«Скільки Григорича не годуй»: Климовський - про те, як Москва підставила Білорусь

18 травня Москва по-братськи запустила ядерну ракету в Білорусь, щоб там життя не здавалося всім райським, поки вона з великими зусиллями вирішує свої проблеми в Пекіні.

Поки Москва намагається зберегти вплив у переговорах щодо війни проти України, Кремль дедалі активніше використовує ядерну риторику та білоруський фактор. У своїй колонці політичний аналітик Сергій Климовський аналізує, як змінюється роль Білорусі, Китаю та США в майбутньому переговорному процесі, і чому Олександр Лукашенко ризикує остаточно втратити статус посередника. Детальніше про нові дипломатичні розклади – у матеріалі.

У Кремлі не придумали нічого розумнішого, ніж з 18 травня, за день до приземлення "Путіна" в Пекіні, оголосити ядерні навчання на території Білорусі. Основний сенс операції – показати, насамперед китайцям, що РФ – це ядерна, а не регіональна держава.

Попутно вилили обурення на 33 держави Європи, Австралію, Коста-Ріку та Україну за те, що глави їхніх МЗС підписали 15 травня в Кишиневі угоду про створення оргкомітету Спецтрибуналу щодо злочинів РФ в Україні. Заодно погрожували США з території Білорусі. Новий Пушкін може писати – "Відтепер ми будемо погрожувати США і шведам" і сподіватися, що відповідь прилетить по Білорусі.

Лукашенка така "поезія" чомусь не надихнула. Схоже, не тільки його одного в Білорусі. Тому, коментуючи 18 травня те, що відбувається, він повідомив, що "підтримує контакти з людьми з оточення Трампа", і той не нападе на Білорусь. Лукашенко ще плекав надію, може, все обійдеться і Трамп його пробачить. Я ж не винен, що росіяни самі до мене прийшли і ракети привезли, а в НАТО мене не беруть через ненадійність.

Але через два дні сталося таке, що Григорич мав би вдавитися знаменитими білоруськими креветками. Сі Цзіньпін прийняв 20 травня "путіна", і цього дня "Сіньхуа" написала, що в Пекіні чекають на Вучича з 24 по 28 травня. Схоже, Вучич до цього не знав, що йому треба терміново до Пекіна. Але відразу написав у Facebook, що зателефонував Зеленському і попросив терміново надіслати до Белграда довірену особу. Зійшлися на Тарасі Качці, міністрі з євроінтеграції, і той 21 травня з’явився в Белграді. Вучич наговорив Качці багато компліментів про Зеленського. Особливо відзначив, що той розуміє коливання Сербії між ЄС і РФ. Запросив відвідати Белград, після того як повернеться з Пекіна.

У цей момент креветка й застрягла в горлі у Григорича. Бачачи, як все миттєво закрутилося з Сербією, він не міг не здогадатися, що вже не їде ні в Мара-Лаго, ні тим більше в Білий дім, оскільки місцем переговорів усіх з РФ буде Белград, а не Мінськ. Тут і Зеленський, не чекаючи Качки, заявив 21 травня про превентивний удар. Лукашенко цього разу не став показувати на карті, звідки буде удар, а виступив 22 травня з примирливою промовою, що готовий зустрітися із Зеленським десь у Білорусі або в Україні.

Перед цим 20 травня з’явилася чутка, що Григорич після прочитання "Сіньхуа" зібрався до Пекіна, щоб запропонувати себе замість Вучича. Але 21 травня йому зателефонував "Путін", щоб поговорити про навчання, що тривають. Схоже, він пояснив Григоричу, що його літак можуть приземлити ще в Білорусі – на навчаннях буває всяке. Не треба нервувати, Белград то Белград. Лукашенко все зрозумів і вже з власної ініціативи запропонував Зеленському зустріч десь посередині на кордоні.

Своєрідну риску під усім цим 22 травня підвів Марк Рубіо, який перебував з 21 травня у Швеції на зустрічі глав МЗС країн Альянсу. Він назвав Швецію зразком для НАТО і запевнив, що дуже радий її приєднанню до Альянсу. Позиція Рубіо – європейці повинні активніше допомагати США у вирішенні проблем з Іраном, і симетрично США допоможуть їм вирішити проблеми з РФ. Підтвердженням цієї готовності він назвав перекидання 5 тис. військових США до Польщі та запевнив – їхню кількість можна збільшити. Лукашенко поки мовчить, чи буде він через це зв’язуватися з "людьми в оточенні Трампа" чи ні.

Рубіо також повідомив, що не бачить з боку РФ прагнення до миру, але сподівається, що воно виникне, і запевнив, що США разом з Європою та Україною готові до таких переговорів.

США починають плавно передавати Китаю роль посередника і готуються стати просто стороною на переговорах. При цьому Рубіо вдруге з березня підкреслив – США не нав’язують Україні ту чи іншу переговорну позицію. Це уточнення він зробив для нитиків з Банкової, оскільки Білий дім вже набридли байки про "агента Краснова" та іншу нісенітницю.

Поки що лише стриманий натяк – час закрити "школу Портнова" і переорієнтувати ботоферми Подоляка на війну з РФ, а не зі США. Цікаво спостерігати, як ті, хто два місяці звинувачував Трампа у провалі стратегії бомбардувати Іран до кам'яного віку, починають розповідати, як вони зроблять з Білорусі картопляне пюре. "Кава в Ялті" тьмяніє. Схоже, Подоляк вирішив по-дорослому поквитатися з Григоричем за те, що вигнав його з Білорусі. Навряд чи в Кремлі очікували на таке, коли запускали ядерні навчання.

