The Times: Дональд Трамп переконався, що Китай не так просто зламати

Чи не програв Дональд Трамп першу велику битву цієї нової Холодної війни? Після місяців запальної риторики та шквалу дедалі жорсткіших тарифів проти Китаю президент США у Південній Кореї, на полях саміту Азійсько-Тихоокеанського регіону, зустрівся із Сі Цзіньпіном і підписав економічний еквівалент перемир’я. Про це йдеться у матеріалі політичного оглядача та ексголовного редактора Тhe Wall Street Journal Джерарда Бейкера для The Times.

Як завжди сповнений ентузіазму, Трамп назвав 90-хвилинну розмову «дивовижною» та оцінив її на «дванадцять із десяти». Обидві країни домовилися послабити найбільш радикальні торговельні обмеження, якими вони обмінювалися впродовж року, і «перезавантажити» відносини — принаймні на найближчі дванадцять місяців.

Та підсумок цієї зустрічі став наочним нагадуванням: на відміну від інших держав, проти яких Трамп розгортав свою економічну війну у другому президентському терміні, Китай не падає ниць і не благає про поблажливість. Обидві сторони пішли на поступки, однак сама зустріч окреслила кілька ключових висновків для найближчого майбутнього: Сполучені Штати потребують Китаю не менше, ніж Китай потребує Сполучених Штатів; Китайська Народна Республіка постає найсерйознішим викликом для американського глобального лідерства за всю сучасну історію; і ця нова холодна війна, від результату якої залежатиме світова безпека на решту століття, аж ніяк не приречена завершитися так само, як перша.

Може здатися, що ці висновки звучать надто драматично, з огляду на те, що практичними наслідками зустрічі стало лише збереження торгівлі окремими товарами та відновлення закупівель сільськогосподарської продукції. Сі Цзіньпін погодився на рік скасувати обмеження на експорт критично важливих рідкісноземельних мінералів і, щоб підтримати американських фермерів, відновити закупівлі американської сої. Трамп, своєю чергою, зняв загрозу подальшого підвищення тарифів, а китайський лідер пообіцяв обмежити експорт хімічних речовин, що використовуються для виробництва фентанілу — наркотика, який спричинив масштабну кризу в США.

У середньому мито на китайський імпорт у Сполучених Штатах становитиме близько 45% — усе ще вище, ніж на початку другого президентського терміну Трампа, але менше, ніж він вимагав останні пів року.

Однак значення тимчасового перемир’я значно ширше. Обидві сторони домовилися відновити економічний і стратегічний діалог, яким користувалися попередники Трампа. Ретельно розроблений календар має закріпити більш стабільний формат спілкування: Трамп відвідає Китай на початку наступного року, а Сі Цзіньпін завітає з візитом у відповідь. Як писала Лінлін Вей у The Wall Street Journal, усе це відповідає прагненню Китаю досягти «стратегічного глухого кута» — періоду дипломатичної та економічної рівноваги, який дозволить йому надолужити технологічну та економічну перевагу Сполучених Штатів.

Саме Трамп у своїй першій каденції радикально перезавантажив відносини між США та Китаєм. Раніше президенти обох партій дотримувалися переконання, що найкращий спосіб впоратися зі зростанням Китаю — це спільно управляти цим процесом. Трамп, спираючись на власний інстинкт суперництва й поради радників-яструбів, які вважають підйом Китаю екзистенційною загрозою для американського лідерства, обрав інший шлях — розмежування двох економік, позбавлення Китаю доступу до передових технологій і ресурсів та зміцнення американської військової присутності в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

Цей поворот був настільки впливовим, що став однією з небагатьох ініціатив, які продовжив навіть Джо Байден. Проте, намагаючись посилити тиск у другій каденції, Трамп зіткнувся з реальністю — глибокою залежністю економіки США від китайських поставок, зокрема рідкісноземельних металів і критично важливих компонентів.

Нинішній підхід Трампа відображає суперечності між його економічними й безпековими радниками, що було особливо помітно під час зустрічі в Кореї.

Економічні радники стверджують, що досягнуте перемир’я лише купує час: процес «роз’єднання» економік США та Китаю триватиме, американські компанії продовжать переносити виробництво в інші країни, а Сполучені Штати укладатимуть нові угоди на постачання стратегічної сировини з інших джерел. США й надалі не надаватимуть Китаю доступу до високих технологій, зокрема до передових напівпровідників.

Безпекові радники, натомість, побоюються, що виграний час працює на користь Пекіна, дозволяючи йому прискорити розвиток технологій і зміцнити оборонно-промисловий потенціал.

Трамп не з тих, хто діє делікатно. Його дипломатичний стиль — це не «говорити тихо й тримати в руках велику палицю», а кричати й розмахувати мачете. Тож коли за кілька годин до зустрічі з Сі він наказав військовим «негайно» відновити випробування ядерного арсеналу Сполучених Штатів — уперше більш ніж за тридцять років — сенс був очевидний: Трамп може поступитися в деяких економічних питаннях, але Китай не повинен сприймати це як ознаку розрядки, подібної до тієї, що траплялася під час першої Холодної війни.

Хоча цей крок може мати радше символічний характер — невідомо, чи йдеться про реальні випробування ядерних боєголовок, чи лише про тести ракет-носіїв — вибір моменту, пояснення та географічне розташування (в самому серці Східної Азії) були багатозначними. Трамп заявив, що робить це, аби «поставити США на рівні з іншими великими ядерними державами» — себто Росією та Китаєм. Його радники з національної безпеки також підкреслили, що під час зустрічі з Сі питання Тайваню — «відступницької» китайської провінції — не обговорювалося.

Отже, цього тижня Трамп не програв «другу Холодну війну». Але він отримав важливе нагадування: врівноважити економічні амбіції Америки з потребою випередити Китай у боротьбі за світове лідерство — завдання, яке навряд чи буде вирішене найближчим часом.