Спор не только об истории: как конфликт Украины и Польши вышел на новый виток спирали

І в Польщі, і в Україні добре пам’ятають безпрецедентну підтримку і допомогу для українців з боку офіційної Варшави та польського суспільства у перший рік повномасштабної російської агресії.

Та війна затягується, створюючи економічні проблеми не лише для України.

А політики, які залежать від своїх виборців, у кожній країні намагаються захистити передусім свою економіку, часто коштом захисту свободи та демократії в регіоні.

Те, що переживає Україна за останні три роки, для пересічного європейця є менш зрозумілим, ніж власні побутові негаразди, на які впливає війна.

У Польщі і розуміють, яку загрозу несе Росія, там зацікавлені у перемозі України.

Але не завжди це розуміння йде у парі з вчинками.

А популізм у політиці став нормою.

Останній рік у польсько-українських відносинах був непростим.

Хоч Польща і надалі продовжує підтримувати Україну у війні, яку розпочала Росія, та з 2023 року з’явилось чимало проблем, які продовжують накладати тінь на цю підтримку.

Ембарго на українську сільгосппродукцію, блокада кордону, політичні ультиматуми на історичні теми не сповнюють оптимізмом щодо побудови партнерських стосунків між обома країнами.

"Європейська правда" публікує редагований текст статті, підготовленої порталом для українців у Польщі "Наш вибір", яка пояснює, що відбувається та чому проблеми у двосторонніх відносинах не зникли зі зміною влади у Польщі.

"Невдячність" українців.

Без української перемоги не буде стабільного миру в Європі.

Демократія та стабільність у Європі несумісні з інтересами Росії, тож вона не задовольниться Україною.

Польща не раз засвідчувала, що розуміє ці прості істини.

А 2022 рік, на тлі початку повномасштабної війни, став без перебільшення найкращим роком у польсько-українській співпраці та відносинах.

Утім, з плином часу розуміння головної загрози дещо маргіналізується.

До того ж, Україна стримала російську агресію, звільнила північні регіони, далі Харківщину та частину Херсонщини.

І хоча 2023 рік виявився не простішим за 2022-й (Росія взялася знищувати українські об’єкти енергетичної інфраструктури, поволі просувала лінію фронту у той час як Україні вкрай бракувало озброєння, а США зволікали зі схваленням фінансування допомоги) – відчуття загрози у частини партнерів було вже не таким гострим.

На цьому фоні почали виникати перші напружені нотки у польсько-українських відносинах.

Першою такою ноткою стали заяви польських експертів та політиків після візиту Володимира Зеленського до Варшави про "невдячність українців за допомогу, яку надали поляки".

Цю тезу розкручувала крайньо права партія "Конфедерація", відома поширенням проросійських наративів про Україну, і це не було чимось дивним.

Але багатьох спершу здивувало, що й представники уряд та партії "Право і справедливість", теж підхопив цю тезу.

Симпатія до поляків та польської держави в Україні помітно зросла, що підтверджували соціологічні опитування.

Верховна Рада ухвалила спецзакон про додаткові правові та соціальні гарантії для громадян Польщі в Україні.

Для громадян жодної іншої держави такого закону немає.

Також Україна надала дозвіл польським фахівцям на пошукові роботи, вбитих УПА поляків в 1945 році, в колишньому селі Пужники на Поділлі (з 2017 року діяла заборона на такі роботи, як відповідь на нищення місць пам’яті українців у Польщі; щоправда, ще у 2019 році було надано один з дозволів, після домовленостей між обома президентами).

До історичних питань ми ще повернемося через їхню надзвичайну вагу для польського суспільства і політиків, але примітно, що навіть тут крок Києва назустріч не дав очікуваного ефекту.

Навпаки, попереду було загострення історичної кризи.

Блокада кордону на шкоду Польщі й Україні.

Те, що двосторонніх відносинах посилюється криза, для багатьох в Україні стало очевидно після впровадження Польшею ембарго на українську сільськогосподарську продукцію.

У 2022 році Євросоюз підтримав Київ і дозволив експорт зернових через країни ЄС, скасував квоти на безмитну торгівлю та лімітовані дозволи на перевезення для українських транспортних компаній.

Але за рік преференції для України стали викликати дедалі більше обурення польських фермерів та перевізників.

Спершу були звинувачення у постачання до Польщі дешевшого технічного зерна, далі – у маскування постачань до Польщі під транзит.

І хоча ці твердження не підкріплювались фактами, у польських медіа набули популярності твердження, "що українська сільгосппродукція залила польський ринок".

