Лікар-психіатр: Кількість звернень 22-35-річних із тривогою та депресією зросла фантастично
Кількість психологічних розладів в Україні з 2022 року зросла у рази. Здебільшого звертаються молоді.
Війна йде з 2014 року, вже четвертий рік українці відчувають на собі наслідки повномасштабного вторгнення: до побоювання за своє життя та життя близьких додається соціальна нестабільність, відсутність опори та віри у завтрашній день – все це погіршує психічне здоров'я. Страждають у тому числі зовсім молоді люди: вони в рази частіше звертаються до психіатрів, ніж раніше.
Про те, що сьогодні відбувається із психічним здоров'ям українців, як змінилася психіатрична практика за останні роки та які діагнози особливо поширені серед населення - Коротко про розповів лікар-психіатр вищої категорії, психотерапевт та нарколог Андрій Мухоморов.
Умови в Україні сьогодні ніби створені, щоб зростали психічні захворювання
- Андрію Євгеновичу, що сьогодні відбувається з психічним здоров'ям українців? Наскільки картина відрізняється від довоєнної, візьмемо хоча б 2022 рік?
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F11%2Fb26d5938df764bf98a72c25645cbb171.jpg)
Лікар-психіатр, психотерапевт та нарколог Андрій Мухоморов. Фото: особистий архів
- Точно не покращується. Це 100%. Я не маю повної статистики, оскільки працюю переважно з невротичними та депресивними розладами – це моя головна тематика. Щодо більш важких форм, треба запитувати тих, хто працює у стаціонарах. Але, гадаю, зміни там також не позитивні.
- Які діагнози останнім часом вам найчастіше доводиться ставити?
- Змішаний, тривожно-депресивний та депресивний розлади, депресивний епізод, обсесивно-компульсивний розлад. Ці діагнози пов'язані з обставинами, у яких ми сьогодні живемо.
- Як часто люди виходять у ремісію на ліках чи взагалі одужують? Чула, що повністю одужати неможливо, чи це правда?
- Ні, це нісенітниця. Це не хронічне психічне захворювання. За умови правильного комплексного лікування та реабілітації розлад виліковується повністю.
Хоча він може давати повторні епізоди. Але це трапляється, якщо людина не виконує правила, не обмежує себе у наднормових стресових навантаженнях і таке інше.
Соціальні умови на сьогодні в Україні нібито створені для того, щоб зростало психічне захворювання всіх видів.
- Кажуть, молоде покоління зараз масово сидить на антидепресантах. Ви помітили таку тенденцію?
- Скажімо так, сьогодні кількість людей віком 22-35 років, які звертаються до психіатрів, збільшилася фантастично. Раніше молоді люди практично не потребували такого роду допомоги.
- Це пов'язано із війною?
- І з нею також. Вони не відчувають опори, живуть у суцільному стресі, немає впевненості у завтрашньому дні, немає розуміння чітких перспектив та вектора розвитку... Все це, звісно, дуже позначається на психічному самопочутті людей. Страждають, зокрема, зовсім молоді.
Який сенс ставити діагноз, наприклад, СДУГ, якщо далі нічого не зміниться?
- Зараз дуже змінилося ставлення до РАС (розлад аутичного спектру) та СДУГ (синдром дефіциту уваги з гіперактивністю). Чи доводилося ставити вам такі діагнози дорослим?
- Кон'юнктурні діагнози та кон'юнктурні тенденції завжди мали місце. Можна розглядати клінічну роботу, можна розглядати кон'юнктурну роботу.
Наприклад, за останні три роки всі психологи почали праворуч і ліворуч шукати "дефіцити уваги". По-перше, є клінічні критерії. По-друге, потрібне комплексне обстеження, яке можуть забезпечити далеко не всі клініки. "У мене погано з увагою, значить, у мене СДУГ" - ні, погана увага ще не означає СДУГ.
