Выборы с оглядкой на соседей: что кандидаты в президенты Польши говорят об Украине

18 травня 2025 року в Польщі відбудуться президентські вибори.

Цього разу на тлі передвиборчої кампанії українська тема звучить особливо гостро.

Якою є риторика ключових кандидатів щодо українців, підтримки України та історичної пам’яті? І як вона може вплинути на відносини двох країн?.

Що впливає на настрої поляків?.

Українську тему в польській політиці можна розбити на три складові.

Перша – ставлення поляків до українських мігрантів та біженців у Польщі.

Ейфорія та емпатія поляків, яка спостерігалася в перші місяці повномасштабного російського вторгнення, вщухли.

І цього слід було очікувати, адже в моноетнічній Польщі дуже швидко з’явилися великі мігрантські спільноти.

Ситуація в Польщі ще не така, як у Франції, Нідерландах, Німеччині чи навіть Швеції, але дедалі більш схожа до тієї, що є в Австрії й Фінляндії.

На відміну від держав Західної Європи, в Польщі ці зміни відбуваються набагато стрімкіше і за суттєво коротший період.

Друга складова української теми в польській політиці – ставлення до самої України та війни.

І нарешті, третя – історична політика, тобто те, що впливає на польську внутрішню політику.

Причому вплив цей дуже відчутний.

Демон історичної політики, примари Волині та нескінченні претензії вже з’являлися в багатьох виборчих кампаніях.

Однак у кампанії перед прийдешніми президентськими виборами вони зазвучать на повну силу, особливо в поєднанні з двома першими, не менш емоційними складовими української теми: ставленням до іммігрантів, біженців і самої України.

Емоції довкола цих тем не вщухають, і це може суттєво вплинути на політичний вибір поляків.

2023 року своє незадоволення присутністю у Польщі українців висловлювали 29,5% поляків, сьогодні – вже 33% (за результатами опитування, проведеного компанією United Surveys для порталу Wirtualna Polska).

Впродовж двох років приблизно 64,4% поляків позитивно оцінювали українців у Польщі.

Сьогодні ж цей показник знизився до 55,3%, себто аж на 9,1 пункту.

Не менш цікаві результати опитування окремих груп виборців, які мають дуже чіткі політичні вподобання.

Два роки тому аж 72% виборців із правими поглядами ("ПіС" та "Об’єднана правиця") прихильно оцінювали українців у Польщі, і лише 20% – негативно.

Сьогодні 53% поляків незадоволені присутністю чималої кількості українців, тоді як 46% ставляться до них позитивно.

Саме в цьому криється відповідь на питання, чому українська тема стала такою важливою у польській президентській виборчій кампанії.

Ці цифри є пальним для нових політичних висловлювань, ідей та обіцянок претендентів на президентське крісло, особливо для кандидатів від правого крила.

Насправді жоден з претендентів не може оминути української теми.

Адже для кожного кандидата великим викликом є здобуття голосів виборців з-поза свого політичного середовища.

Штаби уважно аналізують ставлення поляків до українців: респондентів ділять на групи за віком, регіоном та професією, щоб пристосуватися до їхніх вподобань.

Фаворит корегує позицію.

Ставлення до українців електорату "Громадянської коаліції" та "Третього шляху", які зараз при владі, майже не змінилося.

Проте і мер Варшави Рафал Тшасковський, який балотується за підтримки "Громадянської коаліції" та прем’єр-міністра Дональда Туска, і маршалок Сейму Шимон Головня ("Третій шлях") значно активізувалися щодо української теми.

То й не дивно, адже їхнього стабільного електорату замало – потрібно достукатися до виборців з іншими поглядами.

"Уряду вдалося переконати українську сторону розпочати ексгумацію польських жертв УПА", – так нинішній фаворит перегонів Рафал Тшасковський відреагував на останні домовленості польської та української влади й додав, що ексгумація – ключове питання, якщо Україна хоче розраховувати на підтримку Польщі у війні з Росією.

А це вже виразна зміна тону.

Сам факт, що кандидат ліберального табору раптом почав говорити про ексгумацію жертв УПА, вже знаковий.

