зарплата в Офісі президента України становить приблизно $1 тис. на місяць, а для вищих чиновників – приблизно $1,5 тис. на місяць, що набагато менше, ніж вони могли б заробляти в приватному секторі.

– Ми спимо в кімнатах розміром 2 на 3 метри – приблизно як у тюремній камері. Ми тут не живемо на широку ногу. Весь день, кожен день ми зайняті боротьбою з цією війною, – каже керівник апарату президента Андрій Єрмак, маючи на увазі бункер, який Зеленський і кілька його довірених осіб називають своєю домівкою від самого початку вторгнення.

В умовах нагнітання напруженості в боротьбі з корупцією автор статті пише, що наївно вважав, що чиновники в Україні двічі подумають, перш ніж брати хабар або привласнювати державні кошти.

– Але коли на початку жовтня я розповів про це одному з провідних радників президента, він попросив мене вимкнути аудіомагнітофон, щоб він міг говорити вільніше. “Саймоне, ви помиляєтеся, – каже він. Люди крадуть так, ніби завтрашнього дня не буде”, – пише автор.

Навіть звільнення міністра оборони не змусило чиновників “відчути страх”, додає він, бо чистка затягнулася.

Президента ще в лютому попередили про те, що в міністерстві розрослася корупція, але він зволікав понад пів року, даючи своїм союзникам безліч шансів вирішити проблеми нишком або пояснити їхню відсутність. На той час, коли український лідер почав діяти напередодні свого візиту до США, “було вже надто пізно”, каже інший старший радник президента. Західні союзники України на той час уже знали про скандал. Солдати на фронті почали відпускати безглузді жарти про “яйця Резнікова” – нову метафору корупції.

Коли в інтерв’ю Time Зеленського запитали про цю проблему, він визнав її серйозність і загрозу, яку вона становить для морального духу України та її відносин із зарубіжними партнерами.

Він запевнив автора статті, що боротьба з корупцією входить до числа його пріоритетних завдань. Він також висловив думку, що у деяких іноземних союзників є стимул перебільшувати проблему, оскільки це дає їм привід припинити фінансову підтримку.

– Неправильно, – каже він, – коли вони прикривають свою нездатність допомогти Україні подібними звинуваченнями.

Однак деякі зі звинувачень важко спростувати, зазначає автор і вказує на серпневе розслідування журналістів із Bihus.info. У ньому йшлося про викриття головного радника Зеленського з питань економічної та енергетичної політики Ростислава Шурми.

З доповіді журналістів стало відомо, що у Шурми, колишнього керівника енергетичної галузі, є брат, який є співвласником двох компаній, що займаються сонячною енергетикою і мають електростанції на Півдні України. Навіть після того, як росіяни окупували цю частину країни, відрізавши її від української енергосистеми, компанії продовжували отримувати державні виплати за виробництво електроенергії.

Національне антикорупційне бюро України відреагувало на публікацію, розпочавши розслідування розкрадань щодо Шурми та його брата. Однак Зеленський не усунув свого радника. Натомість наприкінці вересня Шурма приєднався до делегації президента у Вашингтоні, де Саймон Шустер каже, що бачив, як Шурма приймав високопоставлених законодавців і чиновників з адміністрації Байдена.

Автор каже, що в розмові з Шурмою в його кабінеті запитав його про корупційні скандали. Шурма відповів йому, що звинувачення проти нього “були частиною політичної атаки, оплаченої одним із внутрішніх ворогів Зеленського”.

– Вкинули шматок лайна. І тепер нам доводиться пояснювати, що ми чисті, – каже він, витираючи передню частину своєї накрохмаленої білої сорочки.

Саймон Шустер зазначає, що Шурму, “схоже, не бентежить, що його брат – великий гравець у галузі, яку курирує Шурма”.

– Навпаки, він майже пів години намагався переконати мене в тому, що після війни на поновлювані джерела енергії обрушиться золота лихоманка, – зазначає автор матеріалу для Time.

Можливо, припускає журналіст Саймон Шустер, на тлі всіх побоювань з приводу корупції в Україні “було б розумніше, якби Шурма пішов у відставку, перебуваючи під слідством у справі про розтрату, або принаймні пересидів би поїздку Зеленського до Вашингтона”.

