«Кожна невеличка група українців — це вже центр прийняття рішень». Про що говорили на Форумі розвитку громадянського суспільства
«Кожна невеличка група українців — це вже центр прийняття рішень». Про що говорили на Форумі розвитку громадянського суспільства

«Кожна невеличка група українців — це вже центр прийняття рішень». Про що говорили на Форумі розвитку громадянського суспільства

Єдність — єдиний спосіб вижити державі та суспільству в довгій війні.

Цьогорічний 13-й Форум розвитку громадянського суспільства відбувся у Міжнародний день волонтера і був присвячений темі єдності та стійкості українців в умовах великої війни. Тон події задав правозахисник, громадський діяч, журналіст і військовий Максим Буткевич, який нещодавно був звільнений з російського полону. «Україна — це те, що в наших руках, і її майбутнє залежить від нас самих, українців, і того, наскільки ми будемо самоорганізованими, стійкими та сильними», — сказав він у своєму вітальному слові під час відкриття Форуму.

Про те, на чому базується стійкість українців, як не втратити єдність у суспільстві, а також про формулу успішної співпраці влади та громадського сектору йшлося під час панельної дискусії «Як ми можемо вистояти у довгій війні?», що відбулась в рамках Форуму.       

У ній взяли участь: 

  • публіцист та журналіст Віталій Портников;
  • директор інституту соціології НАН України Євген Головаха;
  • засновниця та директорка благодійного фонду Dignitas Любов Шипович
  • директор «Інституту Фронтиру», член Наглядової ради Суспільного Євген Глібовицький

Оцінка ситуації, в який перебуває зараз Україна

Ведуча Ukraїner Юлія Тимошенко, яка модерувала дискусію, запропонувала розпочати розмову з оцінки того стану, у якому сьогодні знаходяться українська держава та суспільство.

За словами директора Інституту соціології Євгена Головахи, для українського суспільства сьогодні настав час суворого реалізму: «Коли наприкінці 2022 року ми опитували наших громадян, більшість була впевнена, що війна закінчиться через пів року, максимум через рік. Останнє ж опитування показало, що 60% українців навіть не беруться робити прогнози щодо цього. А затятих оптимістів, які вважають, що війна закінчиться найближчим часом, залишилось зовсім небагато. Тож зрозуміло, що питання виживання в умовах такої довгої і суворої війни — дуже важливе». 

Перехід від того «адреналінового» оптимізму, який панував в українському суспільстві у 2022 році, до стану суворого реалізму, у якому зараз перебуває більшість громадян України, Головаха вважає нормальним явищем. Він необхідний, щоб українці могли налаштовуватись на життя під час виснажливої війни, яке вимагає стійкості, виносливості й готовності працювати в дуже непростих обставинах.

«Кожна невеличка група українців — це вже центр прийняття рішень». Про що говорили на Форумі розвитку громадянського суспільства - Фото 1

Євген Головаха

«Рівень дистресу у наших громадян (стан людини, яка довгий час знаходиться під впливом фізичного, психоемоційного або соціального навантаження — “ДМ”), як це не дивно, був високим ще до початку повномасштабного вторгнення. У 2022 році, згідно з нашими вимірюваннями цього показника, він, як не дивно, знизився. А потім через відсутність позитивних новин, знов погіршився. Але все одно переважна більшість громадян України сьогодні знаходиться у рівноважному стані, і в них не фіксується такий рівень дистресу, який міг би зруйнувати життя людини, а відповідно — суспільство і державу», — розповів соціолог. 

Дані, які очолюваний ним Інститут отримав в результаті нещодавного соціологічного дослідження, свідчать про те, що потенціал стійкості в українців зберігається. Хоча й поступово вичерпується.

Публіцист Віталій Портников не став оцінювати психологічний стан українців, давши натомість оцінку тому, в якому положенні нині перебуває сама Україна. Воно, на його думку, не дуже відрізняється від того, в якому країна перебувала у лютому 2022 року. Просто тоді, за словами журналіста, багато хто не хотів визнавати усю глибину проблем, а зараз є чітке розуміння цього. 

«Росія налаштована на війну в довгу, війну на виснаження. І за великим рахунком її хід не залежить від настроїв українського суспільства, військового потенціалу України і навіть від того, хто став новим хазяїном Білого дому. Він залежить лише від одного — оцінки російським президентом економічного стану Росії. Якщо Путін усвідомить, що цей стан не дозволяє йому продовжувати війну і загрожує існуванню його режиму, війна буде заморожена на позиціях, на яких на той момент перебуватимуть війська Росії та України. Із втратою Україною тієї частини своєї території, яка на той момент буде під контролем Росії. Поки Путін вважатиме, що економіка дозволяє йому воювати далі, він буде продовжуватиме війну», — поділився міркуваннями Портников.

