Shut up and bring your army on

Ранній доступ: Patreon

Кожна угода починається з того, що обидві сторони щось отримують. Що ж ми можемо запропонувати ситій та задоволений життям Європі, аби одержати її війська вже на нашій території? Питання лише в тому, наскільки ми володіємо ситуацією. А ми володіємо.

Чому Європі це цікаво

Поки Китай не проявляв ініціативу щодо підтримки Росії, європейців було важко в чомусь переконати. Комфорт є комфорт. Закуповуєш собі тонни корисних копалин у китайців, підвищуєш свою залежність від них до критичного рівня. Ну і що? Потім продалось більше Volkswagen Passat — отже, все йде чудово.

Щойно китайська верхівка почала говорити про всілякі історичні надбання, багатополярні світи та іншу маячню в стилі Володимира Путіна, європейців як підмінили. Звісно, вони не стартонули на Пекін. Однак почали шукати, як можна знизити свою залежність від нього. Виглядає не дуже агресивно, але цю махину ще треба розігнати для початку.

О, повірте: Європа нарешті почала чухати причинне місце, вишукуючи собі ресурси поближче. Нещодавно «Петро і Мазепа» випустив гостьову статтю, де згадано дуже цікаву знахідку в Румунії. Там весь час лежала величезна кількість магнію, але нікому вона не була цікава.

Втім, зараз питання стало більш актуальним. І що? Одразу ж прийшли дядьки з великими гаманцями. До 2027 року завод уже запрацює, покриваючи 50% потреб Європи у власному магнії. Чудова історія успіху.

Звісно, ми — не зовсім Румунія. З одного боку, в Україні не зустрінеш вампірів, які вештаються довкола своїх замків темними вечорами. З іншого боку, у нас легко зустріти росіян, які займаються приблизно тим самим. І щось нам підказує, що вампіри інвесторів налякали б набагато менше.

Чи це означає, що шансів немає? Жодним чином. Питання лише в тому, як ми можемо подати таку ситуацію. І як покажемо свій план. Інвестиції люблять чіткі стратегії замість ефемерного «Здравствуйтє, ви нам всєм должни».

Що є в нас (і чого мало у Європі)

Почнемо з того, що у нас наявний графіт. Не газ чи нафта, але доволі важлива штуковина. Промисловість використовує графіт для виготовлення вогнетривких матеріалів, застосовує його у гірничо-видобувній галузі. Навіть акумуляторну батарею без цієї простої речі ви навряд зробите.

Графіт як приклад обрано свідомо. Дані World Integrated Trade Solution свідчать, що Євросоюз за результатами 2022 року закуповував графіту на вдвічі більшу суму, ніж США (саме у грошовому еквіваленті, за вагою не такий великий розрив). Так само він лідирував 2021-го (американці відстали сильніше) та навіть 2020-го.

Отже, графіт їм потрібен на довгостроковій основі. За нього Європа щедро платить і навіть переплачує, що помітно на прикладі витрат США.

Не дякуйте. Для початку треба переконати вас, що це не ідея за п’ять копійок.

Як добре, що у нас є Заваллівське родовище. Одне з найбільших у світі, якщо говорити саме про графітні руди. Розташоване воно в Кіровоградській області, трошки заходить і на Одещину. Не менш добре, що маємо не лише Заваллівське, а й Буртинське родовище. Так само, одне з найбільших у світі, тільки простяглось у Хмельницькій області.

Постає логічне запитання: що ж із цим робити?

Неправильна ідея може спадати на думку практично одразу. Бігти до Європи, оббивати пороги всіх державних діячів власною головою, просити їх та благати: будь ласочка, прийдіть і всіх нас врятуйте. А ми вам… Ми вам… Ми вам навалимо графіту повну торбу.

Ідея хороша, якщо ваша мета — щоб сюди якомога довше ніхто не прийшов.

Як же робити так, аби це викликало інтерес? Іти до приватних компаній, а не до державних діячів. Та фішка, яку чомусь не бажають врахувати наші громадяни, щойно йдеться про певні взаємодії з нашою державою.

Салям, ми не любимо Китай

По-перше, треба пояснити, що за Китай ми жодним чином не впишемось. Бо навіщо вкладати свої гроші туди, де завтра Сі прокинеться не з тієї ноги та все зіпсує? Як Європа потерпає від раптових китайських «дефіцитів», європейці вже мали шанс помітити (і матимуть ще).

Це важливо. Незадовго перед російським вторгненням наша влада робила реверанси Китаю, а голова президентської фракції у Верховній Раді у китайських ЗМІ хвалив мудрість Сі Цзіньпіна. Це, на жаль, на Заході не забули. Тож треба артикулювати свою позицію, а не зображати собою флюгер.

Китай? Ні. В жодному разі, лише Європа і ще раз Європа.