– У відповідь він лише знизав плечима. “Якщо ми так вчинимо, то завтра всі члени команди опиняться під прицілом, – каже він. Політика повернулася, і в цьому вся проблема”.

Війна на Близькому Сході

Через кілька хвилин на телефоні Шурми висвітилося термінове повідомлення, яке змусило його перервати бесіду. Президент скликав своїх старших помічників на нараду у своєму кабінеті. Зазвичай вранці в понеділок їхня команда збиралася на стратегічну нараду, щоб скласти план дій на тиждень. Але цього разу все було по-іншому.

За вихідні палестинські терористи вбили сотні мирних жителів на півдні Ізраїлю, що змусило ізраїльський уряд запровадити блокаду сектора Гази й оголосити війну руху ХАМАС. Зібравшись навколо столу для нарад, Зеленський і його помічники намагалися зрозуміти, чим обернеться для них ця трагедія.

– У мене голова йде обертом. Зараз усе почне розвиватися дуже швидко, – сказав автору статті один із них, виходячи після обіду з наради.

Саймон вказує, що з перших днів російського вторгнення головним пріоритетом Зеленського і, можливо, його головним внеском у захист країни було утримання уваги до України та залучення демократичного світу на її бік.

Утім, із початком війни в Ізраїлі обидва ці завдання значно ускладнилися. Увага союзників України у США та Європі, а також світових ЗМІ швидко переключилася на сектор Гази.

– Це логічно. Звичайно, ми програємо від подій на Близькому Сході. Там гинуть люди і потрібна допомога всього світу, щоб врятувати життя, врятувати людство, – сказав Зеленський в інтерв’ю журналісту.

Володимир Зеленський хотів посприяти ситуації в Ізраїлі і після кризової зустрічі з помічниками він звернувся до ізраїльського уряду за дозволом відвідати їхню країну на знак солідарності. Відповідь з’явилася наступного тижня в повідомленнях ізраїльських ЗМІ: “Час не підходящий”.

Через кілька днів президент США Джо Байден спробував вийти з глухого кута, у якому опинився Зеленський на Капітолійському пагорбі. Замість того щоб просити Конгрес проголосувати за ще один окремий пакет допомоги Україні, Байден об’єднав його з іншими пріоритетами, включно з підтримкою Ізраїлю та охороною американо-мексиканського кордону.

Вартість пакета становитиме $105 млрд, з яких $61 млрд призначається Україні.

– Це розумні інвестиції, – сказав Байден, – які приноситимуть дивіденди для американської безпеки протягом багатьох поколінь.

Але це було також визнанням того, що сама по собі допомога Україні не має більше шансів у Вашингтоні. Коли автор матеріалу запитав Зеленського про це, він визнав, що руки Байдена, схоже, зв’язані опозицією з боку Республіканської партії.

У Білому домі, як і раніше, віддані ідеї надання допомоги Україні, але аргументи про спільні цінності вже не мають великого впливу на американських політиків і народ, який їх обирає.

– Політика така. Вони зважують власні інтереси, – сказав Зеленський журналісту з втомленою посмішкою.

Завдання Зеленського ускладнилося

Автор матеріалу вказує, що на початку російського вторгнення завдання Зеленського полягало в тому, щоб зберегти симпатії людства.

– Тепер його завдання ускладнилося. У своїх зарубіжних поїздках і президентських телефонних дзвінках він повинен переконати світових лідерів у тому, що допомога Україні відповідає їхнім національним інтересам, що вона, за висловом Байдена, “принесе дивіденди”. Домогтися цього стає дедалі важче в міру наростання глобальних криз, – пише автор.

Але перед обличчям альтернативи – заморозити війну або програти її – Зеленський не бачить іншого виходу, окрім як продовжувати її до зими і після неї.

– Я не думаю, що Україна може дозволити собі втомитися від війни. Навіть якщо хтось втомився всередині, багато хто з нас цього не визнає, – каже він.

Президент не визнає цього найбільше, резюмує автор.