 «Кожна невеличка група українців — це вже центр прийняття рішень». Про що говорили на Форумі розвитку громадянського суспільства - Фото 2

Віталій Портников

За його прогнозами, російсько-українська війна може бути заморожена у січні-лютому 2025 року: російський диктатор використає зміну влади у США, щоб показати, що, якщо з ним розмовляють більш конструктивно,  він готовий припинити бойові дії. Якщо цього не станеться, швидше за все, вважає Портников, воєнні дії на території України у різному вигляді продовжуватимуться до кінця 2028-го — початку 2029 року. 

«Виходячи з цієї ситуації, ми, по-перше, повинні налаштовувати суспільство на виживання у багаторічній війні, а також до того, що після завершення війни мир може бути ще гіршим за неї, якщо Україна не отримає гарантії безпеки. По-друге, нам потрібно готуватися до того, що замороження конфлікту може відбутися на невигідних для України умовах, і шукати можливості для розвитку економіки України, насамперед, її військово-технічного потенціалу. Оскільки якщо в нас не буде гарантій безпеки, Україна може перетворитися на військову фортецю, і ілюзії про те, що тут можуть розвиватися якість інші сфери економіки, крім військово-промислового комплексу, мають бути відкинуті», — сказав публіцист. 

У зв’язку з цим, додав він, з людьми потрібно говорити чесно: вони не повинні розраховувати на якесь безбідне і щасливе життя в Україні у найближче десятиріччя. Тож в Україні мають залишитися люди, які хочуть бути українцями, будувати Україну, а не державу, що перетвориться на «маріонеткову конструкцію для сусідньої Росії». «Тобто має відбутися позитивна селекція. Щоб в Україні не створилась більшість, яка буде налаштована на те, щоб в країні не було війни за будь-яку ціну. Оскільки це означатиме домовленості з Москвою, а не з Вашингтоном, якщо Вашингтон не дасть нам гарантій», — пояснив Портников. 

Втім, на думку засновниці та директорки благодійного фонду Dignitas Любові Шипович, селекція в Україні вже відбувається. Однак носить вона інший характер: «Більшість громадян, які представляли найкращі верстви нашого населення, або загинули, або настільки втомлені і виснажені, що вже фізично не здатні служити». Волонтерка переконана: положення, у якому зараз перебуває Україна, в першу чергу визначається ситуацією на фронті. Між тим, запит, який вона найчастіше зараз чує від командирів, — це запит не на додаткове озброєння чи нове спорядження, а на людей. «У нас люди закінчуються в країні», — наголосила Шипович. 

 «Кожна невеличка група українців — це вже центр прийняття рішень». Про що говорили на Форумі розвитку громадянського суспільства - Фото 3

Любов Шипович

Тому її фонд, який завжди займався технологічною допомогою Силам безпеки і оборони, останнім часом змушений включитись в процес мобілізації: «Ми адвакакували механізм спрощеного переведення з частини до частини для більш ефективного застосування кадрів в армії. Зараз активно працюємо над тим, щоб “відв’язати” посаду від звання — задля просування талановитих кадрів на вищі посади, працюємо з навчальними центрами, щоб підвищити якість підготовки. Робимо усе, щоб можно було максимально ефективно використовувати ту кількість людей, яка є в Силах оборони». 

Як зберегти єдність в суспільстві

Чим довше Україна йде по дорозі цієї виснажливої війни, тим більше в українському суспільстві утворюється окремих груп, які по-різному цю війну проживають — військові, ветерани, їхні сім’ї, переселенці, люди, які взагалі нічим не пожертвували і нічого не втратили. І розкол між цими групами може з часом збільшуватись. «Як нам цього не допустити? І що має робити громадянське суспільство для того, щоб попередити такий розкол?», — запитала в учасників дискусії Юлія Тимошенко.

 «Кожна невеличка група українців — це вже центр прийняття рішень». Про що говорили на Форумі розвитку громадянського суспільства - Фото 4

Євген Глібовицький, Любов Шипович та Юлія Тимошенко

У відповідь директор «Інституту Фронтиру» Євген Глібовицький сказав: «Зараз є час інтеграції усіх з усіма. Ми мусимо вчити мови один одного. Громадянське суспільство — мову бізнесу, політичного сектору, академічної спільноти і так далі, а усі ці сектори — мову громадянського суспільства. Тому що ефективне розв'язання будь-яких задач стається тоді, коли формується коаліція між громадянським суспільством в усьому його різноголоссі і чинною владою. Мені здається, що це набагато краща коаліція, ніж коаліція вчорашніх регіоналів і правлячої партії під час голосування за бюджет в парламенті». 

