Європа отримає "аравійський" газ. Що втратила Росія через втечу Башара Асада
Європа отримає "аравійський" газ. Що втратила Росія через втечу Башара Асада

Європа отримає "аравійський" газ. Що втратила Росія через втечу Башара Асада

Плани з будівництва великих газових трубопроводів у Сирії для експорту в країни Євросоюзу стали чи не головною причиною початку російської військової кампанії. У зв'язку з падінням режиму Башара Асада ситуація різко змінюється. Багато експертів прогнозують падіння економічної ролі Росії.

Падіння режиму Башара Асада в Сирії перетвориться на величезну втрату для Росії. Вплив Москви на Близькому Сході та в Африці випаровуватиметься на очах: військові бази доведеться скорочувати, а прихід збройних опозиційних груп до влади світ сприйняв як особисту поразку російського президента Володимира Путіна.

Військова кампанія РФ у Сирії, що розпочалася 2015 року, вирішувала питання з транзитом природного газу через Сирію до Євросоюзу. В експертному співтоваристві стверджували, що РФ важливо було зберігати Башара Асада при владі для захисту своїх позицій на європейському газовому ринку.

Існувало три сценарії значущості Сирії для збереження російського газового експорту: прокладення газопроводу з Катару в Туреччину і далі в Європу через Саудівську Аравію, Йорданію і Сирію; газопровід з Ірану через Ірак, Сирію і далі; відкриття і розробка нових газових родовищ у сирійських територіальних водах у Середземному морі.

Участь Катару в постачанні газопроводом "Набукко" обговорювали у 2009-2010 роках, але плани зірвалися здебільшого через позицію Башара Асада. Європа, своєю чергою, хотіла зменшити залежність від російського газу і чекала на збільшення постачань з Катару і навіть підсанкційного Ірану. Росії не вигідний жоден зі згаданих варіантів і лише затяжна війна могла відтермінувати їхню реалізацію.

Катар "замутив воду" в Сирії

Об'ємна аналітична стаття відомого у США та Європі юриста Роберта Кеннеді-молодшого, племінника знаменитого президента Джона Кеннеді, в журналі Politico підтверджує, що війна проти системи Асада розпочалася не з мирних громадянських протестів "Арабської весни" 2011 року. Події розгорнулися ще 2000 року, коли Катар запропонував побудувати трубопровід за 10 мільярдів доларів і протяжністю 1500 кілометрів через Саудівську Аравію, Йорданію, Сирію і Туреччину.

Катар ділить з Іраном газове родовище Північне/Південний Парс, найбагатше у світі сховище природного газу. Торговельне ембарго забороняло Ірану експортувати газ, на європейські ринки потрапляв морем катарський скраплений газ. Така ситуація обмежувала обсяги і різко підвищувала витрати. Пропонований трубопровід зв'язав би Катар безпосередньо з європейськими енергетичними ринками через розподільні термінали в Туреччині. У свою чергу Анкара заробляла величезні транзитні збори.

Кеннеді-молодший зазначає, що трубопровід "Катар-Туреччина" дав би сунітським королівствам Перської затоки вирішальне панування на світових ринках природного газу і зміцнив би Катар, найближчого союзника Штатів в арабському світі. Євросоюз також очікував на трубопровід, який дав би його членам дешеву енергію і полегшив задушливий економічний і політичний вплив Путіна.

Газовий фактор, на думку аналітика Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максима Ялі, став вирішальним у питанні підтримки Росії режиму Асада. Москва прагнула не допустити будівництво газопроводів територією Сирії до Туреччини з Катару та Ірану.

"Собівартість видобутку газу в Катарі та Ірані нижча, ніж у Росії. Це могло б зробити російський товар неконкурентоспроможним і потіснити його з європейського ринку", — пояснює він у бесіді з Фокусом.

Про продовження цього сценарію після втечі Асада рано говорити: спершу потрібно встановити контроль над територіями, де пролягатимуть труби. Для добудови газопроводів, що пролягають у Європу через Туреччину, важливо підписати попередні контракти. Туреччина зі свого боку може стати найбільшим газовим хабом у світі та диктувати умови Москві в отриманні додаткових знижок на російський газ.

"Саме тому Анкара і підтримує бойовиків, які захопили Дамаск", — зауважує експерт.

Європу влаштує російський газ

Задуми щодо постачання Євросоюзу "аравійським" газом справді були, але далі проектів ініціативи не пішли. Росія уважно стежила за торговельними процесами і зрозуміла, що іранський і катарський газ на європейському ринку — зайві, каже Фокусу експерт з безпеки відносин, президент Центру глобалістики "Стратегія ХХI" Михайло Гончар.

"Іран і Катар майже не відстають від Росії за запасами газу. Тому в Москві вирішили втрутитися в сирійський конфлікт під гаслом порятунку "законної влади Асада". Прихований мотив дій часто стає основним. В умовах хаосу війни жодного великого інвестпроєкту реалізувати не вдасться", — пояснює експерт.

Мрія Туреччини стати найбільшим газовим хабом у світі за умови подачі газу через Сирію не реалізується. Річ навіть не в тому, що ситуацію постійно розхитуватиме Росія. Європа відрізняється за економічним розвитком від рівня 15-річної давності: значно скоротилися обсяги споживання та імпорту газу.

Рівень європейської промисловості влаштовує наявний рівень постачання газу. Падіння імпорту з Росії до мінімуму за п'ять років не спричинило катастрофи, натомість Норвегія та США активізували поставки.

Нагадаємо, Росія просила Туреччину про сприяння в безпечному виведенні військ із Сирії. Військово-морські та авіаційні бази в Тартусі та Хмеймімі залишаться.

Фокус раніше описував, як Росія рятувала Башара Асада. Втеча диктатора з Дамаска супроводжувалася новинами про зникнення з радарів російського літака Іл-76, який вилетів із Сирії перед входом повстанців у Дамаск.

Теги за темою
Росія війна газ нафта
Джерело матеріала
loader
loader