/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F53%2F9b36cdc278bf20c111dea3062ff14cfd.jpg)
Бережіть своїх сусідів: як люди, що живуть поруч, стають частиною вашого світу
У під'їзді, де живе блогерка Поліна Левицька, є різні люди, й вони їй — не родичі, не друзі, просто живуть поруч. Але вони відкриті та готові допомогти в різних ситуаціях — і це так гріє душу. Тож — любіть сусідів і бережіть їх!
Як ви вже зрозуміли чи памʼятає з моїх дописів — я людина безнадійно складна. Це нормальна історія для інтровертів. Але мова не про це. Сьогодні про моїх сусідів з підʼїзду. Це абсолютно різні люди, різного віку, різного сімейного стану, різних професій. З собаками або без. Котів в нас немає. Підʼїзд собачників якийсь.
Є одна тітонька з 4 поверху, любить котів, тож збирає їх вранці та вечорі й годує. Це нам, собачникам, не дуже подобається, але ти ж їй не заборониш.
Є, Ірка. Вона живе з чоловіком, сином 18 років і батьком. Ірка сильна та самостійна жінка. Решала. В неї можна запитати що завгодно. Хоч про ветеринарну клініку, куди вона возить свого собаку. Хоч, про контакт лікаря чи косметолога, які тут є локально. Ще Ірка може привезти з дачі огірки та помідори й роздати половину підʼїзду. Ірка може приготувати холодець на новий рік і теж поділитись, бо я не вмію варити холодець. З Іркою я як інтроверт можу на півгодини стати екстравертом і побазікати біля підʼїзду про життя чи останній наліт "шахедів" та ракет. Ірка приглядала за моєю малою, коли в нас хворіла няня або няні взагалі не було. Ірка мене іноді читає, так що обережно з виразами в її бік.
Є тьотя Таня з першого поверху, її квартира прямо під нами. Вона добра, спокійна. Ми декілька разів її заливали, причому ми самі не розуміли, де та звідки вода та капає. Поки знайшли, замінили то трубу, то ванну, але зробили. Їй не раз ми залишали свого собаку, коли їхали кудись від трьох днів до тижня. Вона настільки добра та приємна, що моя молодша дитина не раз казала:
- От би мені таку бабусю!
Є ще різні люди, імен яких я навіть тоді не знала, яким я взимку давала лопату, щоб відкопати машину, а вони мені на скло лили якусь фігню, завдяки якій швидко тане лід.
І дивно те, що ці люди — вони ж мені не родичі, не друзі. Ми просто живемо в одному підʼїзді та дворі. Ми просто відкриті та готові допомогти в різних ситуаціях. І це так гріє душу.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо Через труднощі — до сили: як жити після важких втрат і не зламатися