І навіть якщо діагноз поставлено правильно, потім починається найцікавіше – чим лікувати? Усі ліки, які можуть допомагати за цих станів, у нашій державі - у категорії наркотичних засобів, тобто фактично недоступні. Постає питання: який сенс ставити діагноз, якщо ти потім не зможеш лікуватися?
- Якісь умовні ноотропи не допоможуть від СДУГ?
- Ні, в повному розумінні слова. Далі, якщо ви отримуєте такий діагноз, ви повинні отримати певні преференції та полегшення, наприклад, додатковий час на іспитах. При діагнозі СДУГ у певних країнах вам можуть пробачити за те, що ви спізнюєтеся на роботу, не застосовувати до вас за це штрафних санкцій і так далі. Що ми маємо з цього?
Постановка діагнозу має сенс, якщо процедуру можна довести до кінцевого результату – отримання преференцій, допомоги, безкоштовного лікування тощо. У нас – ти діагностуєш, а далі що?
Нещодавно у нас без попереджень та пояснень за тиждень зникли ліки, які отримували принаймні 10 моїх пацієнтів. Без перспективи, що ситуація є тимчасовою. Просто зник препарат – далі ваші проблеми. Виходить, всі ці пацієнти змушені зайвий раз приходити на консультацію, лікар має змінювати лікування.
Думаю, за кордоном, якби хтось прочитав, що лікування змінюється не тому, що воно було неефективним, а тому що держава не забезпечує препарат, мабуть, не повірили б.
І така ситуація трапляється з багатьма ліками на регулярній основі. Ніхто нічого не компенсує, не перепрошує і навіть не пояснює причин. Це стосується не лише пацієнтів психіатричного профілю. У результаті люди не знають, чи будуть вони мати завтра шанс на життя чи ні.
Якщо громада не забезпечить ліків, а держава ці програми майже всі зняла, – все, помирай, до побачення. У селах декларують програми від дружини президента, але за фактом нічого не робиться.
Крім того, у певних структурах, переважно державних, забороняють ставити деякі діагнози. Наприклад, військовим не можна ставити ПТСР, оскільки це вимагає спеціальної профільної та досить довгострокової реабілітації, а її немає. Натомість дозволено ставити “тривожно-депресивний розлад” – підлікували, виписали, а як далі – твої проблеми. Те саме стосується багатьох інших захворювань.
- Я так розумію, психіатрична допомога у маленьких містах ще гірша, ніж у великих.
- Давайте скажемо просто – відсутня. Немає взагалі. Знайти районного психіатра, не кажучи вже про психіатрів за місцем проживання, – просто фантастика.
Найефективніше лікування - правильно поєднувати психотерапію та ліки
- Як ви вважаєте, якщо людина до вас звернулася з приводу ліків з депресивним або тривожним розладом, чи корисно їй також піти до психолога або психотерапевта?
- Ну, по-перше, треба навести лад у цій сфері. Тільки цього року взялися за те, щоб нарешті визначитись, хто чим займається та хто ким є. Тому що колишній бухгалтер, який закінчив двомісячні курси та отримав сертифікат про те, що тепер він психотерапевт, психотерапевтом від цього не став.
Є величезна кількість авантюристів та відвертих аматорів, які були на ринку та намагалися допомагати людям як вміли. Але це професійна діяльність. Вона іноді замість добра спричиняє явне зло.
Якщо ми говоримо про поєднання психотерапевтичної допомоги та медикаментозної, то світ давно визначився. Все дуже просто: поєднання правильно організованої психотерапевтичної допомоги та медикаментозної – найбільш ефективний варіант лікування всіх психічних розладів.
А далі ти маєш преференцію як пацієнт. Наприклад: не хочу приймати ліки, боюся - тоді більше займайся психотерапією. Або навпаки: не нікому довірятиму свої таємниці, не бажаю працювати з психотерапевтом – будь ласка, медикаментозне лікування.
