Магній, порох і Китай

Ранній доступ: Patreon

Коли ви говорите про незалежність Європи від будь-яких авторитарних донорів, це все слова. Насправді ж усе вирішує промисловість. Тож ми щиро раді повернутись із хорошими новинами щодо європейських планів на власне майбутнє.

Чи знаєте ви, звідки Європа завозила критично важливу частину магнію? Чи знаєте, навіщо їй цей магній? Де вона братиме його тепер, а точніше — з 2027 року? Чому це добре, а не погано? Сідайте зручніше, ми все розповімо.

Почнемо з того, що європейська промисловість довела до крайнощів власну залежність від поставок із Китаю. І це не про дешеві чайники чи смартфони на базі мікрочипів холодильника. На жаль, це про постачання навіть настільки важливої сировини, як магній.

Россию хорошо посадили на шпагат. А китайцы как поживают?

Магній — технологічна основа для видобутку алюмінію. В умовах, коли навіть автомобільні концерни змушені штампувати щороку неймовірну кількість товарних найменувань, сировина для них є справжнім фундаментом. Тепер європейці раптово помітили, що фундамент довірили не в ті руки: дійшло до 90% залежності від поставок КНР, тобто від настрою Сі Цзіньпіна.

Дива прозріння? Як це було 2022 року, коли авторитарна Росія накинулась на Україну, так вийшло і зараз. Але спрацювало на випередження.

Континенту треба десь брати магній. Якщо газ навчились купувати у скрапленому форматі (або качати з норвезької труби), то з важливою для промисловості сировиною так не вийшло б. Тому довелось пошукати під рукою, де залягають дуже зручні родовища з настільки потрібним ресурсом. Знайшлись ці поклади в Румунії.

Минулого тижня румуни видали ліцензію компанії Verde Magnesium, американські інвестори якої вкладуть 1 млрд доларів у розвиток родовища. Також нові партнери збудують потужності для переробки сировини. Це надзвичайно важливо. Залежати одразу від двох авторитарних держав зі Сходу — це вже зовсім некультурно, навіть для нинішньої Європи.

2022 рік запам’ятався російським вторгненням до України. Та не всі пригадають, що того ж року китайські партнери несподівано зупинили виробництво, де-факто позбавивши Європу обіцяних поставок. Тоді через неймовірну пунктуальність КНР у Старому світі мало не позакривались заводи. Звісно, повторювати такі події європейцям не дуже хочеться.

Тож не дивно, що голова Verde Magnesium Бернд Мартенс прямо каже: нові родовища допоможуть Європі знизити залежність від імпорту важливих металів. Багатьом хотілося б і далі вести бізнес із державами, що в будь-який момент викинуть якийсь трюк і або нападуть на свого сусіда, або лишать тебе з порожніми руками. Однак хтось має робити перший крок, розвертаючись від цього болота.

Компанія розпочне виробництво наприкінці 2027 року. Якщо їй не заважатимуть, очікується потужність на рівні 90 тисяч тонн магнію за рік. Це майже 10% світового виробництва та половина від необхідного для ринку ЄС об’єму. Як ще одне підтвердження загальної зацікавленості, наведемо реакцію Європейського сировинного альянсу: той назвав румунську новинку ключовим інвестиційним проєктом.

«Си-дружбан», «Азия спасёт». Как дела у спасателей?

Тож не дивуйтесь, якщо Євросоюз іще й виділить фінансування. Він узагалі хоче спростити видачу ліцензій на видобуток важливих мінеральних ресурсів, і до 2030 року збільшити цей видобуток. Важливо, аби ця політика тривала й надалі.

Звісно, це не повний розрив відносин із так званими партнерами. Але залежати на 90% та на 50% — усе ж різні речі.

Схожу історію можна спрогнозувати зі збройним порохом. Тут від китайських поставок Європа залежала на 70%. Як результат, зараз зростає попит на цю продукцію, бо європейські держави НАТО нарощують виробництво боєприпасів. Оскільки Туреччина вже має хороші показники в цій галузі, не буде дивним сюжет, у якому Старий світ перекупить її послуги з-під носа Росії. Втім, цей прогноз поки що не вважаймо повноцінним. Дочекаємось на деталі.

Головне тут — правильний шлях. Китайці спробували вдарити по європейській економіці, примушуючи Старий світ більш прихильно ставитись до свого єдиного справжнього партнера (Росії).

Буде символічно, якщо саме цей викрутас коштуватиме Сі Цзіньпіну того впливу на Європу, якого він більше ніколи не матиме. Так само, як і напад Росії на Україну, хоч яким би він болісним не був — того впливу, який колись серед українців мав Путін.

Блог автора: Telegram