На думку Глібовицького, якщо найближчим часом в Україні не відбудеться фундаментальних змін у відносинах між громадянином і державою, то подальший розвиток подій відбуватиметься за найгіршим сценарієм. «Держава повинна визнавати гідність громадян, а громадяни — свою відповідальність за державу», — означив Глібовицький сутність відносин, які, на його думку, мають бути між державою і суспільством. 

Євген Головаха погодився із тим, що без відповідальності громадян за державу вона не може бути успішною, і знов послався на соціологічні дослідження. Їхні результати свідчать, що для переважної більшості українців велику цінність має все, що пов’язано з їхньою національною приналежністю і відповідальністю перед державою. Однак з іншого боку, майже половина громадян не засуджує ухилянтів і більше половини вважають, що співгромадянам краще не довіряти. «Тож головна наша проблема — зробити так, щоб консолідація була не на словах, а на ділі. Ми маємо викорінювати в собі подвійну мораль», — сказав експерт. 

 «Кожна невеличка група українців — це вже центр прийняття рішень». Про що говорили на Форумі розвитку громадянського суспільства - Фото 5

Євген Головаха, Віталій Портников та Євген Глібовицький

Тему консолідації і єдності суспільства продовжив Віталій Портников, назвавши їх запорукою виживання України і українців. «Ми маємо усвідомити одну просту річ: держава у війні — це корабель. І якщо він потоне, то загинуть усі. Дуже справедлива вимога до депутатів і міністрів, чиї діти, як полюбляють в нас казати, мають йти воювати. Але якщо Україна програє, той, хто так говорить, загине разом з депутатами, міністрами та їхніми дітьми. Бо це не просто війна за державність, це війна за українську національну присутність», — сказав Портников.

На його переконання, потрібно припинити повсякчас розбиратися один з одним, з’ясовуючи стосунки і намагаючись довести власну правоту з будь-якого питання. Ті, хто так поводяться, зауважив журналіст, «роблять пробоїни в кораблі», який дуже швидко може затонути з усіма, хто перебуває на його борту. Розбиратися можна буде вже після війни, вважає Портников: «Закінчиться війна, ми створимо комісію, яка розслідує обставини того, що відбулось, як це було свого часу в Ізраїлі, будемо карати, відправляти у відставку, змінювати владу. Національна консолідація має базуватись на ідеї спільного виживання. Виживемо — розберемось між собою, не виживемо як держава — з нами розберуться росіяни». 

 «Кожна невеличка група українців — це вже центр прийняття рішень». Про що говорили на Форумі розвитку громадянського суспільства - Фото 6

На тому, що фізичне виживання не дорівнює виживанню українців як нації, акцентувала увагу і Любов Шипович. «Виживши фізично, але втративши державність, ми втратимо все. Від цього неможливо втекти. Навіть ті українці, які виїхали за кордон, якщо впаде українська державність, перестануть бути українцями. Вони будуть американцями українського походження, італійцями, німцями чи ірландцями українського походження. Але неможливо бути українцем, якщо немає такої держави, як Україна. Ми це бачимо з досвіду діаспори. Я абсолютно згодна з тим, що нам потрібно сьогодні максимально об’єднати всі наші зусилля», — сказала Шипович. 

Говорячи про об’єднання зусиль представників громадянського суспільства, Євген Глібовицький розповів про те, що останнім часом з’являється багато закритих майданчиків, де у безпечному режимі відбуваються дискусії, які не можуть вестись публічно. Це, на його думку, надзвичайно важливо, оскільки сприяє виробленню спільних позицій, спільного голосу. Маючи це, громадянське суспільство може більш ефективно вести діалог із владою, міжнародними партнерами і так далі. 

«Кожна невеличка група українців — це вже центр прийняття рішень». Про що говорили на Форумі розвитку громадянського суспільства - Фото 7 

Євген Головаха, Віталій Портников, Євген Глібовицький, Любов Шипович, Юлія Тимошенко

«Не менш важливим є те, що ми починаємо проникати в бульбашки один одного. Чим швидше будуть об’єднуватися бульбашки громадянського суспільства, бізнесу, аналітично-експертної спільноти, церкви тощо, тим легше нам буде будувати коаліції за зміни. Мене непокоїть, те, що активність церкви останнім часом дуже послабшала, а також те, що ставлення до бізнесу часто обмежується фінансовим питанням. Бізнес — це не лише про гроші, а й про інституційну спроможність, про вміння управляти, про спроможність концентрувати навички та ресурси, для виконання складних проектів. Те саме стосується університетів, аналітичних центрів, адвокації інтересів України за кордоном і так далі. Тобто мені здається, що взаємопроникність і взаємоінтегрованість є дуже важливими, і їх треба посилювати», — сказав Глібовицький. 