Політики також додали керосину в багаття.

Від польських можновладців теж лунали заяви, у який часто були лиш голослівні звинувачення без фактів та контексту.

Аж тут приєдналася українська влада додала: на Генасамблеї ООН у США Володимир Зеленський досить недипломатично, хоч і натяками, звинуватив Польщу у підіграванні Росії.

Польський прем’єр у відповідь заявив, що польська військова допомога Україні призупиняється, бо Польща вже віддала багато, а тепер і сама потребує посилити свою армію.

Варто підкреслити, що 2023 рік у Польщі був роком виборів до парламенту, на правляча партія ПіС програла, а переможцем стала коаліція опозиційних партій, які сформували парламентську більшість.

На час виборів напруження досягло чергового піку – у Польщі проходили протести польських перевізників, що вимагали скасувати преференції для українців, а пункти перетину кордону були заблоковані для проїзду вантажівок.

В Україні тоді були поширені сподівання, що зміна влади у Польщі залагодить кризу у відносинах.

Однак із виборами проблема і не вирішились.

Понад те, нова польська влада фактично виправдовувала злочинне нищення українського майна – незаконне висипання зернових з вагонів та вантажівок.

Це сталося вже згодом, коли за страйком перевізників розпочався страйк фермерів.

Ці страйкарі, змінюючи один одного, з незначними перервами тримали заблокованим польсько-український кордон аж до березня цього року.

Хто постраждав від цього? Не лише українці.

Українська економіка дійсно втрачала великі надходження через блокаду кордону.

Також воно негативно позначилось на постачанні в Україну волонтерської допомоги для військових, затримуючи його.

Але статистика польського експорту до України свідчить, що в цей період впав також польський експорт.

Від дій польських блокувальників постраждали польські підприємці, продукція яких дійсно таки "залила" український ринок.

Ще одна деталь: під час цього загострення у Польщі говорили лише про "засилля" української продукції, хоча реальність абсолютно заперечувала цю тезу.

Але голосів, які з цифрами і фактами пояснювали, що ситуація є іншою – у Польщі було вкрай мало.

Політики з нової коаліція також долучилася до тих, хто поширював неправдиві нарративи.

До слова, хибні очікування щодо зміни політики зі зміною влади в наших двосторонніх відносинах трапляються не вперше.

Достатньо пригадати, як свого часу у Польщі реагувала на програш Порошенка і перемогу Зеленського, очікуючи "вирішення історичної суперечки з Україною" – але цього так і не сталося.

"Нове дихання" історичних питань.

Історична тематика – одна з найбільш вразливих сторін польсько-українських стосунків.

Минуле вже давно перестало бути темою для фахівців і стало інструментом у руках політиків.

2024 рік приніс загострення і на цьому напрямку.

Діалогу з Україною тут і не шукають: заяви із претензіями та звинуваченнями до України польських політиків та політичні кроки (наприклад, постанова польського Сейму про 81-ту річницю вшанування польських жертв волинських подій) вибудувані абсолютно у руслі диктату та монологу.

У Польщі вважають, що Україна має безапеляційно прийняти польську версію історичних подій, які стосуються обох народів.

А ще польська сторона постійно повторює, що Україна запровадила офіційну заборону проводити ексгумації останків жертв волинських подій.

Хоча це маніпуляція – насправді нема заборони на ексгумації.

А от заборона на пошукові роботи – є, і вона не нова.

Вона була запроваджена у 2017 році як відповідь на руйнування українських пам’ятників у Польщі; згодом Київ погодився зняти цей мораторій, якщо польська сторона повністю відновить могильну таблицю з прізвищами українських вояків на могилі на горі Монастир, яку вандали розбили ще у 2015 році, а потім місцева влада повністю знищила у 2020 році.

У жовтні 2020 року, перед візитом польського президента до України, таблицю відновили, але частково – без прізвищ та напису "Полягли за вільну Україну".

Тоді польська сторона заявляла, що поверне прізвища на могильну плиту, тільки після проведення ексгумаційних робіт, які мали б встановити факт похованих вояків УПА.

Словом, тоді проблема лишилася в тупику.

Але у 2022 році з’явилися сподівання на її вирішення.

У червні 2022 року український міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко і його тодішній польський колега, міністр культури та національної спадщини Пьотр Глінський підписали спільний Меморандум про співпрацю у сфері національної пам’яті.

