Украинский провал Трампа: когда президент США перестанет идти на уступки Путину

Минуло майже 100 днів відтоді, як Дональд Трамп повернувся на посаду президента США, а російські ракети й далі падають на українських мирних жителів.

Попри обіцянку Трампа завершити війну "в перший же день", миру й близько не видно.

То коли ж адміністрація президента США визнає, що зазнає поразки?.

Початкові вимоги Трампа були простими: припинити бойові дії й розпочати переговори.

Після першої розмови з президентом Росії Владіміром Путіним він заявив, що повне припинення бойових дій – на горизонті, і президент України Володимир Зеленський привітав таку перспективу.

Однак з того часу Путін і його вузьке коло в Кремлі, очевидно, затягли недосвідченого переговорника Трампа, Стіва Віткоффа, у нескінченну плутанину умовностей і нереалістичних вимог.

Після багатьох тижнів навіть найнаївніший перемовник мав би зрозуміти, що.

Путін не має наміру погоджуватися ні на припинення вогню, ні на план або графік Трампа.

Від початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року Путін покладався на військову силу Росії, аби здобути контроль над Україною.

Він ввів армію з приблизно 200 тисячами контрактників, а згодом наростив вторгнення до близько 600 тисяч завдяки мобілізації та великим фінансовим стимулам.

Проте попри 700–800 тисяч втрат, з яких понад 200 тисяч загиблих, так звана могутня російська армія нині контролює менше української території – 18,3%, якщо бути точним, – ніж три роки тому.

Отже, у військовому плані війна Путіна – величезний провал.

Він, імовірно, досі вірить, що його сили зможуть повільно просунутися вперед і досягти якогось прориву.

Але мало хто з незалежних спостерігачів вірить у таку можливість.

Росія справді може кидати у бій більше людей і бомб, ніж Україна, але вона не здатна прищепити своїм солдатам бажання воювати.

Дотепер оборонятися було значно легше, ніж наступати.

Це означає, що Путін у підсумку більше залежить від Трампа, ніж від російської армії, щоб отримати щось, що можна було б назвати "перемогою".

Тож Путін задіяв усі свої ресурси, аби "розкрутити" Трампа.

Усі знають, що президент США дуже вразливий до лестощів, і Путін перегнув палку, стверджуючи, що вибори 2020 року в США були "вкрадені" та що війна ніколи б не почалася, якби Трамп був при владі.

Він хоче, аби ми повірили, що він молився за Трампа у своїй приватній каплиці після замаху 2024 року, і навіть наказав кремлівському придворному художнику написати портрет Трампа як подарунок.

Окрім лестощів, росіяни також запропонували Трампу й Віткоффу привабливі бізнес-перспективи.

Під час першої зустрічі американських і російських перемовників у Ер-Ріяді команда Путіна привезла список багатомільярдних інвестиційних можливостей, які нібито відкриються, якщо тільки Трамп відмовиться від України й скасує санкції проти Росії.

За словами Віткоффа, значну частину його останньої розмови з Путіним було присвячено саме цьому питанню.

Обидві тактики, очевидно, спрацювали.

Путін знає, що робить, і добре знає свою "жертву".

Припинення вогню немає, і жодних ознак того, що Путін готовий на нього погодитися, теж немає.

Він продовжує безкарно атакувати цивільні об’єкти в українських містах.

Схоже, що Кремль має дві мети у цих псевдопереговорах.

Перша – щоб Україна передала чотири регіони: Луганську, Донецьку, Запорізьку та Херсонську області.

Здається, Віткофф уже погодився на це: США готові визнати ці незаконно окуповані території частиною Росії.

Але Росія не контролює ці регіони повністю.

Обласні центри Запоріжжя та Херсон – міста з загальним довоєнним населенням у мільйон людей – досі залишаються під українським контролем, і жоден уряд у Києві не виживе, якщо просто їх здасть.

Україна, можливо, погодилася б на заморожений конфлікт уздовж нинішньої лінії фронту, але не більше.

Друга вимога – встановити домінування у сфері безпеки над рештою України.

Путін хоче заблокувати будь-яку майбутню військову або безпекову присутність Заходу в Україні чи допомогу їй.

Трамп уже поступився в питанні членства України в НАТО, й очевидно, що він готовий пообіцяти Путіну повне припинення американської допомоги.

Але саме тут у гру вступають європейці.

Ані Путін, ані Трамп не хотіли їх бачити за столом – і це на краще.

Поки Європа твердо налаштована продовжувати фінансову й військову допомогу Україні, Путін і Трамп можуть домовлятися про що завгодно – це не матиме жодного реального впливу на ситуацію на фронті.

Отже, Європа має "козирі".

Якщо вона зможе мобілізувати політичну волю, то цілком здатна не допустити ганебного "Мюнхена" щодо України.

Європейські лідери повинні чітко заявити, що продовжать підтримку оборони й суверенітету України – попри будь-які рішення Трампа.

Теоретично Трамп ще здатний самостійно змінити курс, почавши серйозно тиснути на Путіна й посилюючи підтримку України.

У такому разі він, можливо, й досягне припинення вогню, якого прагне.

Інакше він і надалі зазнаватиме невдачі – а Путін та його оточення продовжать сміятися за його спиною.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.