Саміт у Буковелі: перші угоди на 1 млрд євро, у портфелі — на 40 млрд євро

На установчому саміті нового регіонального формату «Карпатська вісімка» (C8), який проходить у Буковелі, підписали перші інвестиційні та торговельні угоди на близько 1 млрд євро. В економічній частині саміту взяли участь близько 500 представників бізнесу з восьми країн Карпатського регіону, повідомив президент України Володимир Зеленський.

«Сьогодні у другій, економічній, частині саміту будуть вагомі домовленості, фінансові й інвестиційні. У нас тут будуть близько 500 представників бізнесу. Підготовлені інвестиційні та торговельні угоди на мільярд євро. І це хороший старт: енергетика, логістика та інфраструктура, а також кроссекторальні угоди. Далі буде більше», заявив Зеленський.

За його словами, лише за перший день саміту представили майже 100 бізнес-проєктів від усіх восьми країн Карпатського регіону.

«Загальний обсяг цих проєктів, майже 40 мільярдів євро. Це те, що реально може працювати на наші країни й на наші спільні Карпати. Ми виходимо з того, що найближчими роками економічне зростання тут, у Карпатському макрорегіоні, може бути вдвічі швидше, ніж у середньому по Євросоюзу», додав президент.

Учасники саміту також підписали спільну декларацію С8. У ній визначили основні напрями співпраці: безпеку, енергетику, транскордонну логістику та розвиток гірських громад.

Серед заявлених інвестиційних напрямів є розширення залізничного й автомобільного сполучення між країнами регіону. Також планують створювати нові пункти пропуску на кордонах України з Румунією, Польщею та Словаччиною. Окремо йдеться про розбудову енергетичних мереж і відновлюваної енергетики в гірських районах. Ще один напрям: залучення приватного капіталу в агропереробку та розвиток стійкого туризму.

В установчому саміті беруть участь представники Румунії, Сербії, Польщі, Словаччини, Чехії, Австрії, Угорщини та України, а також ЄС.

Історичний досвід свідчить: поки триває активна війна, масштабні й різнопланові приватні інвестиції в економіку країни неможливі в принципі. Приватний капітал системно уникає такого ризику. Він заходить лише у вузькі, чітко окреслені ніші і за ретельно прорахованих умов.

Найпоказовіша модель — ресурсна: інвестори вкладаються у сировину (нафту, газ, мінерали), де надвисока маржинальність компенсує безпекові ризики, а самі об'єкти видобутку фізично ізольовані й охороняються окремо, як нафтові платформи Chevron, Total та ExxonMobil у водах Анголи під час громадянської війни 1990–2002 років.

Друга модель — суверенне кредитування під гарантії перемоги: приватні банки фінансують не саму країну, а союзника, який гарантовано вийде переможцем, як це робив J.P. Morgan, кредитуючи Британію та Францію ще до вступу США у світові війни.

Третя — стратегія «першого гравця» на локальному ринку, коли компанія заходить під час бойових дій, щоб закріпити монопольну позицію до приходу конкурентів у мирний час, як телекомунікаційні Zain та Asiacell в Іраку після 2003 року.

Але саме останній, сучасний блок умов найважливіший для розуміння ситуації в Україні: декларації на мільярди євро під час активної війни варто сприймати з обережністю. Приватний капітал масово не заходить у країну, що воює, без державного або міжнародного страхування воєнно-політичних ризиків, яке покриває збитки в разі прямого влучання чи знищення активів, тобто ризик фактично перекладається на державу чи міжнародні інституції, а не на самого інвестора. Виняток становить хіба що сектор оборонних технологій (дронів, засобів РЕБ, кібербезпеки), де сама війна є полігоном для випробувань і тому приваблює профільний венчурний капітал.

В решті випадків приватні гроші заходять лише в розрахунку на суттєвий дисконт активів із прицілом на їх подорожчання після завершення бойових дій. Іншими словами, без страхових гарантій, оборонної спеціалізації або дисконту масштабні мирні інвестиції в економіку країни, що воює, лишаються радше політичною декларацією, ніж реальним фінансовим рішенням бізнесу.

Україна вже має приклади великих приватних вкладень під час повномасштабної війни, але вони концентруються у конкретних секторах. У 2026 році оборонні технології стали головним магнітом для інвесторів: чотири з шести найбільших публічних інвестиційних угод припали на оборонні технології. Окремі іноземні фонди також створюють спеціальні структури для фінансування українських виробників дронів та інших військових технологій.

Для цивільного бізнесу головною проблемою залишається страхування воєнних ризиків. Попит на державну програму виявився невисоким, хоча сам механізм захисту майна від наслідків атак запрацював ще на початку року.