У меморандумі йдеться про "співробітництво держав в розшуку, ексгумації, похованні, відзначенні, легалізації, реконструкції та правової охорони місць вшанування та поховань" і зазначається, що його виконання має розпочатись після тримісячного періоду після скасування воєнного стану в Україні (бо багато долучених до цих питання перебувають у лавах ЗСУ).

Також у перший рік повномасштабної війни, навіть під час вшанування жертв подій на Волині часів Другої світової війни (у Польщі їх офіційно вважають "геноцидом польського народу, вчиненого українськими націоналістами") не було гучних політичних звинувачень у бік України.

Але вже у 2023 році ситуація кардинально змінилась.

Як виявилося, у Польщі багато хто очікував, що Україна погодиться з польським історичним наративом, відмовиться від вшанування УПА та ОУН, офіційно їх засудить, а також повністю зніме будь-які перешкоди у наданні дозволів на пошукові роботи польським організаціям.

Очікування, абсолютно відірвані від українських реалій та розуміння чим є партнерські відносини.

В Україні також були помилкові очікування – щодо того, що нова урядова коаліція буде менш активна в історичних суперечках з Україною.

Ця помилка походить від нерозуміння, чим є для Польщі тема "Волині" і загалом історична тематика.

І в суспільстві, і в політикумі Польщі утворився консенсус щодо спільного бачення волинських подій часів Другої світової війни, тому в Києві варто бути готовими, що будь-яка зміна влади у Польщі не призведе до зміни волинського дискурсу.

Він може бути більш або менш голосним – але нікуди не зникне.

Утім, вибори дійсно можуть підсилювати історичний дискурс, що цікавить частину електорату.

У 2025 році у Польщі відбудуться президентські вибори, тож слід очікувати на зростання ваги історії в польсько-українських відносинах.

Причому не лише праві та крайньо праві партії, а й ліберальні сили використовують історичні теми, борючись за симпатії виборців.

Днями Україна стала свідком цього.

Невдалий вислів українського міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, де він вжив фразу "українські території" щодо південно-східних регіонів Польщі, де компактно проживали українці, виселені під час операції "Вісла" – спершу викликав у Польщі обурення правої опозиції, а потім до нього долучилися і представники коаліції.

Попри спробу українського МЗС злагодити та виправити слова свого очільника, зараз розкручується спіраль звинувачень та емоційно-агресивних випадів на адресу України, і це не сприяє розв’язанню реальних проблем, які стоять перед державами-сусідами.

Що робити?.

Якщо і Польща, і Україна справді хочуть будувати партнерські відносини, в яких диктати чи ультиматум відійдуть на другий план, то кожній зі сторін необхідно почути одна одну.

Партнерські відносини будуються на виконанні взятих обіцянок та повазі.

А наразі ми бачимо, що образи і комплекси (з обох сторін, хоч таки частіше вони артикулюються польською стороною) перманентно домінують у наших стосунках.

Україна, стримуючи російські війська, боронить не лише себе, але і Польщу.

І йдеться не лише про те, що якщо впаде Україна, то і Польща постане перед такою ж загрозою.

Важливо також, що без міцної партнерської співпраці між Польщею та Україною Росія матиме більше шансів на своє панування у нашому регіоні.

Сильні і самодостатні держави мають вміти, захищаючи власний інтерес, робити це так, аби не послаблювати свою безпеку.

У патовій ситуації, яка складається, обидві сторони повинні знайти сміливість і зробити крок назад у своїх суперечках: Польща має усвідомити, що в історії з Україною вона допускалась до злочинних дій, і не боятись про це говорити вголос, так само як і Україна має прийняти факт, що в українські історії українці були не лише жертвами, але й злочинцями.

Якщо таку сміливість дві країни зуміють проявити, то це значно послабить вплив спільного ворога Росії на наші двосторонні відносини.

Історія не має перешкоджати теперішньому і майбутньому.

І найважливіше, коли тема історії потрапляє в політичний дискурс, то часто мова йде не про факти, а про популізм, маніпуляції та бажання сподобатись електоратові.

Для цього варто продовжувати фахівцям займатись найбільш болючішими темами, бо політики більше підіймають градус ненависті, ніж сприяють вирішенню суперечок.

Роблячи крок назад, варто пам’ятати, що не все в історичних дослідженнях вже зроблене фахівцями.

Щоправда, через війну Росії проти України, багато українських істориків не можуть займатись своєю роботою, адже виконують свій обов’язок у лавах ЗСУ.

Тож, як бачимо, війна таки є перешкодою для вирішення історичних суперечок і було б добре, якби у Польщі теж було розуміння цього.

Ольга Попович,.

портал для українців Польщі "Наш вибір".