Що є опорою стійкості українського суспільства?

На завершення дискусії модераторка попросила своїх співрозмовників назвати стовпи, на яких тримається стійкість українського суспільства. 

Директорка благодійного фонду Dignitas Любов Шипович переконана, що в основі цієї стійкості — вміння українців гуртуватися, створювати горизонтальні зв’язки і генерувати низові ініціативи. 

«Коли росіяни кажуть, що будуть бити по центрах прийняття рішень, українці посміхаються, бо знають, де в нас ті центри. В нас кожна невеличка групка українців — це вже центр. Я часто кажу — навіть якщо якимось чином ворогу вдасться захопити представників української чинної влади, в нас дуже швидко знову з’явиться керівництво», — іронізує Шипович. 

 «Кожна невеличка група українців — це вже центр прийняття рішень». Про що говорили на Форумі розвитку громадянського суспільства - Фото 8

Євген Глібовицький та Любов Шипович 

Перевагою України у перші місяці повномасштабного вторгнення була, за її словами, децентралізація армії і швидкість прийняття рішень, коли взводний, ротний, комбриг могли прийняти рішення, не чекаючи погодження зверху. Цю властивість, на думку волонтерки, необхідно підсилювати, а не намагатись знов повернутись до структури радянської армії. Те ж саме стосується й інших сфер життя. «Чому в нас такий потужний волонтерський рух? Ми знаємо потреби військових частин безпосередньо від наших друзів, родичів, знайомих на фронті. І саме на цьому тримається наша єдність. Навіть якщо станеться катастрофа, і буде падати державність, оці осередки малої державності, які нічим не зруйнувати, допоможуть нам вистояти», — впевнена Любов Шипович. 

Директор «Інституту Фронтиру» Євген Глібовицький, відповідаючи на запитання про основу стійкості українців, вказав на різницю між ними і росіянами: «Ми освічені, росіяни теж освічені. Ми адаптивні, росіяни — теж. Але є речі, які нас дуже сильно відрізняють. Ми самостійні, а росіянам важко цю самостійність і суб'єктність проявляти. І друге, що нам допомагає, — нами рухає любов, а не безнадія і відчуженість від світу. Мені здається, що нам важливо не оскотинитися, якими б важкими не були наші переживання». 

Своєю чергою, директор Інституту соціології НАН України Євген Головаха порадив не забувати про те, що історія завжди на боці правди і справедливості. В Україні, нагадав він, були періоди, коли здавалось, що перспектив ніяких немає: «1983 рік — прихід Андропова, хто міг подумати, що через три роки буде перебудова. 19 серпня 1991 року — ГКЧП, мої друзі-дисиденти думали, що їх знов чекають табори, але з’явилася незалежна Україна. Думаю, що і зараз ми все одно маємо розраховувати на справедливість історії». 

А публіцист та журналіст Віталій Портников сказав, що стовпи, на яких трималась, тримається і буде триматися Україна у наступний період протистояння — це український солдат, український народ і підтримка демократичного світу. «Я впевнений, що ці три підвалини і будуть запорукою нашого виживання та успіху», — резюмував Портников.   

Фото: Максим Поліщук, «Детектор медіа»

Читайте також
Війна дронів: як волонтери допомагають війську здобувати перевагу на полі бою
Два роки повномасштабної війни, 10 років анексії Криму. Лідери громадської думки про зміни в суспільстві. Частина 3
Два роки повномасштабної війни, десять років анексії Криму. Лідери громадської думки про зміни в суспільстві. Частина 2
«Світ на грані: значення української перемоги»
Ганна Гопко: Членство України в НАТО — єдина гарантія стійкого та тривалого миру на європейському континенті
Алім Алієв: Після початку російського вторгнення Україна почала набувати суб’єктність
Розмова про перемогу, відновлення та модернізацію України. Для чого збирається Форум громадянського суспільства
Команда «Детектора медіа» не лише бореться за якість української журналістики, але й розповідає про суспільно важливі процеси в Україні. Наші журналісти пишуть про досягнення та проблеми громадського сектору й показують, як активісти впливають на реформи.

Запрошуємо вас долучитися до Спільноти «Детектора медіа». Та разом працювати над тим, щоб ініціативи, які захищають демократичні цінності, ставали більш видимими.
Долучитись
Теги за темою
російська агресія
Джерело матеріала
loader
loader