Далі ще цікавіше. Якщо за кордоном ви отримуєте діагноз “депресія” від сертифікованого лікаря, ви отримуєте лікарняний на кілька місяців із збереженням вашого робочого місця, з повним фінансовим забезпеченням, безкоштовними ліками від держави, з арттерапією, психотерапією, доступом до спортзалу... Тобто ви отримуєте цілу лікувальну програму, яка справді буде ефективною. І це працюватиме: людину знімають із навантажень, які призвели її до хворобливого стану, та забезпечують повним комплексом реабілітації. (Звичайно, це можливо, якщо у вас правильна страховка.)
А у нас, на жаль, навіть лікарняний не можна отримати через депресію. Максимум - неврологи за астенічним станом чи чогось подібного дадуть лікарняний до двох тижнів. Далі справляйся як хочеш. А людину до такого стану могло призвести професійне чи соціальне перенапруження… Тому, відповідно, маємо такий результат.
Якщо навіть у фінансово забезпечених мирних країнах поширені суїцидальність та депресивні розлади, що говорити про ті країни, де картина дуже сумна.
- Підкажіть, будь ласка, які помилки найчастіше роблять пацієнти, коли починають чи припиняють лікування?
- Не слухають лікарів, але багато читають в інтернеті порад від людей, які “знають все". Ті пишуть, як треба поводитися, пояснюють, що антидепресанти - зло, всі лікарі ангажовані і спонсоруються продажними фірмами… Мовляв, не звертайтеся до лікарів, а слухайте їх. Це велика помилка.
- Чи можете ви порадити якісь дії чи ліки без рецепта для профілактики психічних розладів?
- Я можу порадити одне – звертайтеся до фахівця і не займайтеся самолікуванням.
Використання наркотичних засобів – це крок назад
- Як ви ставитеся до того, що деякі намагаються як антидепресант застосовувати кетамін, який нібито здатний діяти відразу, на відміну від антидепресантів?
- Щодо кетаміну, марихуани і так далі, на відміну від деяких наших діячів, вважаю, що це крок назад. Можна повернутися до того, щоб нагрівати камінці та розкладати їх по тілу людини – наші пращури так робили, у них просто іншого виходу не було.
Якщо люди на певному етапі визначили, що героїн та кокаїн, які застосовувалися у медицині, на жаль, мають купу негативних наслідків та призводять до залежності, навіщо до цього повертатися знову? Навіщо рухатись назад, а не вперед?
У нас у Києві працює кілька клінік із кетаміном. При тому що він і далі перебуває в переліку наркотичних речовин. Як вони отримали ліцензію, дуже цікаво. Тим більше немає жодного протоколу з лікування кетаміном - ні українського, ні міжнародного. Але вони лікують. А хто відповідатиме за наслідки?
Давайте говорити про розумну та підконтрольну діяльність. Якщо замісна терапія за кордоном розрахована на певні соціальні програми і вона їх виконує, то у нас замісна терапія значною мірою стала офіційним продажем наркотичних засобів.
За кордоном, якщо людина стає на облік і признається, що вживає, вона отримує програму, яка спрямована на те, щоб повернути її до суспільства. І точно створюються умови, щоб вона не отримувала речовини на мафіозному напрямку і не підтримувала кримінальні структури.
У нас, на жаль, іноді вся система сама зливається із криміналітетом. Перш ніж видати зброю, треба розуміти, кому і на що ти її видаєш. Або ви граєте у дикі ігри. Коли кожен має зброю - хто перший вистрілив, той і вижив.
- У таких умовах як взагалі самому психіатру триматися, як ви тримаєтеся?
- Дуже по-різному. Чимало людей, які займаються психіатричною діяльністю, одержують певні порушення самопочуття, вигоряють і таке інше. Жодних варіантів підтримки, відновлення та захисту для них, на жаль, не існує. Тому доводиться якось триматися, самотужки.
- Сумно виходить...
- Ні, ми знаємо, що є добро і зло. Завжди були люди, які не хотіли працювати, але хотіли бути багатими. Засобом для збагачення вони вибирали війну, грабіж… І були люди, які боролися із ними. Подібне відбувається і сьогодні. Без добра не може бути зла, а без зла не буде добра. Такі тенденції існували завжди.