По-друге, не треба бути жадібними. Компаніям варто гарантувати повну свободу дій без інвестняні та «смотрящіх» від Банкової. Друге — надто важливо.

По-третє, попросити ППО на ці об’єкти. Так і так, мовляв, ми тут усіляко сприяємо розвитку. Але поряд із нами є російські макаки, які обожнюють пулятись «шахедами» по чужих статках. Тобто бізнес отримує доступ до шикарних родовищ, але вже розуміє: ось певні ризики, з якими треба працювати. Повірте, він звикне, бо ціна копалин того варта.

По-четверте, якщо ви хотіли впливати на європейські держави — ви прийшли за адресою. У демократичних країнах влада змінюється регулярно. І вона не дуже прагне починати складні проєкти, які за свою каденцію не здатна завершити. Що тут казати про заводи, що будуються мінімум п’ять-шість років?

Коли німці хочуть, вони готові робити тут завод і самостійно забезпечити йому прикриття ППО. Однак не всі тут підібрались як німці. Нам потрібно виходити на зв’язок і закликати сюди європейців, зв’язуючи наші економіки докупи. Ми не китайська комуністична потороча. А ще ми поряд та завжди раді допомогти.

І йти треба до бізнесу. Він впливає на ті держави, де сам платить податки. Певною мірою він навіть визначає, в кого там більше шансів на владу. Замість того, щоб іти до політика як виконавця, йдіть до кормової бази — його платника податків.

Сі, навіщо ти дражнив Європу?

Що довше ми не йдемо до Європи з діловими пропозиціями, то довше нас не сприйматимуть як суб’єкт.

Що довше ми не йдемо туди, то довше там не знають про нашу готовність залучати до спільної справи наші корисні копалини (і не знатимуть, поки не з’явимось із пропозиціями, там ніхто нікого не змушує).

Що довше ми не йдемо туди, то простіше буде росіянам навалити на ринок свого графіту та таким чином випрошувати скасування санкцій по інших галузях.

Так чи інакше, йти доведеться.

То де тут про війська?

До речі, про іноземні війська. Їх бенефіціари проявлять ініціативу тоді, коли таких проєктів у нас буде в достатку. До того будь-які слова про французів у Одесі чи поляків на Волині будуть не нашою ініціативою, а подарунком «звідти».

Як ви могли помітити на прикладі безкоштовної американської допомоги, всі подарунки інколи сильно затримуються. А нам треба швидко. Тому доведеться напружитись і працювати самим, не чекаючи з моря погоди.

Можна сказати, 2022 рік показав нам справжній вектор руху. Поки ми не заведемо західні проєкти на якомога більшу частину наших родовищ, усі ці багатства контролюватимуть місцеві олігархи й ОПГ, яким російський безлад із шефом у Кремлі комфортніший за європейський бізнес по-білому.

А потім ви дивуєтесь, хто здає розташування наших військових. Хто саботує ключові процеси на місцях. І хто насправді не готовий йти з нами до Європи, тому хоче залишити всіх без Європи.

Потім усі скаржаться на корупцію, немов це не її розсадник тримає за горло будь-яку галузь у державі. То оберіть уже якось. Хто вам ближчий — олігарх чи нормальна західна компанія? Якщо друге, то якого біса ми сидимо й чогось чекаємо? Те, що прості українці це не вивезуть, уже зрозуміло. Питання, хто вивезе, і чи вигідна нам дружба з ним.

Якщо німці готові забезпечити ППО для заводів, з ними можна вести розмови і про інші види участі. Ніхто ж не просить їх штурмувати околиці Бахмута.

Нам потрібна хоча б обмежена присутність військ НАТО, аби росіянам було дещо важче нас бомбардувати, а ЗСУ не тримали бозна-де частину сил. Усе ж максимально просто. Але ми маємо проявляти ініціативу, не лише щось просити.

Текст було написано на прикладі родовищ графіту, аби коротко пояснити алгоритм дій.

1. Дивимось, чого у нас точно вистачає надовго.
2. Дивимось, чи імпортує це Європа в шалених обсягах.
3. Оскільки Європа майже все імпортує (і ця проблема у 2010 році вже була добре описана), прикидаємо ризики та пишемо пропозицію.

Щоб за нас ішли воювати не лише свої мобілізовані та найманці, потрібен інтерес інших держав. «Дружбу» лишіть поетам та блогерам на телемарафоні. Держави дружать на економічному рівні, і саме до цього нам треба прямувати.

Повірте, Європа і сама не буде проти рішучої України. Лишилась суттєва дрібниця: щоб Україна була рішучою не лише на полі бою, а й економічно.

Не все так страшно, треба лише почати.

P.S. Якщо вам здається, що це надто важко — вам не здається. Все це ми мали робити набагато раніше. Що ж, доведеться зараз. І не намагайтесь нити: слабких не люблять ніде, Європа — в тому числі.