До середини червня перехід США від посередників до переговорів стане більш помітним, але при цьому Китай триматиметься в тіні й модеруватиме переговори через Вучича. Одна з причин – Пекін зацікавлений у конкретному результаті типу "хороша історія", на який можна буде довго посилатися, а не в грі, подібній до тієї, яку Москва вела 30 років у Мінську, вдаючи, що мирить Азербайджан і Вірменію.

Поки Вучич буде в Пекіні вникати в процес, Каллас планує провести 27-28 травня саміт глав МЗС країн ЄС з метою затвердити першочергові питання на переговорах з РФ. Подобається кремлівцям Кая Каллас чи ні, але вона є комісаром з питань закордонних справ Євросоюзу, і її не обійдеш. РФ через структуру ЄС не зможе вести переговори з ним за схемою Трампа через приватних осіб, якими є Віткофф і Кушнер.

Тому всі мрії кремлівців про Шредера і Меркель як переговірників від ЄС ведуть у глухий кут. Але глухий кут, і ще на старті, це зовсім не те, що потрібно Пекіну. США теж такого не потрібно, і Трамп не продовжить 17 червня ліцензію РФ на торгівлю нафтою, якщо не побачить до цієї дати в Белграді початок повноцінних переговорів з ЄС та Україною. Не тільки не продовжить, а й посилить тиск.

Лукашенко не тільки геть випав із числа кандидатів у посередники, якими хотів стати за сприяння Орбана і Трампа, але й опинився в ролі такого Ірану, у якого є ядерна зброя, нехай і не власного виробництва. Якщо Іран завжди говорив, що у нього немає ядерної зброї, і Алі Хаменеї видав фетву, що забороняє її мати, то Григорич три роки стверджував – вона у нього є. Тепер ще й витягнув його, і почав проголошувати, що воно йому потрібне для самооборони. Після 24 лютого це звучить як знущання над здоровим глуздом, за який ратує Трамп.

Тепер він у прицілі у Трампа і доречно нагадати історію їхніх стосунків.

Лукашенко у канонічно мислячих співробітників Держдепу ніколи не викликав інтересу – занадто несамостійний диктатор. Але неканонічний Трамп ще в першу каденцію вирішив зайнятися цим "мінералом" і в серпні 2019 р. до Мінська прилітав Джон Болтон. У ЗМІ це справедливо назвали "історичним візитом".

Але в липні 2020 р. був "Вагнер-гейт", а в серпні — повстання без зброї, яке "бацька" називав підступами Заходу. На Трампа пальцем не показували, і всі вирішили — це Нова Зеландія з Чилі хочуть позбавити білорусів диктатора.

У січні 2021 р. президентом став Байден, у квітні "путін" влаштував "військову тривогу" на кордоні з Україною, а в травні Григорич захопив ірландський авіалайнер. Канонічний Байден поставив на Григорича жирний хрест, який у 2022 р. перетворився на суцільну чорну пляму.

Лукашенко влітку 2024 р. спробував пляму підтерти і став запевняти, що збиває над Білоруссю дрони РФ, які летять в Україну. Він сподівався, що це допоможе вступити в БРІКС. Але в жовтні на саміті в Казані до БРІКС прийняли всіх, кого змогли заманити, тільки не Григорича, який туди рвався. У Москві вирішили, що Білорусь — це ще більша геополітична помилка, ніж Україна, і не треба нею засмічувати БРІКС. Досить того, що вона є співзасновником ООН, як і Україна, і це заважає анексувати їх по-тихому.

Лукашенко образився на всіх у БРІКС, що Ефіопію прийняли, а його – ні. Через місяць до Білого дому повернувся неканонічний Трамп і знову взявся за розробку "рідкісноземельного" білоруса. Трамп призначив Джона Коула відповідальним за Григорича, і це стало для того великою честю – ніколи раніше спеціального представника США по Білорусі не було. Коул – це та сама людина в оточенні Трампа, з якою він підтримує зв’язок.

У 2025 р. Коул двічі приїжджав до Мінська – у вересні та в грудні. Його візити збіглися з початком і завершенням акцій Польщі та Литви щодо закриття кордону з Білоруссю через надто бравурний наступ ра**истів на Покровськ і Куп’янськ. Формально причиною були повітряні кулі з контрабандою сигарет з Білорусі. У ситуацію втрутився Китай, оскільки його вантажі застрягли на польсько-білоруському кордоні. Лукашенко провів на ньому з китайцями спільні невеликі військові навчання, чим показав дулю Москві.

У підсумку кордон відкрили, блокаду Калінінграда послабили, Григорич почав випускати сотнями політв’язнів, США зняли санкції з "Белавіа" та "Белкалія", а московити брали знакове для українців Гуляйполе без жодної помпи. У березні до Мінська втретє приїхав Коул, щоб обговорити перспективу відновлення посольства США в Білорусі. Таке дорого коштує. Лукашенко пішов на контакт, запросив усіх родичів Трампа погостювати в Білорусі і почав з’ясовувати у Коула, як отримати візу в США, щоб побачити, що вирощують на ранчо в Мара-Лаго.

Москву ці люб’язності з пошуками спільних коренів між білоруською та американською картоплею на тлі "Епічної люті" мали привести до висновку – "Скільки Григорича не годуй, а він все одно на захід дивиться". Тому Москва по-братськи 18 травня вкотилася в Білорусь, щоб там усім життя не здавалося райським, поки вона з натугою вирішує свої проблеми в Пекіні та веде квітково-газову війну проти Вірменії. Виявилося, Вірменія теж не просто регіональна держава.

Джерело