Досі це була прерогатива здебільшого політиків правого крила.

Тепер Тшасковський узалежнює питання допомоги Україні від розв’язання однієї з ключових історичних проблем.

Водночас він запевнив, що членство України в ЄС і НАТО – в польських "державних інтересах".

Змінилося ставлення Тшасковського і до українців у Польщі.

"Я пропоную фундаментальну зміну: допомогу 800+ потрібно надавати тільки тим українцям, які в Польщі працюють і сплачують податки", – каже він тепер.

800+ – це щомісячна матеріальна допомога батькам на кожну дитину, яку отримують також українці, що живуть у Польщі.

Цікаво, що Тшасковський обґрунтовував необхідність обмеження цієї виплати українцям тим, що польська держава загалом не повинна щедро роздавати іммігрантам соціальну допомогу – щоб не повторювати помилок Західної Європи.

Cоцпідтримка для іммігрантів – одна з провідних тем виборчої кампанії.

Мер Варшави також відреагував на заяви Володимира Зеленського і Емманюеля Макрона про необхідність відправлення в Україну військової місії за участю польських солдатів.

"Я не думаю, що це добра ідея і що її варто розглядати.

Насамперед потрібно закінчити війну.

І сподіваюся, що вона завершиться на вигідних для України умовах", – каже він.

Тут думки Тшасковського збігаються з позицією уряду, зокрема прем’єра Туска.

Уряд хоче реформувати систему надання фінансової допомоги 800+, але поки що виникає багато технічних проблем.

Однак не тільки про економію йдеться в передвиборчих політичних гаслах.

Політики намагаються вписатися в загальні тенденції дедалі більших очікувань виборців: польська держава повинна краще ставитися до своїх громадян, аніж до іммігрантів.

Боксер Качинського.

Якщо дещо жорсткіша риторика Тшасковського щодо української теми стала несподіванкою, то заяви Кароля Навроцького, кандидата від "Права і справедливості", цілком передбачувані.

Коли в грудні 2024-го "ПіС" висунув Навроцького кандидатом у президенти, стало зрозуміло, що українська тема буде незмінним елементом його кампанії.

Тоді ще мало відомий широкому загалу, обраний Ярославом Качинським (лідером "ПіС") претендент на крісло президента мусив якось вирізнитися в медіа, тож почав демонструвати свої спортивні досягнення боксера-аматора.

Навроцький, очільник Інституту національної пам’яті, був відомий тим, що наполегливо домагався від України ексгумації жертв "Волині" й відповідних вибачень.

Адже, щоб виграти вибори, Навроцькому потрібна підтримка націоналістично налаштованого електорату "Конфедерації", зокрема його найрадикальнішого антиукраїнського крила.

Кандидат від "ПіС" (хоч він позиціонує себе як безпартійного і громадянського) стверджує, що Україну не повинні приймати до ЄС, поки вона не вирішить питання ексгумації волинських жертв, і каже, що не представлятиме української повістки, бо він – поляк.

Навроцький часто наголошує на тому, що "він – поляк", і покликається на цитати Романа Дмовського: "У мене є польські обов’язки".

Апеляція до Дмовського, творця модерного польського націоналізму і лідера руху "Національна демократія" в міжвоєнній Польщі – черговий уклін Навроцького в бік "Конфедерації", партії, яка будує свою ідентичність саме на традиціях "Національної демократії".

Слова Навроцького про те, що він не бачить України в НАТО і ЄС, поки не буде розв’язане питання Волині, спричинили бурю.

"Заяви пана Навроцького викликали аплодисменти в Кремлі", – відреагували на ці слова у МЗС України.

І тут спалахнув скандал, якого кандидат правих сил, вочевидь, прагнув.

Зараз Навроцький стверджує, що не раз ставав об’єктом нападок російської пропаганди і як очільник Інституту національної пам’яті перебуває в списку осіб, які підпадають під російські санкції, тому немає жодних підстав приписувати йому діяльність в інтересах Кремля.

Ба більше: Навроцький заявив, що перебуває в російському розшуку.

