Блекпул має талант

18-й сезон BGT сповнений випадковостями: у жовтні минулого року зйомки скасовували через трагічну загибель музиканта Ліама Пейна, чий бойз-бенд колись продюсував член журі BGT Саймон Коуел. Спробуйте на секунду оцінити цей привілей: можливість зупинити й потім перезапустити величезну телевізійну махіну, коли ти співавтор формату і власник 500 мільйонів фунтів.

Уперше в історії BGT всі прослуховування цього сезону знімали в Блекпулі, відмовившись від майданчика в Лондоні. Офіційний пресреліз пояснював переїзд неймовірною блекпульською публікою. Хороше корпоративне пояснення. Хоча мої власні враження від цього міста теж склали ледь не половину від загальних вражень від події.

Уявіть собі 140-тисячне місто на узбережжі моря, яке колись було дуже популярним місцем відпочинку працівників індустріально розвиненої частини країни, зокрема, робітників фабрик і шахтарів. Піонер електрифікації в країні, де всі визначні пам’ятки зосереджені довкола електрики: трамвай, висока вежа типу Ейфелевої, американські гірки (які в англійській мові не називаються американськими), фестиваль вуличного освітлення. Але весь лоск цього міста — в минулому: скорочення промислового виробництва зменшило кількість місцевих туристів, поява дешевих авіаперельотів до тепліших курортів скоротила кількість туристів із решти країни, паніка місцевих готелів, які перепрофілювалися на довгострокову здачу кімнат небагатим верствам населення, маргіналізувала окремі квартали. У результаті країна отримала місто з незадоволеним, переважно білим населенням, яке голосувало за Брекзит, симпатизує США, має невисокі доходи, проблеми з ментальним здоров’ям, наркоманією та загальною тривалістю життя.

Проте це місто продовжує існувати на культурній мапі світу завдяки колишнім інвестиціям, традиціям і зв’язкам — наприклад, будь-хто в Україні, хто більш-менш професійно займався танцями, знає про Фестиваль бальних танців у Блекпулі, який існує з 1920 року.

Учасники BGT приїхали на зйомки з усіх куточків Британії та з-поза її меж. А от аудиторія була переважно місцева: з Ланкаширу та Йоркширу, значно менше — з Шотландії та Уельсу. Розігрів глядачів у проміжках між зйомками номерів — важлива складова цього телепроєкту. Усвідомивши географію присутніх у залі, ведучий пішов із козирів: жартів про Лондон. Забігаючи наперед, скажу, що стьоб про зніжену, багату, трохи дивакувату столицю та сучасні правила життя — це тут буквально константа. Ось вам для прикладу один милий жарт: нині бути ірландцем у Британії вже не рахується для різноманіття та інклюзії, бо тепер це — біла привілейована більшість.

Жарти про тещу взагалі вибиті в камені на центральній площі Блекпула: «Я завжди можу сказати, коли теща приїжджає в гості: миші кидаються в пастки».

Організатори просили не знімати номери. Узагальнюючи, скажу, що вони пробують знайти нову Сьюзан Бойл (фіналістку третього сезону BGT, надалі — номінантку на Grammy, яку також продюсував Саймон Коуел) — тобто учасника максимально пересічної зовнішності та долі з дуже контрастним із зовнішністю співочим талантом. А я абсолютно випадково поасистувала в номері іншого учасника: він обігрував свою професію сміттяра та вийшов на сцену в уніформі та з величезним баком, куди мене попросили викинути сміття на камеру. І якщо мене не виріжуть на монтажі, то покажуть по британському телебаченню — заради цих двох секунд слави люди досі й люблять приходити на ці шоу.

Британія 18 років продовжує дивитися BGT, хоча скорочення телеперегляду не обійшло стороною й це шоу: у минулому сезоні ITV відзвітував про середню аудиторію 5,64 мільйона, тоді як на піку в 2009 році вона складала 13,36 мільйона. І ми б із задоволенням продовжували дивитися українську версію, якби СТБ мав змогу її знімати. Можна посміюватися з людей, які досі дивляться талант-телешоу та радіють жартам про тещу, але поки живий останній фанат такого контенту, він не зникне. Особливо якщо ця любов підживлюється спогадами про молодість і славне минуле.

Можливо, Володимир Зеленський, коли планував свої перші кроки на посаді президента України та ще не знав, яке майбутнє на нас усіх очікує, був правий: треба приїхати в Блекпул (підставте замість нього Бердянськ, Маріуполь, Костянтинівку) та грати у телешоу (підставте грати у телеканал «Дім», «Квартал 95», «Слугу народу»), поки інші люди десь в іншому місці поза Україною спокійно будуватимуть квантовий комп’ютер і триватиме зміна поколінь. І це би спрацювало.

Якби ж не Росія.