Головна драматургія переходить сьогодні із військової сфери в дипломатичну – Пелюховський

Про це пише в своєму блозі на сайті Newformat Андрій Пелюховський, Голова Всеукраїнської політичної партії «Сила нації». Публікуємо текст без правок та коментарів.

Якщо ворог є значно сильнішим, то перемагати його потрібно не у відкритому бою, а за допомогою суми тактичних кроків. У китайців існує тактика «тисячі порізів»: кожен із порізів сам по собі не є смертельним і небезпечним, однак у сукупності вони призводять до того, що людина знесилюється і стікає кров’ю. Та ж тактика має бути застосована Україною зараз, в умовах, коли окрім збройного протистояння Україна виходить на переговорний, дипломатичний трек.

Так сталося, що в України – і це потрібно визнати – доволі слабка дипломатична служба. Міністерство закордонних справ у мас протягом останніх десяти років відіграє скоріше декоративну функцію. Часи видатних дипломатів – Зленка, Удовенка, Тарасюка, Грищенка – відійшли у минуле. Реалії такі, що сьогодні в України немає досвідчених дипломатів та школи дипломатії з неперервними традиціями. На посольских посадах – чимало випадкових людей, які розглядають свою роботу скоріше як синекуру, а не як високу відповідальність. Міністр закордонних справ – людина без належного володіння англійською мовою. Реальний центр прийняття рішень у зовнішньополітичних справах перемістився у Офіс президента, і фактичним міністром закордонних справ є особисто Андрій Єрмак (у нього хоча би є належна освіта).

У цих умовах покладатися на те, що наші проблеми вирішать інші – скажімо, британські радники або фахівці із Державного департаменту США – це недалекоглядно. Ми вже стали свідками того, як мінлива політична кон’юнктура у США ставить під загрозу українські національні інтереси. І тому у нас існує лише надія на власні сили і на власний розум. А також на те, що Господь дійсно має велику прихильність і ласку до України.

Перемовини у Саудівській Аравії між Україною, США та Росією показали: що Україна навіть у суперважких умовах зуміла отримати кілька важливих дипломатичних здобутків. Здавалося б, усі фактори працювали не на користь України: США останнім часом демонструють більшу прихильність до пошуку компромісу з Росією, ніж до підтримки України; з боку США і Росії делегації очолювали дійсно досвідчені переговорники, які чудово володіють правилами гри (чи можна всерйоз ставитися до того, що на чолі української делегації перебували Рустем Умеров та Павло Паліса, який лише чотири місяці тому прийшов з військової сфери у адміністративну?).

Однак маємо дві новини, які обнадіюють.

Перша: де-факто прийнято рішення про часткове припинення бойових дій на морі. Хоча остаточно документ не підписано, але російська сторона, судячи з офіційної заяви, виходить з того факту, що режим припинення вогню на морі діє. Так, ми не маємо відповіді на питання, чи означає це, що Україна змириться з фактом існування Кримського мосту. Ми не знаємо, чи будуть і надалі накопичуватися морські дрони, які показали свою ефективність. Але важливо, що знову зможуть запрацювати на повну потужність морські порти на Чорному морі. Заборона обстрілів на морі робить більш безпечним перебування і курсування кораблів. Це пожвавить морську торгівлю – і не лише зерном. Зацікавленість у функціонуванні цієї угоди демонструє і Туреччина, яка знову перетворюється на нашого надійного союзника: оскільки має прямий інтерес у функціонуванні и продовженні даної угоди. І ще один момент: суть угоди вказує на те, що Росія не зможе використовувати кораблі свого Чорноморського флоту, а також берегову інфраструктуру, для запуску далекобійних ракет по території України.

Друге: Росія не отримала добро на те, щоби вести і надалі переговори про передачу їй п’яти українських регіонів у повному обсязі (йдеться про Автономну Республіку Крим, Донецьку, Луганську, Запорізьку та Херсонську області). Сполучені Штати дали зрозуміти, що мова може йти лише про тимчасове розмежування по лінії зіткнення, але аж ніяк не по адміністративних межах окупованих областей. До того ж Україна точно не визнає дані області російськими: Росія говорить, що вона не може переглядати належність територій, які включені до Конституції РФ? Але ж і Україна також не може – у нас також є свою Конституція. Саме тому питання повернення окупованих територій має стати питанням для перемовин після завершення війни. Скажімо, Аргентина досі не визнала втрату захоплених Великобританією у 1982 році Фолклендських островів. Захід аж до 1991 року не визнавав окупацію радянським Союзом балтійських республік. Ми також не будемо визнавати окупацію наших територій і будемо добиватися їх повернення – але не військовим, а дипломатичним шляхом.

Тому не зважаючи на те, що офіційні документи переговорних груп надто скупі і неоднозначні, між рядками можемо прочитати те, що Україна отримала ті мінімальні переваги, які потрібно розвивати. Сума подібних кроків приведе до успіху. Головне вірити. І розуміти: головна драматургія переходить сьогодні із військової сфери в дипломатичну. Слабкість дипломатії не повинна нас лякати. Десять років тому ми: по суті, не мали армії. Якість нової української армії побачив весь світ у 2022 році. Українська армія створювалася просто на ходу. Те ж саме чекає і на українську дипломатію, яка народжується в дипломатичних баталіях у Джидді та Ер-Ріяді, у Мюнхені та Вашингтоні.

Головне не спішити, а йти крок за кроком – до дипломатичних перемог.

Андрій Пелюховський, Голова Всеукраїнської політичної партії «Сила нації»