Таким чином, він апелює до класичної серед електорату "ПіС" недовіри й неприязні до Росії й намагається завоювати симпатію "конфедератів" і тієї частини виборців партії Качинського, яка невдоволена Україною й українцями.

Саме ці групи електорату можуть відіграти ключову роль у другому турі.

Маршалок і роздвоєння.

Шимон Головня, маршалок Сейму і лідер партії "Польща 2050", либонь, найбільш прихильно серед усіх кандидатів висловлюється щодо України й українців.

"Безпека й добробут не виключають людяності", – говорив Головня ніби у відповідь на ідеї Рафала Тшасковського й уряду обмежити соціальну допомогу для громадян України в Польщі.

Головня перебуває у складному становищі.

Кілька років тому його вважали одним із претендентів на посаду глави держави.

На президентських виборах 2020 року він зрештою посів почесне третє місце з майже 14-відсотковою підтримкою електорату й на хвилі цієї популярності збудував партію "Польща 2050", яка увійшла до Сейму в коаліції з Польською селянською партією (ПСП) під назвою "Третій шлях".

Головня, його команда й коаліційні партнери з ПСП входять у сьогоднішню владну коаліцію разом із "Громадянською платформою" Дональда Туска та лівими і засідають в уряді.

Однак у своїй передвиборчій риториці Головня обрав інший шлях.

Він не має наміру наголошувати на жорстких нововведеннях щодо українців, ба навпаки: підкреслює, що на початку повномасштабної війни прийняв під свій дах українську родину.

Крім того, Головня виступає проти позбавлення українських дітей соціальної допомоги.

"Я не можу уявити собі ситуації, коли, за найгіршим сценарієм, Росія нападає на Польщу, окуповує Підляське і Люблінське воєводства, а хтось у світі серйозно говорить: "Може, віддаймо Росії Білосточчину й Люблінщину, адже головне – мир".

Ні, Україна має право на захист та цілісність своєї території, і ми – я напевно – будемо її в цьому заповзято й послідовно підтримувати", – стверджує він.

Клопіт у тому, що найближчий коаліціянт Головні, тобто ПСП, дещо іншої думки щодо української теми.

ПСП не дотримується антиукраїнської риторики, проте вона представляє інтереси аграріїв і більш консервативна порівняно з партією "Польща 2050" Головні чи "Громадянською платформою" Туска.

Владислав Косіняк-Камиш, лідер ПСП і міністр оборони, висловлювався щодо питань історичної політики в польсько-українських відносинах не менш жорстко, ніж Кароль Навроцький.

Він категорично заявляв, що Україна не вступить до ЄС, допоки не погодиться на ексгумацію жертв "Волині".

А минулого року міністр оборони звинуватив Україну в невдячності за польську військову допомогу.

Для Головні, який бореться за президентське крісло за підтримки партії селян і Косіняка-Камиша, це може стати проблемою.

Маршалок Сейму заявляє, що не має наміру конкурувати з "Конфедерацією" в антиукраїнській риториці, а його партнером по коаліції є партія, яка може проявити жорстку позицію щодо Києва.

Непослідовність у політиці може виявитися смертельно небезпечною.

Ліберал і націоналіст.

Кандидату від "Конфедерації" Славоміру Менцену важко відмовити у послідовності.

Йому навіть не потрібно спеціально висловлюватися щодо України та українців.

Його електорат і без того знає, що "Конфедерація" налаштована скептично (м’яко кажучи) до України.

"У чому вигода для польської держави лікувати українців, які перебувають в Україні? Скільки ще польські платники податків будуть оплачувати їм соціальну допомогу?" – заявляє він.

Крім того, Менцен заявляв, що Польща коштом свого бюджету підтримує демографію України.

У "Конфедерації" є два головних крила: націоналістичне, що спирається на традицію міжвоєнної "Національної демократії", та ультраліберальне, зосереджене на вимогах тотальної свободи.

Менцен спритно балансує між ними.

Проте обидва крила скептичні до українців у Польщі.

Націоналісти – тому що в них такий історично сформований світогляд, а лібертаріанці – бо вважають, що неконтрольований наплив мігрантів зашкодить ринку праці, а також виступають проти соціальних виплат українцям із польського державного бюджету.

