Мотанка та Берегиня: експертка розвінчала міфи про популярні українські символи

Сучасне відродження національної культури в Україні супроводжується появою вигаданих традицій, які спотворюють уявлення про автентичні звичаї. Етнографиня Марія Куряча пояснила, що деякі відомі всімсимволи не мають історичного підґрунтя і виникли через комерціалізацію та кризу ідентичності 1990-х.

Про це етнографиня розповіла у ефірі YouTube-каналу «Пороблено».

Як народжуються псевдотрадиції?

За словами Курячої, корені цього явища сягають 1990-х років, коли українське суспільство переживало кризу ідентичності. Саме тоді почали формуватися нові культурні орієнтири, а бізнес побачив у цьому зручну нішу для заробітку. Серед найвідоміших прикладів таких «новостворених» символів — лялька-мотанка, образ Берегині та ініціатива «День хустки».

Лялька-мотанка: між міфом і реальністю

Етнографиня наголошує, що лялька-мотанка у традиційній культурі ніколи не мала сакрального значення. Назва «мотанка» є відносно новою і не зустрічається в етнографічних чи лінгвістичних джерелах XIX-XX століть. Народні ляльки, які виготовляли в Україні, виконували передусім ігрову або декоративну функцію — вони не були оберегами чи ритуальними предметами.

Сучасний образ мотанки — це радше синтез народних елементів і пізніших культурних запозичень, ймовірно, з російського культурного простору початку 2000-х років.

«І саме сама ця назва, вона найчастіше є сучасною, про що свідчать професійні лінгвістичні словники. Точніше — відсутність цього терміну в етнолінгвістичних словниках і в дослідженнях. Починаючи з Марка Грушевського, який займався дослідженнями етнографії дитинства, у них є дослідження про народну вузликову ляльку, але у них відсутня інформація про саму мотанку. З описами якогось оберегу –ось цього додаткового значення, — так як це і в дуже багатьох популярних публікаціях, в виступах майстрів, які займаються цим виготовленням, в цій професійній літературі цього немає», — розповіла етнографиня.

Образ Берегині

Інший популярний символ — Берегиня — також не має історичного підґрунтя. Він виник у 1990-х роках як уособлення жінки-домогосподарки, берегині родинного вогнища, і швидко поширився в медіа та популярній літературі.

Сьогодні цей образ активно використовується з маркетинговою метою — як бренд для побутових товарів, косметики чи мінеральної води.

Символіка вишивки: між наукою та міфом

Ще один поширений міф — про «зашифровані» символи у вишивці. Куряча застерігає, що це — спрощене комерційне трактування народного мистецтва. Наукові джерела справді фіксують символічні значення окремих орнаментів, але лише в межах конкретних локальних традицій. Узагальнювати ці мотиви або наділяти їх універсальними сенсами — науково некоректно.

День хустки: свято без народного коріння

Окрему увагу дослідниця приділяє Дню хустки. На відміну від Дня вишиванки, який з’явився як громадська ініціатива 2006 року, День хустки запроваджено державними структурами. Свято має переважно формальний характер і не походить із народної традиції.

Хустка, хоч і є важливою частиною українського вбрання, має європейське та східне походження XV-XIX століть — подібні вироби побутували в Туреччині, Росії та інших країнах.

Чому виникають вигадані традиції?

Фабриковані символи часто з’являються як спроба самоідентифікації суспільства у відсутності наукової бази. Етнографи підкреслюють, що відродження культури має спиратися на дослідження та перевірені джерела, а не на політичні чи комерційні ініціативи.

До слова, раніше повідомлялося про шість головних оберегів від лихого ока та магії, які використовувалися в українських хатах (над образами/дверима). Це глиняний посуд, підкова, образи/ікони, дзвін та покуть.

Ів Г'юсон / © Associated Press Підозрюваний у вбивстві Фаріон В'ячеслав Зінченко Інфанта Єлена / © Getty Images Президент України Володимир Зеленський / © Associated Press