Окрема тема – ставлення до самої України та війни.

Чимало прихильників "Конфедерації" відкрито заявляють: це не наша війна.

Як і популістські й націоналістичні партії решти Європи (наприклад, "Альтернатива для Німеччини" чи французьке "Національного об’єднання"), "конфедерати" вважають, що немає жодних підстав підтримувати Україну.

У заявах політиків із подібними поглядами часто помітні елементи російського наративу про Україну, хоча сам Славомір Менцен в цій виборчій кампанії намагається виступати як розважливий політик і радше не проявляє себе радикалом.

Якщо він і висловлюється несхвально щодо української теми, то критикує наївну й марнотратну політику польської держави, а не самих українців.

Про них він говорить, що Польща повинна підтримувати Україну рівно настільки, щоб допомогти їй захищатися від Росії, але аж ніяк не утримувати частину сусіднього народу.

Менцен проявляє вкрай меркантильний підхід до української теми.

Він і справді здається не надто радикальним, і, можна сказати, навіть центристським порівняно зі своїм донедавна колегою по партії Гжегожем Брауном.

Кількавідсоткові кандидати.

Якщо на президентських виборах у Польщі і є кандидат з однозначно антиукраїнською позицією, то це Гжегож Браун.

Донедавна він був політиком "Конфедерації", за списками якої пройшов до Європейського парламенту, де прославився регулярними скандальними висловлюваннями.

Однак Браун вирішив висунути свою кандидатуру на президентські вибори, чим порушив домовленості з "Конфедерацією" про те, що кандидатом партії буде Славомір Менцен.

Браун давно відомий своїми скандальними, ксенофобськими, антисемітськими й антиукраїнськими висловлюваннями.

Наприклад, він заявляв, що українські біженці принесли з собою СНІД, туберкульоз, нелегальну зброю і моду на проституцію.

І що вони або позаражають усіх поляків хворобами, або захоплять владу в державі.

В оточенні Брауна багато діячів, пов’язаних із проросійськими рухами, як-от Матеуш Піскорський чи Себастьян Пітонь.

Цей електорат поєднує в собі віру в конспірологічні теорії, антиваксерів, антисемітизм, проросійськість і запеклий націоналізм.

Гжегож Браун заявив, що Польща повинна бути готова до сценарію поділу України – інакше кажучи, готова захопити західні області України (не варто забувати про кремлівські вкиди на цю тему).

Але Браун – маргінальний політик.

За даними опитування United Surveys, проведеного для порталу Wirtualna Polska, він може розраховувати на підтримку 1,5% виборців.

Зрештою, його кандидатура розділила середовище "Конфедерації".

Так чи сяк, перед виборцями радикальних правих поглядів менше дилем, ніж перед електоратом "Лівиці".

Від лівого крила буде кілька кандидатів і кандидаток.

Однак тільки двоє з них мають найбільші шанси зібрати 100 тисяч підписів, необхідні, щоб потрапити до виборчих бюлетенів.

Це Магдалена Беят із "Лівиці" та Адріан Зандберг із партії "Разом".

За даними найсвіжіших опитувань, Беят може набрати 5%, а Зандберг – 1,7% голосів.

Ліві сили не приділяють особливої уваги українській темі.

Загалом вони виступають за виплату соціальної допомоги українським сім’ям у Польщі й за потужну підтримку України та її європейських прагнень.

На цьому тлі Магдалена Беят заскочила всіх зненацька, коли в грудні 2024 року дала відповідь на запитання, чи відправила б польських солдатів в Україну (ця тема виникла у зв’язку з ідеями Емманюеля Макрона щодо миротворчої місії).

Беят сказала, що це рішення залежатиме від самих українців.

Ідею відразу ж гостро розкритикували праве крило і його прихильники, мовляв, це надто неправомірне використання польського війська.

Автор: Міхал Кацевич, публіцист, журналіст порталу Biełsat.

Переклав Андрій Савенець.

Стаття була спочатку опублікована на порталі "Нова Польща" і републікується за згодою правовласника.